Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

— Там знайдеться шибениця й для вас, якщо ви вважаєте це за краще. Питання тільки в тому — зараз вас повісити чи пізніше.

Грубі руки схопили Блада, а його чудовий ланцет лишався без ужитку на столі, у сумці з інструментами. Він вивернувся з рук драгунів, бо мав неабияку силу і спритність, але ті знову його схопили й завалили на долівка. Притиснувши його до підлоги, вони зв’язали йому руки за спиною, а потім грубо поставили знову на ноги.

— Виведіть його! — коротко відрубав Гобарт і повернувся до решти драгунів, що чекали нових розпоряджень: — Обшукати будинок від горища до льоху й доповісти мені. Я буду тут.

Солдати потяглися до дверей, що вели всередину. Охоронці виштовхнули Блада на подвір’я, де вже чекали Пітт і Бейнс. З порога Блад озирнувся на капітана Гобарта, і блакитні очі лікаря спалахнули вогнем. З його тремтливих губів ладна була злетіти погроза, що він вчинить із капітаном, якщо йому пощастить виплутатися із цієї історії. Проте він вчасно згадав, що висловити погрозу означало б остаточно втратити шанси на збереження життя і здійснення свого наміру. Сьогодні підлеглі короля були господарями Заходу, де вони поводилися, як у завойованій країні. І звичайний кавалерійський капітан розпоряджався тут життям і смертю людей.

Блада і його товаришів у нещасті швидко прив’язали до стремен сідел. Пролунала різка команда, і маленький загін рушив до Бріджвотера. І саме в цей час остаточно підтвердилося страшне припущення Блада, що для драгунів Захід став завойованою ворожою країною. З будинку долинув тріск і гуркіт від падіння меблів, регіт і горлання вояків, для яких полювання на бунтівників було тільки приводом для грабунків і насильства. Цей шум пройняв розпачливий жіночий крик.

Бейнс зупинився і повернув спотворене жахом, бліде як смерть обличчя до маєтку. Але тієї ж миті мотузку, якою він був прив’язаний до стремена, шарпнули й звалили його з ніг. Полонений кілька ярдів безпорадно волікся по землі, поки солдат не зупинив коня і не вдарив нещасного плазом шаблі, криючи його брутального лайкою.

Того чудового і запашного ранку полонений Блад, ідучи між деревами, на яких рясніли яблука, раптом подумав, що людина — як він уже давно підозрював — це наймерзенніше Боже створіння і що тільки дурень може обрати собі професію зцілителя істот, яких найкраще знищити.

Тільки за два місяці — дев’ятнадцятого вересня, якщо ви бажаєте знати точну дату, — Пітер Блад постав перед судом за звинуваченням у державній зраді. Ми знаємо, що зрадником він не був, але можете не сумніватися, що на той час, коли йому висунули обвинувачення, він був уже здатний на такий злочин. Два місяці ув’язнення в таких жахливих умовах, що їх неможливо навіть описати, породили в душі Блада невгамовну ненависть до короля Якова і його сатрапів. Те, що за цих умов він таки не збожеволів, свідчить про неабияку силу його духу. Та хай там яким жахливим було становище цього абсолютно невинного в’язня, Блад ще мав підстави дякувати своїй долі насамперед за те, що його взагалі викликали до суду, потім за те, що суд відбувся саме дев’ятнадцятого вересня і ні на день раніше. Бо в затримці, яка так дратувала арештованого, крилась єдина для нього можливість уникнути шибениці, хоч сам він ще не збагнув цього.

Якби не милість фортуни, він був би один із тих, кого на другий день після бою витягли з переповненої Бріджвотерської тюрми й без суду, за наказом полковника Кірка, який жадав крові, повісили на базарній площі. З жорстокою швидкістю командир Танжерського полку вчинив би те саме і з усіма іншими в’язнями — кількість не мала значення, — коли б не рішуче втручання єпископа М’юсського, який поклав край цим беззаконним стратам.

Та хай навіть так, першого тижня після Седжмурської битви Кірк і Февершем, улаштувавши комедію якогось судового розгляду, стратили понад сто людей. Переможцям не бракувало жертв для шибениць, якими вкрилась уся округа, їх мало бентежило, де і за яких обставин схопили тих людей і скільки серед них було невинних жертв. Кінець кінцем, чого варте життя якогось телепня? У катів була гаряча пора, в дію пішли мотузки, сокири й казани з киплячою смолою... Але я утримаюсь від опису подробиць того огидного видовища, бо, зрештою, нас більше цікавить доля Пітера Блада, ніж доля повстанців, прихильників Монмута.

Блад вижив, щоб опинитися в одному із цих меланхолічних натовпів ув’язнених, закутих попарно, та пройти з Бріджвотера в Тонтон. Тих, що були тяжко поранені і не могли йти, солдати грубо кидали на переповнені візки. Їхні незабинтовані рани гноїлися, і багатьом в’язням пощастило вмерти дорогою. Коли Блад став наполягати, щоб йому дозволили полегшити страждання бідолашних, конвоїри порадили йому облишити дурниці та пригрозили відшмагати нагаями. Можна сказати напевно, що коли він і каявся зараз у чомусь, то тільки в одному: що не брав участі в повстанні. Звичайно, така думка була нелогічною, але навряд чи можна було сподіватися на логічне мислення від людини в його становищі.

Під час цього страшного переходу Бладовим супутником у кайданах був той самий Джеремі Пітт, поява якого два місяці тому поклала початок його теперішнім стражданням. Молодий шкіпер став найближчим товаришем Блада після їхнього арешту. Випадково їх разом закували в кайдани ще в переповненій тюрмі, де вони задихалися від спеки й смороду в липні, серпні й вересні.

Крізь стіни в’язниці з навколишнього світу просочувалися уривки новин. Деякі з цих новин, можливо навмисне, поширювались серед в’язнів. Серед них була й чутка про страту Монмута. Вона завдала глибокого смутку тим, хто зносив усі страждання заради герцога й віри, боротися за яку той закликав. Багато хто рішуче відмовлявся вірити цій звістці. Поширилась безглузда вигадка про те, що замість Монмута на плаху пішов хтось інший, схожий на нього, а сам Монмут залишився живий і прийде знову, овіяний славою, щоб поставити Сіон і піти війною на Вавилон.

Блад слухав цю останню історію з такою ж байдужістю, з якою сприйняв і звістку про Монмутову смерть.