Читати книгу - "Наказ лейтенанта Вершини"

Юрко слухав лейтенанта уважно, не перебиваючи.

— Є ще одна справа, яка може тебе стосуватися. Маєр дозволив старості відкрити в селі крамницю. Щупак має скуповувати в Києві золото для гестапівця. Компаньйоном Щупака буде Трохим Свічка. Ми підкинемо трохи й своїх товарів. І, можливо, що власників крамниці буде супроводжувати в Київ фольксдойч Юрген Берг. Для нас, партизанів, це дуже важливо. Я говорив з командиром партизанського загону Михайлом Сергійовичем Коваленком.

— А де підполковник Макаров? — запитав Юрко.

— У нашому загоні. Передавав тобі привіт, дякував за порятунок.

— І більше нічого?

— Нічого. А що він повинен був передати?

— Обіцяв взяти мене в партизани, казав: трохи обживеться і мене забере.

— Ні, Юрку, ти мусиш бути тут, біля Маєра! Я певен, що він звернеться за допомогою до Юргена Берга! Нема йому більше до кого звертатися. Треба лише набратися терпіння і чекати.

— А де буде Щупакова крамниця?

— Біля школи! Там, де зараз поліція. А чого це тебе так цікавить?

— Там, на горищі, заховано припаси. Вовчин дядько Оксьон розповів про ту схованку. І ми з Вовкою думаємо піти та взяти солі, полотна, чоботи.

— І не рипайтеся, бо там кожної ночі поліцаїв виставляють. А солі ми вам підкинемо, і цукру Трохим Свічка привезе. Ще є одна справа.

Лейтенант нагнувся, висунув нижню шухляду стола, дістав сувій пергаменту, розгорнув його, поклав перед Юрком, запитав:

— Зможеш прочитати напис на цьому документі? Як я не бився над ним, а нічого не міг розібрати.

Чорними, трохи вицвілими чорнилами, готичним шрифтом на пергаменті великими літерами було написано: «Каменоломня біля сіл Стара Гута і Бондарі, а також план підземного монастиря святого Флора на десяте вересня 1863 року». Між чорними квадратиками петляла чітко окреслена підземна дорога від Балабанового косогору до села Стара Гута, а вправо від неї відходила вузенька стрічка до підземного монастиря та села Бондарі.

— Прочитав? — запитав Вершина.

— Прочитав.

— Що ж воно там пишеться?

Лейтенант уважно прослухав Юркове пояснення, зробив помітку в своєму записнику, сказав:

— Тоді переклади, Юрку, напис і на звороті пергаменту. Можливо, що він нас наштовхне на розгадку таємниці Червоної Красуні. Цей документ таїть в собі неабияку таємницю, так мене переконував один знаючий чоловік.

Юрко підсунув до себе цупкий, потемнілий пергамент, придивився і помітив дрібні літери: «Пауль! Моє становище ще більше ускладнилось. Пан Хоткевич підозрює, що я вручив своїм спільникам план підземного лабіринту, на якому зазначено вхід і вихід з майстерні та місцезнаходження скарбниці. Останню частину плану підземелля я передав через художника Остапа Заворицького майстру Семену Береговому. Він і вручить тобі решту пергаменту. Учора загинув художник Заворицький. Не знаю, чи зумів він виконати моє прохання. Тепер моя черга. Передаю тобі недостаючу частину плану каменоломень. Половина цього сувою має знаходитися в Семена Берегового. Дукати сховані в келії монастиря святого Флора. Над келією в камені вибито хрест. Прощайте всі. Твій батько Франц Берг. 30 вересня 1863 року».

— Іване Петровичу, хто такий Франц Берг? — допитливо глянувши на Вершину, запитав Юрко.

— Якщо вірити документам, які я вручив тобі минулого літа, твій предок, виходець з Пруссії, який добудовував Білу вежу та обладнував підземелля. Він і передав частину плану каменоломень своїм нащадкам. Половина пергаменту лишилася в родині Франца Берга, ця, що лежить перед нами. А другої половини немає. І нам треба її знайти.

— Де? Та й коли це діялось… Може, та половина згоріла або лишилася в підземеллі.

— Спробуємо пошукати. Тут ми нічим не ризикуємо. Я певен, що на тій частині плану мусять бути позначки, які показують дію механізмів, що відчиняють і зачиняють вхід у ліве крило палацу та до фальшивомонетні.

Лейтенант ходив, заклавши руки за спину, радив Юрку, як діяти далі:

— У Бергів збереглася частина плану. А решта до них не потрапила. Можливо, припадає пилом у вас в якомусь закутку, а можливо, зберігається в родині вчителя Олександра Васильовича, бо це його прапрадід був колись панським художником. Учитель все своє життя збирав експонати, пов'язані з історією села Жовтневе. Треба піти до нього, поговорити, розпитати.

Лейтенант заглянув у свій записник і сказав:

— Підеш до Івана Гончара і передаси йому, що товар мусимо забрати не пізніше наступної середи. Прийдемо за ним у вівторок. Зустріч там же, де й раніше, — хай прибуде вчасно.

— Який товар ви мусите забрати у Івана? — спитав Юрко.

— Товаришу Береговий, — лукаво проказав лейтенант, — ви хочете знати те, що вам не можна. — І серйозніше додав — Ти, Юрку, мусиш знати те, що тебе стосується, — і не більше. Якщо, скажімо, ти будеш готувати «товар» разом з Іваном — тобі скажуть, що до чого. Зрозумів?

— Зрозумів, Іване Петровичу, — винувато озвався Юрко.

— Ще раз попереджаю — не проявляй ніякої цікавості при розмові з Маєром. Ти мусиш, як справжній фольксдойч, бути слухняним і шанобливим. Фашисти не церемоняться з тими, кого вони запідозрять, хто викличе недовіру. Треба слухати, непомітно за всім спостерігати, запам'ятовувати — і не більше.

Лейтенант поглянув на ручний годинник:

— Дві години ночі. У тебе лишається година для ознайомлення з архівом Сиволапа. І обов'язково розпитай матір про план підземелля. Може, друга частина пергаменту лежить собі спокійно у вашій Зоряній скриньці, а ми тут сидимо та сушимо мізки.

— Нема в нас ніяких планів, — впевнено відповів Юрко, — бо я таки побачив би… І мати ніколи не розповідала.

— Ти все одно розпитай, — наполягав Вершина, — можливо, про щось дізнаєшся. Пан Хоткевич скарав Берга, і Заворицького, і Берегового за намір передати повстанцям план підземелля. Я давно знав про цю подію. Берг, Береговий — це й навело мене на думку зробити тебе фольксдойчем. До того, твій прадід — виходець зі Львова. І ніхто не зуміє довести, хто він був — німець, турок чи француз. Не буду тобі більше заважати. Читай сповідь петлюрівця Сиволапа, а я піду та займуся своїми справами.

Юрко взяв до рук зшиток, розгорнув його, підсунув до себе ліхтар і прочитав на першій сторінці:

«1920 рік. Село Відрадне. Маєток пана Хоткевича. Підземелля — Рожева кімната». На наступній сторінці тим же чітким, трохи нахиленим вправо почерком, було написано: «Я, потомствений дворянин Владислав Загорський, перебуваю на нелегальному становищі. І, як той злочинець, живу під чужим іменем, не маю ні друзів, ні родини, ні власного притулку. Все загинуло,