read-books.club » Поезія » Кобзар 📚 - Українською

Читати книгу - "Кобзар"

236
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кобзар" автора Тарас Григорович Шевченко. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 91
Перейти на сторінку:
справді за ділом. Ничипоре! дивись лишень, Які побілілі!” “Що, москалі?.. Де москалі?” “Що ти? схаменися!” “Де москалі, лебедики?” “Та он, подивися”. Полетіла Катерина І не одяглася. “Мабуть, добре Московщина В тямку їй далася! Бо уночі тілько й знає, Що москаля кличе”. Через пеньки, заметами, Летить, ледве дише, Боса стала серед шляху, Втерлась рукавами. А москалі їй назустріч, Як один, верхами. “Лихо моє! доле моя!” До їх… коли гляне - Попереду старший їде. “Любий мій Іване! Серце моє коханеє! Де ти так барився?” Та до його… за стремена… А він подивився, Та шпорами коня в боки. “Чого ж утікаєш? Хіба забув Катерину? Хіба не пізнаєш? Подивися, мій голубе, Подивись на мене: Я Катруся твоя люба. Нащо рвеш стремена?” А він коня поганяє, Нібито й не бачить. “Постривай же, мій голубе! Дивись - я не плачу. Ти не пізнав мене, Йване? Серце, подивися, Їй же богу, я Катруся!” “Дура, отвяжися! Возьмите прочь безумную!” “Боже мій! Іване! І ти мене покидаєш? А ти ж присягався!” “Возьмите прочь! Что ж вы стали? “Кого? мене взяти? За що ж, скажи, мій голубе? Кому хоч оддати Свою Катрю, що до тебе В садочок ходила, Свою Катрю, що для тебе Сина породила? Мій батечку, мій братику! Хоч ти не цурайся! Наймичкою тобі стану… З другою кохайся… З цілим світом… Я забуду, Що колись кохалась, Що од тебе сина мала, Покриткою стала… Покриткою… який сором! І за що я гину! Покинь мене, забудь мене, Та не кидай сина. Не покинеш?.. Серце моє, Не втікай од мене… Я винесу тобі сина”. Кинула стремена Та в хатину. Вертається, Несе йому сина. Несповита, заплакана Сердешна дитина. “Осьде воно, подивися! Де ж ти? заховався? Утік!.. нема!.. Сина, сина Батько одцурався! Боже ти мій!.. Дитя моє! Де дінусь з тобою? Москалики! голубчики! Возьміть за собою; Не цурайтесь, лебедики: Воно сиротина; Возьміть його та оддайте Старшому за сина, Возьміть його… бо покину, Як батько покинув,- Бодай його не кидала Лихая година! Гріхом тебе на світ божий Мати породила; Виростай же на сміх людям! - На шлях положила.- Оставайся шукать батька, А я вже шукала”. Та в ліс з шляху, як навісна! А дитя осталось, Плаче бідне… А москалям Байдуже; минули. Воно й добре; та на лихо Лісничі почули.

Біга Катря боса лісом, Біга та голосить; То проклина свого Йвана, То плаче, то просить. Вибігає на возлісся; Кругом подивилась Та в яр… біжить… серед ставу Мовчки опинилась. “Прийми, боже, мою душу, А ти - моє тіло!” Шубовсть в воду!.. Попід льодом Геть загуркотіло.

Чорнобрива Катерина Найшла, що шукала. Дунув вітер понад ставом - І сліду не стало.

То не вітер, то не буйний, Що дуба ламає; То не лихо, то не тяжке, Що мати вмирає; Не сироти малі діти, Що неньку сховали: Їм зосталась добра слава, Могила зосталась. Засміються злії люде Малій сиротині; Виллє сльози на могилу - Серденько спочине. А тому, тому на світі, Що йому зосталось, Кого батько і не бачив, Мати одцуралась? Що зосталось байстрюкові? Хто з ним заговорить? Ні родини, ні хатини; Шляхи, піски, горе… Панське личко, чорні брови.. Нащо? Щоб пізнали! Змальовала, не сховала… Бодай полиняли! nbsp;

V

Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати, Торбинками обвішаний Його повожатий. Мале дитя коло його На сонці куняє, А тим часом старий кобзар І с у с а співає. Хто йде, їде - не минає: Хто бублик, хто гроші; Хто старому, а дівчата Шажок міхоноші. Задивляться чорноброві - І босе, і голе. “Дала,- кажуть,- бровенята, Та не дала долі!” Іде шляхом до Києва Берлин шестернею, А в берлині господиня З паном і сем'єю. Опинився против старців - Курява лягає. Побіг Івась, бо з віконця Рукою махає. Дає гроші Івасеві, Дивується пані. А пан глянув… одвернувся.. Пізнав, препоганий, Пізнав тії карі очі, Чорні бровенята… Пізнав батько свого сина, Та не хоче взяти. Пита пані, як зоветься? “Івась”,- “Какой милый!” Берлин рушив, а Івася Курява покрила… Полічили, що достали, Встали сіромахи, Помолились на схід сонця, Пішли понад шляхом.

[1838, С.-Петербург]

Тарасова ніч

На розпутті кобзар сидить Та на кобзі грає; Кругом хлопці та дівчата - Як мак процвітає. Грає кобзар, виспівує, Вимовля словами, Як москалі, орда, ляхи Бились з козаками; Як збиралась громадонька В неділеньку вранці; Як ховали козаченька В зеленім байраці. Грає кобзар, виспівує - Аж лихо сміється… «Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться. Було колись - панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману, А другая з поля; Зажурилась Україна - Така її доля! Зажурилась, заплакала, Як мала дитина. Ніхто її не рятує… Козачество гине; Гине слава, батьківщина; Немає де дітись; Виростають нехрещені Козацькії діти; Кохаються невінчані; Без попа ховають; Запродана жидам віра, В церкву не пускають! Як та галич поле крив, Ляхи, уніати Налітають,- нема кому Порадоньки дати. Обізвався Наливайко - Не стало Кравчини! Обізвавсь козак Павлюга За нею полинув! Обізвавсь Тарас Трясило Гіркими сльозами: «Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!» Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько! Де поділось козачество, Червоні жупани? Де поділась доля-воля, Бунчуки, гетьмани? Де поділися? Згоріло А чи затопило Синє море твої гори, Високі могили? Мовчать гори, грає море, Могили сумують, А над дітьми козацькими Поганці панують. Грай же, море, мовчіть, гори! Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії,- Така ваша доля! Обізвавсь Тарас Трясило Віру рятовати, Обізвався, орел сизий, Та й дав ляхам знати! Обізвався пан Трясило: «А годі журиться! А ходім лиш, пани-брати, З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі Б'ється пан Трясило. Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось. Ізнемігся козаченько, Тяжко зажурився, А поганий Конецпольський Дуже звеселився; Зібрав шляхту всю докупи Та й ну частовати. Зібрав Тарас козаченьків - Поради прохати: «Отамани товариші, Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, Що будем робити? Бенкетують вражі ляхи - Наше безголов'я». «Нехай собі бенкетують, Нехай на здоров'я! Нехай, кляті, бенкетують, Поки сонце зайде, А ніч-мати дасть пораду,- Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою, Зірки засіяли, А козаки, як та хмара, Ляхів обступали. Як став місяць серед неба, Ревнула гармата; Прокинулись ляшки-панки - Нікуди втікати! Прокинулись ляшки-панки, Та й не повставали: Зійшло сонце - ляшки-панки Покотом лежали.

Червоною гадюкою Несе Альта вісти,

1 ... 5 6 7 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кобзар"