Читати книгу - "Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2"

— Побачила? — спитав дарвенхардець тихо. Я кивнула зі стисненими зубами. Він не бреше. Всевлад та Ханна дочекаються нас.

— Можливо, варто перевірити і її теж? — спитала Златодара, стурбовано оглядаючи мою руку, узявши її в свої долоні, і кивнула на Ханну. Від дотиків подруги стало трохи легше — дівчина ледь чутно зашепотіла лікувальні слова.

Я відчула, як довкола дарвенхардки згущується пітьма.

— Я нікого не впущу в свою голову! — відрізала вона.

— А я й не хочу твої думки бачити, — буркнула я анітрохи не дружелюбніше. Ханна починала мене дратувати.

Я стиснула легенько руку Златодари:

— Усе гаразд, вони нас дочекаються.

Отож, дарвенхардці залишились в печері, а я, Ждан, Тигран і Злата пішли назад до Павутиння. Світало. Я почувалась паскудно — здавалось, наче починається ціла епоха проблем. Я вирушаю до Циркути — імперії, де Стожарів винищили всіх до одного. Але це тепер — єдиний шлях.

Мабуть.

— Ти ризикуєш життям заради того хлопця в Павутинні. Він вартий того? — спитала неголосно Златодара, коли ми вже йшли якийсь час. Всі виглядали втомленими і якимись розгубленими. Воно й не дивно. Ждан, мабуть, ламає голову, як уберегти Павутиння від усіх на світі небезпек. Тигран... В підземному місті останнім часом ми не ладнали, але тепер наче все налагодилось. Проте чи все знову гаразд між нами? Що він думає про все це?

Я не могла бачити його обличчя, коли заговорила, бо чоловіки йшли трохи попереду.

— Я маю повернути його вже тому, що притягла сюди. Йому тут не місце.

— Але чи вартий він такого ризику? Звідки ти знаєш, можливо, йому б тут було добре? З тобою.

Я кинула на Златодару косий погляд. Що це ще таке?

І тут я побачила, як буяє її аура — сірим, фіолетовим. Барви неспокою, страху, непевності.

— Ви з Тарасом можете лишитись тут, а я та... хто ще захоче... — дівчина затнулась, не знаючи, як договорити.

— ...підете дізнаватись на землі Циркути, як його вернути в мій світ? — голос мій прозвучав приглушено.

— Можна поговорити з дарвенхардцями. Пообіцяти їм щось. Щоб повернули тобі присягу, — нарешті озвучила Злата всі свої думки. — Стожаре, тобі не треба... вбивати для них.

Я зітхнула і поглянула вгору, де темряву з небес змивало молочно-червонясте сяйво світила, що прокидалось далеко за лісом. Небо, відколи я стала Стожаром, а надто на світанні, надавало мені сили. Як тоді, коли ми з Тиграном бігли від Трояндового пагорба вічність тому... сонце сходило і я посміхалась від цього.

І зараз посміхнулась та поглянула на Златодару.

— Я повернусь. Не покину вас. Просто треба спершу зробити те, що вирішила. Щоб моє минуле залишилось там, де йому й місце. Не проси мене відступати.

Далі ми ішли мовчки аж до галявини, що навіть взимку парувала. Ну от, вже майже Павутиння.

— Перш ніж ми спустимось донизу, я хочу дещо сказати, — мовив Ждан, обернувшись. Всі зупинились. Чоловік провів пальцями по бороді і подивився на мене. — Про те, що ми зустріли дарвенхардців, у Павутинні нікому знати не слід. Це викличе паніку, страх і осуд. Нас не зрозуміють. Стожаре, навіть той факт, як схиляються перед тобою люди, і те, що я головний в Раді, навряд чи допоможе. Павутинці просто не готові до таких змін.

— Що ж тоді ми скажемо? — спитала Златодара.

— Майже правду. Що Стожар зрозуміла, як повернути друга додому. І для цього їй потрібно піти в місце, про яке іншим знати не слід.

— Але мені треба поговорити з Волею. Про Ханну і Всевлада. І про Тараса. Я мушу їй усе розповісти, бо мені й самій треба багато чого зрозуміти. — сказала я, подумавши. І додала: — А ще я не хочу їй брехати.

— Гаразд.

Ми мовчали так довго, що, здавалось, минуло багато днів. Я дивилась на Тараса і не знала, ні що почуваю до нього, ні які в мене взагалі відчуття стосовно ситуації, що склалась. Бачити його таким стомленим в сорочці з домотканої тканини, а не в звичній атмосфері студії, було якось не те що дивно, а ірреально. Та, попри все, це було правдою. Фантомний біль від опіків в руках не полишав надії на те, що все довкола — сон. Та надією це стало б чи розчаруванням?

Щойно я розповіла Волі усе — і доки мала поговорити з Тарасом, жінка обіцяла подумати про те, чому ми з Ханною такі схожі. І порадити щось стосовно ситуації, яка склалась. Травниця обійняла мене після розмови і