Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Сендега, Шурма, Шуя, Воча, Томга. Майже не звіряючись із книгою О. С. Уварова, я подав читачеві перші, що потрапили на очі на обласних картах або ж збереглися в пам’яті, назви півсотні річок. Ясна річ, пізніше звірив їх зі списком річок, які подав археолог. Звертаю увагу: фінські назви — переважно з Московської, Ярославської, Володимирської, Калузької та Костромської губерній. Не включені до переліку назви рік таких споконвічно фінських земель, як Рязанська і Тверська.

Вдячна людська пам’ять фінського етносу дотепер дбайливо зберігає своє древнє коріння. Не споріднений мерянському племені народ ніколи не зберіг би на тисячі років чужі для себе слова. Сподіваюся, ця істина не потребує доказів.

А ось, приміром, винятково по пам’яті, після прочитання книги О. С. Уварова, кілька мерянських назв озер: Неро, Клещино, Ісара, Сеньга, Кіздра, Варех, Сахтино, Семіно, Вашкіно, Сурмоє, Ягорба, Утрехт, Гадш.

"Чимало із цих назв як вод, так, і селил; повторюються в доволі віддалених між собою місцевостях, доводячи цим не лише свою етимологічну єдність або близькість, але також і єдність походження перших мешканців цих країв. Тільки той самий народ міг, розкинувши свої селища на великому просторі, повторювати ті ж імена або давати назви однакового етимологічного походження... Ця близькість була вже помічена М. М. Журавльовим стосовно деяких назв Ярославської губернії; але вона може бути поширена й на суміжні губернії, які також були заселені древньою Мерею" [4, с. 12].

Як хотілося б, щоб ці істини нарешті дійшли до ошалілих "хоронителів" брехливих імперських теорій про "слов’янське походження Московії" та про "братерство трьох слов’янських народів".

Археолог О. С. Уваров у своїй книзі подав сотні прикладів мерянських назв селищ, рік і озер — однокореневих слів. До речі, до однокореневих він відносив безліч мерянських назв рік. Наприклад: Волга, Вольга, Войга, Ворга, Воля, Вокшера, Ворсма, Вонога, Вончила, Вонгіль, Волготня. Але чомусь граф забув додати назви рік Смоленської губернії, які мають той же мерянський корінь. Послухайте: Воря, Вотря, Воп. Навіть великі російські дослідники були не до кінця щирими й чесними. Вони тією чи іншою мірою були завжди заражені бацилою московського шовінізму. Про це завжди необхідно пам’ятати.

"Однакового походження також назви деяких сіл, як ось: Воржа, Ворокса, Вологдіно, Вослома, Воятіци, Воліно, Волнєнко, Володятіно... Ворсіно, Воньково... Вологда, Волочино, Вологомоновська, Вонгодіци, Вонгодська... Воєхта... Вохта, Вохтога... село Восци розташоване в Коломенському, в Новоторзькому і в Осташковському повітах" [4, с. 12—13].

Усі ці ріки та селища вільно розташувалися на величезному просторі древньої мерянської землі від Рязані, Калуги і Москви до далекої Вологди, Галича-Мерського й Вишнього Волочка, де містяться всі давні центри так званого Ростовсько-Суздальського князівства, або точніше— країни Моксель, якось: Ростов, Переяславль, Юр’єв, Суздаль, Володимир, Москва, Кашира, Клин, Торжок і Ярославль. А поруч, у спорідненому для мері мордово-муромському краї, привільно лежали: Муром, (Стара) Рязань, Пронськ, Городець, Нижній Новгород, Липецьк та інші.

Граф О. С. Уваров дуже чітко і ясно підсумував цю частину свого дослідження:

"На закінчення ми ще раз ствердимо, що стародавність поселень, які мали такі назви, чужі духу як слов’янської, так і російської мови, підтвердилася розкопкою курганів. Біля них завжди були могили найдавнішої епохи з обома обрядами поховання" [4, с. 14].

Не будемо втомлювати читачів повним описом меж мерянської землі. Сам граф установив, що на північ, на схід і південь від мерян проживали споріднені з ними племена весі, черемисів, мордви і муроми.

Про західні кордони ми ще згадуватимемо багато разів. Позаяк вся Московська і Калузька губернії та східна частина Смоленської, поза всякими сумнівами, належали до мерянської землі з далекого VIII століття й належать донині. І сама карта "Мерянської землі" графа О. С. Уварова, додана до нашої книги, свідчить про те.

2

Археолог О. С. Уваров описав у своїй книзі 43 місцевості мерянської землі, де він провів детальний аналіз розкопок. Для того щоб і наші читачі мали уявлення про коріння мерянського етносу, ми зобов'язані вивчити його звичаї, побут, житла, середовище проживання і, нарешті, той рівень розвитку, якого сягнула меря в VIII—XIII століттях, тобто до навали хана Батия і приєднання фінського народу до складу тюркської держави — Золотої Орди.

Сподіваюся, ніхто не візьметься стверджувати, що після підкорення народу мері ханом Батиєм могло відбуватися "перетікання" слов’ян із Подніпров’я до Московського улусу Золотої Орди. Становлення мерянського етносу до кінця XVI століття відбувалося окремо від слов’ян — сучасних народів України і Білорусії.

Слов'янські народи давньої Київської держави з 1320 року ввійшли до складу Великого Князівства Литовського, Руського й Жемонтского.

Чесно кажучи, мені зовсім не зрозуміле бажання російських істориків і в наш час злодійкувато привласнювати собі слов’янське минуле. Адже в тому немає жодної необхідності. Якщо не брати до уваги суто імперську потребу. Із звичайної людської точки зору фінські племена: меря, мурома, весь, мещера, мордва, марі — нічим не гірші від слов’янських племен. Як побачимо, фінський етнос країни Моксель такий же давній, як і слов’янський. Точнісінько як і той нарощував у процесі розвитку свої території, щоправда, значно північніше й східніше від слов’ян. До запозичення тюркських ідей "самодержавства" і "богообраності" був цілком мирним, працьовитим народом. А з точки зору історичної справедливості, мав повне право на створення власної держави на своїй древній землі, у межиріччі Оки і Волги. Що й здійснив упродовж свого історичного становлення. А брехня про "московське слов’янське коріння" — уже імперська потреба, яка виправдовувала поневолення слов’ян. Ця облуда особливо жахливо давалася взнаки при поневоленні України і в часи балканських імперських воєн.

Настав час древньому фінському етносу — московитам — очиститися бодай від очевидної брехні й відвертих вигадок. Адже подібне очищення ніколи не вело до сорому, а тільки омивало душі і згодом додавало поваги в очах сусідів. Сподіваюся, подібне колись станеться й з великим народом моксель — меря — московитами.

Та повернімося до чудової книги графа О. С. Уварова. Ось що він пише:

"Ми тепер оглянули всі найдавніші житла Мерянського народу і перші його висілки, що позначилися у висліді археологічних досліджень сорока трьох місцевостей, на яких стояли кургани з мерянськими могилами. Тотожність усіх цих могил з могилами на берегах Ростовського й Переяславського озер полягає не лише в однакових похоронних обрядах, а й також в однотипних предметах, виявлених у всіх курганах. Народ колоній носив однакове вбрання, мав такі ж предмети для війни й домашнього побуту, як і корінні насельники. Найвіддаленіші поселення не переривали тісного зв’язку з мешканцями берегів обох озер і