Читати книгу - "Сюрпризи долі"

— Так, це моя мрія, щоб вони стали добрими фахівцями і почували себе вільними людьми, які не дадуть собі в кашу наплювати, — доповнив друга Георгій. — Я власне після цих баталій мав розмову з одним поважним чоловіком і той також погодився — їхня спеціальність має добрі перспективи. Але я б хотів особливо побажати моїм хлопцям мати таких друзів, яких маю я. Без вашої підтримки і порад мені було б важко.

Олена слухала свого чоловіка з завмиранням серця. Отже, він мав якусь суперечку на роботі й потім зустрічався з якимось поважним чоловіком, а не з жінкою. Навіщо Марині вигадувати про нього плітки? На серці миттєво відлягло, а обличчя аж порожевіло. Як добре, що важкий тягар упав з душі.

Дітям закортіло побути без батьків. Вони подякували і встали з-за столу. Як тільки молодь пішла в іншу кімнату, Олесь заходився розповідати масні анекдоти, а всі дружно реготали до сліз. Олена ще ніколи так не веселилася, раділа життю, наче дитина, яка зненацька отримала подарунок.

Раптом на креденсі затьохкав телефон Георгія. Пролунав лише один дзвінок, після чого настала тиша.

— Не дають спокою ні вдень, ні вночі, — якось награно промовив Жорж. Він швидко встав і поглянув на дисплей.

— Хтось помилився номером.

Олена не звернула уваги, від душі сміючись з останнього жарту кума.

— А де знову щез наш Жорж? Час ще раз випити, — озирнувся довкола Олесь.

— Кудись вийшов, — відповіла Олена, — зараз його покличу.

Чоловіка не було ні в кухні, ні в туалеті, ні у лазничці. У дитячій кімнаті Петро, Павло, Олеся і Стефан-молодший про щось жваво розмовляли. Залишилася остання надія на спальню. В темному покої відразу не запримітила Георгія. Олена лише почула тихе ласкаве щебетання чоловіка. Він настільки захопився розмовою, що не зауважив, коли зайшла дружна.

— Ти з кимсь розмовляєш? — здивовано запитала Олена.

— Нічого важливого, телефонував один знайомий, хоче зі мною зустрітися, — машинально вимкнув телефон і швидко відклав його вбік.

— Ходім, бо гості порозбігаються, ти весь час їх покидаєш.

— Іду, іду, не сварися.

Вони вийшли з темної кімнати.

— А, знайшлася наша згуба, — весело вигукнув Олесь, — давай на коня, бо час рушати додому.

Біля самих дверей Марина шепнула на вухо Олені:

— Будь дуже уважною, не дозволяй себе обдурювати.

— Добре, добре, спробую, — з нехіттю відповіла господиня і зачинила двері.

— Кохана, я такий замучений, може брудний посуд почекає до завтра? — позіхаючи, промовив Жорж.

— Іди відпочивай, я сама впораюся.

За годину кухня блищала і можна лягати спати. Георгій мирно хропів. Олена роздяглася і примостилася поруч з чоловіком, та сон не брався. З якої рації треба бути весь час обережною? Її Георгій надзвичайно зайнятий чоловік і на всілякі дурниці у нього просто немає часу. Нічого вона не буде перевіряти і винюхувати.

«Ти забула, як щебетав твій благовірний у темній кімнаті, наче ховався від усіх», — свердлив душу внутрішній голос.

«Але ж йому хтось зателефонував у справі», — намагалася виправдати чоловіка Олена.

«Хіба ти чула дзвінок?» — продовжував набридати голос.

«Спочатку дзенькнув один дзвінок, хтось не туди потрапив. А потім…»

«Потім більше не було дзвінків, то ж це не до нього, а він сам кудись телефонував».

«Ну телефонував, то й що?» — не здавалася жінка.

«То чому збрехав?»

Олена тихо встала й обійшла ліжко, взяла з тумбочки телефон і вийшла на кухню. Від нервів брали дрижаки.

Ліпше б цього не робити, тепер усе стало очевидним. Спочатку хтось дав сигнал, а потім він зателефонував на той же номер. Вона запам’ятала те ласкаве щебетання. Олена механічно витягла з торбинки свій телефон і набрала номер.

— Слухаю вас, — відповів жіночий голос з іншого боку.

Без жодних сумнівів, Жорж розмовляв з жінкою. Її охопив жах. Чомусь пригадалася стара відьма з порожнім відром, яка тихо сміялася беззубим ротом.

«Не даремно люди вірять у прикмети, ось і почалися твої нещастя, — насміхався внутрішній голос».

Від того фатального вечора життя перетворилося на каторгу. Олена стала в’язнем власних підозр: підслуховувала телефонні розмови чоловіка; потайки перевіряла номери телефонів; допитувалась щоденно, куди йде і коли повернеться; зненацька телефонувала до нього на роботу з кожної дрібниці й намагалася вгадати, хто поруч. А потім почала стежити і таки виявила неприємні для себе речі. Виявляється, Георгій частенько зустрічається з молоденькою журналісткою і навіть одного разу їздив разом з нею у відрядження.

— Домоглася, чого хотіла, вивела на чисту воду, — злісно бубонів внутрішній голос, — що тепер з цим робитимеш? Може, влаштуй йому грандіозний скандал?

— Не роби цього, — тихо благала підсвідомість, — чого ти цим досягнеш?

Олена ніяк не наважувалася розпочати серйозну розмову з Жоржем, їй постійно бракувало сміливості.

— А може, у них лише ділові стосунки? — переконувала себе, але таке самозаспокоювання ще більше розпалювало ревнощі. Вона перестала вірити словам чоловіка.

— Я з понеділка їду у відрядження, — якось повідомив Георгій.

— Надовго? — дивлячись йому просто в очі, спитала Олена.

— У суботу повернуся, — відповів чоловік, відводячи погляд.

— З ким ти їдеш?

— Не знаю, швидше сам, а може, зі мною поїде ще один колега.

— А де ти житимеш?

— У готелі «Ібіс». Може, після мого повернення в неділю поїдемо десь погуляти? — запопадливо посміхнувся Георгій. — Мені так бракує природи і спокою.

Олена відчула якісь