Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

думи 10 тисяч рублів на власне облаштування. І міська дума, незважаючи на усі складності, ці гроші їм обіцяє виділити. Офіс у них був на розі Івановської та Дворцової, а літаки стояли на Ярмарковій площі, там, де зараз Янгол-охоронець. Вздовж залізниці була злітна смуга. Пошта навіть встигла попрацювати. Цей факт доводять оголошення в місцевій пресі, у якій льотчики просять людей забрати листи та гроші, бо у зв'язку з тим, що більшовики заборонили польоти, рейси відкладалися на невизначений час.

Крім транспортних проблем у місті розпочалася й фінансова криза — відсутність готівки. Втрачений зв'язок і з Києвом, і з Петроградом. Грошей нема, нічим платити зарплатню робітникам, нема за що купити продукцію у селян. Міська влада вже в грудні 1917-го почала отримувати дозволи у керівництва УНР на друк єлисаветградських бон. І у січні 1918-го вони вимушено починають їх друк.

Тим часом більшовики значно зміцнили свої позиції в Єлисаветграді. У січні 1918 р. комуністи перейшли до збройного захоплення влади в містах України. Центральна Рада в умовах вже відкритої війни з більшовиками наважилася проголосити незалежність IV Універсалом Центральної Ради. Одним із його авторів був Володимир Винниченко, який невдовзі буде змушений піти у відставку. Боротьба за незалежність України тривала на кількох фронтах — військовому та дипломатичному. Наші земляки в цих подіях брали безпосередню участь. 30 січня 1918 р. відбувся бій під Крутами, у якому взяли участь четверо наших земляків. Володимир Шульгин (народився в Єлисаветграді), Михайло Михайлик та Семен Могила з Глодосів Новоукраїнського району, Горячко Сергій (Гурівка Долинського району). Під Крутами молоді захисники УНР затримали більшовиків і надали можливість молодим дипломатам УНР серед яких був і наш земляк Всеволод Голубович укласти вигідний (як тоді здавалося) мир з державами Четверного союзу (Німеччиною та Австро-Угорщиною). УНР отримувала військову допомогу проти більшовиків.

Єлисаветград залишався одним з небагатьох міст України, де більшовики ще не встановили свою владу! Військовий успіх більшовиків в Україні та пасивність українських військових частин у Єлисаветі дозволив більшовикам перехопити ініціативу в боротьбі за владу. 31 січня 1918 р. вони створили більшовицький воєнно-революційний комітет. Більшовики здійснювали в Єлисаветграді зухвалі свавільні акції. Зокрема, реквізували зброю в юнкерському училищі, зробили спробу пограбувати банки, намагалися підпорядкувати собі міліцію, проводили арешти промисловців міста, яких обклали контрибуцію в 3 млн. крб. «на потреби безробітних», розігнали окружний суд, конфіскували в друкарні станки для друкування місцевих бон.

Але незважаючи на пасивність українських збройних загонів, більшовики тривалий час не зважувалися на переворот. Нерішучість прихильників радянської влади пояснювалася наявністю в Єлисаветграді української залоги. У місті дислокувався 5-й Український полк (800-900 вояків), сформований наприкінці грудня 1917 р. ротмістром В. Акацатовим з українців 151-го запасного полку. Крім того, у Єлисаветграді здійснював українізацію стрілецький полк 3-ї кавалерійської дивізії (400-500 вояків). Обидві ці військові частини належали до 2-ї Єлисаветградської дивізії, штаб якої був у Єлисаветграді. Формувалася й українська гарматна бригада з колишніх 8-ї й 34-ї легких, 36-ї, 37-ї й 42-ї легких позиційних батарей для ведення вогню по повітряному флоту. За деякими даними, в місті існував робітничий відділ Вільного козацтва. Один час в нагоді українській владі могли стати чотириста юнкерів Єлисаветградського кавалерійського військового училища, чимало з яких були українцями. Але у зв'язку з революційною розрухою навчальний процес в училищі не проводився, а всіх юнаків було звільнено у довготривалу відпустку. Лише з частини юнкерів було створено кінну сотню ім. І. Гонти.

Гостра політична криза й звістки про успішне просування більшовицьких загонів вглиб України надзвичайно деморалізували українських вояків. Наприкінці січня 1918 р. стрілецький полк 3-ї кавалерійської дивізії, гарматні підрозділи й кінна сотня ім. І. Гонти схилялися до нейтралітету. Лише 5-й Український полк був готовий захищати Центральну Раду. Але зважаючи на відсутність у ВРК озброєної військової сили, співвідношення сил у Єлисаветграді все одно складалося не на користь прихильників радянської влади.

Яким чином більшовикам вдалося захопити владу в місті, де вони не мали прихильників навіть серед робітників? Історію більшовицького перевороту в Єлисаветграді дослідив Михайло Ковальчук — авторитетний дослідник військово-політичної історії Української революції 1917-1921 рр. [9].

2 лютого робітники заводу Ельворті захопили на залізничній станції ешелон зі зброєю, що призначалася для українських частин. Як згадував Трифон Гуляницький, один з провідних єлисаветградських більшовиків, пролетарі «забрали з вагонів близько 200 гвинтівок, багато ручних гранат і патронів, щось із 20 револьверів, скотили дві гармати і зняли ящики з снарядами». Близько 600 робітників одразу ж записалися до червоної гвардії.

Оскільки переважна більшість новоспечених червоногвардійців ніколи не тримала в руках зброї, на заводі Ельворті розпочалися військові навчання. Втім, за визнанням Т. Гуляницького, до лав червоної гвардії потрапили й «неблагонадійні елементи». Інший більшовицький діяч також свідчив, що «до нас влилася частина темного елементу з єлисаветградського люмпен-пролетаріату».

Створення червоної гвардії додало сміливості більшовикам. 8 лютого міський більшовицький партосередок вирішив роззброїти 5-й Український полк й арештувати українську повітову раду. Організаційним центром з підготовки повстання мав стати ВРК при Раді робітничих і солдатських депутатів, начальником червоної гвардії був обраний Михайло Чернишов. Але представники української влади спробували випередити змовників й 9 лютого зажадали від ВРК розпустити червону гвардію. Розгубленим комітетникам дали три дні на виконання цієї вимоги.

Більшовиків урятував 657-й Прутський полк, що вранці 10 лютого прибув до Єлисаветграду проїздом з Бірзули. Ця військова частина належала до складу 8-ї армії, брала участь в сутичках з румунами в Тирасполі. Проігнорувавши наказ Румчероду перейти до Одеси, «революційні» вояки виїхали до Харкова для демобілізації. Поява полку в Єлисаветграді виявилась напрочуд своєчасною, місцеві більшовики одразу звернулися до фронтовиків за підмогою. Близько 300 вояків охоче погодились допомогти встановити радянську владу в місті. Спільно зі штабом червоної гвардії представники 657-го полку виробили план роззброєння українських частин.

Виступ розпочався ввечері 10 лютого. Оскільки 5-й Український полк містився у південній околиці Єлисаветграда, червоні безперешкодно взяли під свій контроль центральні квартали міста. «Передусім, ми оточили дворянські збори, де засідала залогова рада і заарештували увесь виконавчий комітет і деяких лідерів українців», — згадував