Читати книгу - "Подвійне життя"

слушні зауваження, а вона занурювалася все глибше, її джерела чистішали, але не все ставало реальним, так би мовити, життям. Власне, це я помітив вже згодом, що їй залишалися послідки, що їй помітно гіршає. Адже ці сни я не щоночі бачив. Кілька разів на тиждень, не більше.

Зараз вони з'являються щоночі. І їй зовсім зле. І я боюся, бо відчуваю, що нам обом добре не жити. Але що я робитиму без неї? Проте хочу спробувати.

53

Куда вкладываются эти деньги? Двухкомнатная квартира в неплохом районе, какие-то подарки... Но в последний раз мне даже спасибо не сказали толком — не до того было. Это был «Hugo Boss», но в ту ночь происходило познание мира. Этот запах перестал мне нравиться. Ассоциативные связи в последнее время как паутина покрывают все больше участков моего мира, скоро я уже ни о чем не смогу спокойно думать. Всё с чем-то связано и покрыто оттенком негатива.

54

— Я не розумію одного, — Порадник міряв кроками кабінет, — чого вона не друкується?

— На те є ціла низка причин.

По-перше, вона боїться зробити крок набік від свого кохання. Бо від цього це буде вже не кохання, а кохання плюс ще щось. Розумієте?

Порадник стріпнув бровима.

— Скажімо — так, припускаю.

— Добре, я знав, що ви так відреагуєте, дурниці, дійсно, але це найперша з причин. Друга причина — їй соромно. Перед своїм коханням і перед собою, бо щоразу, як вона читає написане, їй воно видається фальшивим. Вона гадає, що коли на неї дивитимуться, на неї у її туфлях чи в чомусь ще, у піджаку, наприклад, ніхто не повірить, що вона дійсно переживає те, про що пише.

— А чому тебе це не хвилює?

Конрад подивився на Порадника здивовано.

— Бо я лише письменник. Ми говоримо не про це, хіба не так? Це друга причина, чому вона нічого не робить.

— Чому їй соромно перед коханням?

— Ну, її кохання — то людина з плоті та крові, а тут вірші, тремтливе слово. До того ж поети — самозакохані, тому часто надто слабкі. Їй і за це соромно.

— Але в неї не слабкі речі, скажи їй про це.

Конрад ще раз здивовано подивився на Порадника.

— Коротше, вона боїться зробити крок уперед. Крім усього.

— Крім усього, опрацьовувати матеріал — на це потрібен час.

Порадник сказав, вигадай ще щось.

— О'к, насправді вона хоче миттєвої слави, а не лежання на книжкових полицях у поганій палітурці.

Порадник засміявся.

— Я впізнаю у ній справжню людську істоту! Нуль дій через поважні причини!

Вони помовчали.

— Чому вона кинула шахи, як ти гадаєш?

— Вона їх не любила, це по-перше. По-друге, там ще було якесь кохання... Вона рідко згадує... шкодувала час... Подобалася хіба що сама гра безпосередньо на змаганнях. В неї непогано виходило, і не тільки це. Але практично все, що її вдовольняє не на сто відсотків, відкидається.

— Гадаю, вчилася вона теж добре.

— Що має означати теж?

— Як і все, за що вона береться.

— Вам про це не відомо.

— Але тобі відомо. І чому ти заперечуєш, адже Сандра — це і є ти.

— Я б так не говорив. У чому саме? Ми зовсім різні, наші світи — різні!

— Я вже сказав.

Конрад підійшов до вікна.

— Гаразд, — сказав він помовчавши. — Гаразд.

— І аспірантуру вона теж кинула. Їй, щоправда, ніхто нічого не пропонував, проте фактично це так. У неї всього дві четвірки було — на першому курсі і на держекзамені. Друга критична, як розумієте.

— Отже, вона відкидає все, що їй начебто заважає. Але натомість майже нічого не з'являється.

— Це і так, і не зовсім так, мій Пораднику.

55

Сегодня Сандра вдруг вспомнила об одной истории из своей прошлой жизни. На третьем курсе университета она вместе со своим однокурсником поехала в Киев на конференцию по теме, весьма близкой к теме ее диплома. Кажется, она звучала так: «Міф. Творчість. Реальність», хоча, можливо, вона звучала трохи інакше. Ну, Бог с ним. Неважно, сейчас уже не важно.

В вагоне было холодно из-за внушительных щелей в окнах, напротив Сандры и ее однокурсника Григория сидел какой-то странный мужчина, пожилой, в очках, уже откупоривший одну из двух бутылок с пивом, на первый взгляд, до этих бутылок было еще что-то посерьезнее. Сидел он сидел, и вдруг вмешался в разговор, вмешался, но кстати, хотя сначала Сандре показалось, что, как всегда, кто-то влез и мешает поговорить о Фрейде.

Он чуть-чуть пооткровенничал, сказал, что постепенно лишается зрения, что он профессор физики, что он многое повидал и многое держит в своей голове. Последнего профессор не говорил, но Сандра это поняла и так. Еще он спросил, на какую тему конференция, поскольку, простите, подслушал, что едут в Киев молодые люди именно с научной целью. Услышав, какова тема предстоящего мероприятия, сказал: