Читати книгу - "Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тю! То чого ж ми рачкуємо? У мене вже коліна болять! — скривився Кощій Безсмертний. — Хай та агентура й шукає. Для неї це ж…
— Ні! Мовчати я не буду! — вигукнула Баба Яга. — Шеф усе одно дізнається. Нащо мені неприємності?
— А я хіба що?! Та я… ж навпаки! — намагався виправдатись Кощій Безсмертний. — Де ж логіка? Раз під кожним кущем таємник, значить, вони все бачать. Їм же це просто — тьху! — раз плюнути.
— Тсс! — Змій Горинич знову сторожко озирнувся. — Все правильно, але… Ті таємники, по-перше, ледарі… По-друге, страшенні боягузи. Бояться із своєї темряви носа вистромити. Тому вони не все можуть. Але — тсс! — тихо! Бо ще почують, образяться. Можуть наробити неприємностей. З ними краще не зв'язуватися.
В цей час Баба Яга підрачкувала під самісінький кущ, де ховався Вася Глечик. Розсунула гілки і…
— Ой! — верескнула вона і так сахнулася, що перекинулась на спину.
— Ху!.. Що таке? Що з вами, Бабо? — перелякано хукнувши, спитав Змій Горинич.
Баба Яга мов нежива лежала горілиць із заплющеними очима, схрестивши на грудях руки.
— Що трапилось? — завмерши навкарачках, з однією піднятою рукою, як мисливський собака, спитав Кощій Безсмертний.
— Темник… Таємник… Наврочили… — не розплющуючи очей, прошепотіла Баба Яга.
— Ну… Ну то й що?.. Ми ж нічого такого… Ми ж. Гей! Друже! Дорогий! Ху! — гукнув Змій Горинич і став підповзати до куща. — Палкий привіт! Гей! Виходь! Друже! Ах, ти ж без темряви не можеш…
Вася завмер, не насмілюючись подати голос.
Нарешті Змій Горинич підповз, розсунув гілки і аж рота роззявив від подиву. Навіть хукнути, як завжди, забув. А тоді став реготати, хапаючись за живіт:
— Га-га-га! Ну, Баба! Ну, Яга! Га-га-га! Який темник?! Який таємник?! Це ж Васька Глечик, про якого ми забули зовсім!.. Га-га-га!
Баба Яга підхопилася, як ошпарена, і підскочила до куща:
— Ах ти! Ти що тут робиш?!
Вася зацокотів зубами:
— Так ви ж сказали не рипатися… Поки свисту не почую…
— Правильно! Сказали! — засміявся Змій Горинич. — І забули. Ху!
— Це ж треба! — тільки й вимовив, чухаючи потилицю, Кощій Безсмертний.
Баба Яга скреготнула зубами і раптом підняла вгору палець:
— Я знаю, хто дзеркальце знайшов! Він! — тицьнула пальцем на Васю.
Змій Горинич і Кощій Безсмертний перезирнулися.
— Знайшов? — пильно глянув на Глечика Змій Горинич.
— Ні-ні! Н-не знаходив! — замотав головою Вася.
— Неправда! — просичала Баба Яга.
— Ти не обманюєш? Кажи чесно! Ху! Бо, як знайдем, пощади не жди! — грізно прогарчав Змій Горинич.
— Не знаходив! Слово честі! — вдарив себе у груди Вася.
«Я ж таки не знаходив! Спокійно можу поклястися», — подумав він.
— Не вірю! От не вірю — і все! — тупнула костяною ногою Баба Яга.
«Робити обшук вони не будуть, вони ж тоді казали, що не можна», — згадав Вася і вигукнув:
— Ах, не вірите? То шукайте, шукайте! — він почав вивертати кишені, висмикнув з-під ремінця й потрусив сорочку. — Ну, де воно? Де?
Потім розкрив портфель, висипав з нього на землю все — і зошити, і підручники, і щоденник, і пенал.
Він брав по черзі кожен зошит, кожен підручник і трусив над землею. Одним з перших потрусив підручник математики, де лежало дзеркальце. Навіть під обгортку демонстративно зазирнув:
— Ну де? Ну нема ж! Нема! Бачите?..
Нарешті був витрушений останній підручник.
— Нема! Ху! Таки нема! — сказав Змій Горинич.
— Нема! — погодився Кощій Безсмертний. — Якби він знайшов, то віддав би. По очах видно. Хлопець чесний…
— І боягуз! — сказав Змій Горинич. — Теж по очах видно.
— Так де ж воно ділось? Де? — не могла заспокоїтися Баба Яга.
І раптом наставила вухо, прислухалася і зблідла:
— Ой! Агент Страху Бабай! Біжить.
— Де? Нічого не чую, — приставив долоню до вуха Змій Горинич.
— І я, — прислухаючись, підтакнув Кощій Безсмертний.
— Не панікуйте, Бабо! Ну вас! Ху! — відмахнувся Змій Горинич.
— І без того гидко, — зітхнув Кощій Безсмертний.
— А я кажу — біжить! Уже близько! Вам слон на вухо наступив, а в мене слух тонкий, музикальний.
— А таки, здається, біжить. Ху!
— Ну, зараз буде! — почухав потилицю Кощій Безсмертний.
Не встигли вони це сказати, як з лісу вибіг невеличкий головатий чоловічок із вирячкуватими сердитими очима. З рота в нього стирчала сигарета, з носа пахкав дим.
— Бачу! Бачу! — закричав він пронизливо. — Нічого не знайшли! Ледарі! Халтурники! Бракороби!.. Ну, кадри! Повиганяю з роботи!
— Бабаю Бабайовичу! — жалібно верескнула Баба Яга. — Я шукала! Голови не підводила! Чесне враже! Клянусь костяною ногою! Клянусь останнім зубом!.. А от вони… точно!.. Про НЛО, про інопланетян балакали… замість того, щоб… Вони — точно!..
— Ну, Бабо! Ху! — З рота Змія Горинича вирвалося полум'я, наче з паяльної лампи.
— А це що за фрукт? — сердито спитав Бабай, побачивши Васю.
— Та! — відмахнулась Баба Яга. — Вася Глечик! З четвертого «Б». Нічого особливого. Тишко й боягуз. Дзеркальця в нього нема. Ми перевіряли.
— Боягуз — це добре! Люблю боягузів, — пахнув димом Бабай. — Але зараз не до нього. Часу нема. Його Темність доручили мені особисто очолити операцію. Дзеркальце треба знайти обов'язково!
— А може… може, Незнайомка викинула його… з вікна тролейбуса, — несподівано сказав Вася. І навіть сам здивувався, що насмілився це сказати. Але надто вже його образили, назвавши боягузом.
— О! Розумно! — метнув на нього погляд Бабай. — Він мені подобається!..
Баба Яга, Змій Горинич, Кощій Безсмертний перезирнулися.
— Щось вона таки крутилася біля вікна… Ху! — сказав Змій Горинич.
— Але ж я з неї очей не зводила, — просичала Баба Яга.
— Ті незнайомки — дуже хитрий народ. Усього можна чекати, — сказав Кощій Безсмертний.
— Обдивитися всю трасу! — наказав Бабай. — Негайно!
На галявину знову виїхав тролейбус. Вони влізли в нього і вже були рушили, коли Вася схаменувся:
— А я? Ви ж знову не свиснули! Мені можна вже йти звідси?
— Та можна, можна! — роздратовано гукнула Баба Яга, висунувшися з вікна.
— Біжи й не попадайся вже більше! Бо — ху!.. — Змій Горинич так хукнув з вікна, що Васю всього наче вогнем обпалило.
— Хтозна!.. Може, й попадеться!.. Може, ще й зустрінемося… — загадково мовив Бабай, блиснувши на Васю своїм страшним поглядом.
Тільки Кощій Безсмертний нічого не сказав, мовчки всміхнувся йому і чогось підморгнув.
Коли тролейбус зник уже за деревами, Глечик з досадою стукнув себе по лобі:
— Чого ж я про Валеру в них не спитав?! Так задурили голову тим дзеркальцем, що я про все на світі забув! От йолоп!
Та було вже пізно.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ,
в якому Вася приймає перше у житті самостійне сміливе рішення
«Що ж робити? — розгублено думав Глечик, стоячи посеред галявини. — Додому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків», після закриття браузера.