read-books.club » Поезія » Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 21
Перейти на сторінку:
тихо,

Із-за гори, з-за грудастих хмар

Виривалися сліпучі промені,

Й у повітрі починали метушитися комахи ноосфери —

Спалені книги, одцвілі розмови,

Мелодії приспані,

А назустріч затору

Порожньою смугою виклично

Нісся фіолетовий кабріолет

(кабріолетовий фіолет)

Зовсім без водія,

Й лише на сидінні задньому

Жінка

Силою свого погляду

Крутила кермо,

Натискала педалі

І все таке,

А під теплими нефами її долонь,

Поверх візерунків шкіри

Було нанесено й мої відбитки пальців,

Ніби

Палімпсести.

Гробки

Ти не повіриш, як біжить,

Із русла вирвавшись, вода,

Вкриває острови, мости

І випиває день до дна.

І риби згризли вати сон,

Вже, як птахи, в дерев гілках.

В гілках, заритих по коліно

В воду, радість, ріст і жах.

Примружить сонце кольори

Й завмерлий цвинтаря кашкет,

Де твої букви на хрестах,

Незграбних і чужих іще.

Архітектура цих гробків —

Бездонний річковий експрес,

Оглушливо шепоче так:

«Щоб ти втонув, згорів, воскрес!»

Горять луки, пухкі гілки

Стискають м’яко горла пульс.

Це рід. У паводок очей

Його я злякано дивлюсь:

Йому потрібен я – не я,

А нова гілка, й хруст, не рух.

Я втік. Я встиг. І здивувався

В небі чорногуз чи крук.

Порт Поділ

Так спокійно сідають на плечі

Кольори припортових небес.

Дощ потреться об руку, і вечір

Позіхне, в світла плямах увесь.

У кварталах, квадратах, трамваях

Кожна вивіска – ніби браслет.

Я по сходах з гори поспішаю,

Ти ідеш між вогнів по шосе.

Так осінньо скрутилось бароко

В зелень бань і наличники хмар,

Замість слів – лиш калюжі, і збоку

В мокре небо відходить базар.

Значить, мовчки слова відчувайте,

Як летять повз майдани думки,

Пам’ятайте, любіть, пробачайте.

В річці плавають згаслі роки.

Олія

Емоції гострішають,

Іржа трохи зникає

З контактів,

Коли

Під вечір транспорт засинає,

Мов якийсь джміль на зиму.

І от стоїш ти на порожній трасі

Бетонній,

Наприклад, коло роздоріжжя на Прилуки,

Й секунди утікають стрімко так,

Що ти вже розрізняєш запах різних трав.

Але знаходиться водій,

Котрий тебе врятує,

Розгониться до ста тридцяти двох,

Кермо відпустить

І, ніби хліб, ввійде в розтале масло вечора.

Веди, святий Миколо, не впускай,

Частуйся сидром своїх придорожніх срібних трав!

З-під хмари сонце спуститься,

Обшпаривши востаннє

Олією оливковою небо,

І хмари гоняться за сонцем – і наздоганяють,

Ви женетесь за хмарою – й наздоганяєте,

За вами ластівки летять – наздоганяють

У естафеті одна одну,

І ти знову засинаєш,

Бо не несуть вони ні добрих, ані злих новин —

Просто у них

Вечірня

Олімпіада

Над кількома лівобережними провінціями.

Свобода

Свобода – як легкий голод,

Свобода – як добрий апетит!

Це коли ти виходиш із дому

І в кишені маєш картоплину варену,

Заходиш із нею до парку,

Кидаєш далеко вгору,

Й поки вона летить,

Не чуєш нічого на світі.

Це йти хвостом пухнастим

Стежки в горах над морем

Удвох

Та співати.

Це коли просто не можеш

Увімкнути м’язи,

Щоб підвестись

І зробити щось,

Коли гризеш себе за хвіст

Серед рудої глиці.

Це коли так тяжко

Вслухатися в тишу,

Коли зовсім нестерпно

Витримати

Грім згори.

Але все одно я якось не хочу

Віддавати її,

Навіть за купу зібраного

Жовтневими двірниками листя,

Навіть за каштани й жолуді,

Навіть за дружбу,

Навіть коли зупинку скляну,

На якій я переховуюсь від зливи,

Скасовано.

Тільки на одне

Інколи хочеться її обміняти —

На запах ремонту взуття,

Чи не найкращий у світі запах,

Котрий пружно і м’яко тягнеться так,

Немов найсмачніший у світі язик.

Птахи

Мої друзі сміються

Й фотографують качку,

Щоб відіслати її емемескою

Дочці,

Яка подорожує з класом.

Я гостюю в них

У дитячій кімнаті

З паперовим стрижем на стелі,

Й через це

Щоночі

Робити волосся моє сивішим

Приліта не хто-небудь,

А добра фея.

Ось вона:

Бере ще одну волосинку

Й фарбує найтоншим пензликом,

Цілує в лоба,

І від цього я сплю трохи спокійніше,

Ніби це ти мене рукою погладила.

На поворотах історії

Кам’яні

З-під балконів

Падають голови,

Мостам, розв’язкам

Випаде

Зводитись наново

На поворотах

Історії

Відійди в тиху вуличку набік,

Скажімо,

В Покровську:

Серед джмелів,

Бордюрів беззвучних і променів

Особливо відчуєш,

Що, як би і що там

Не…

А кожен твій рух,

Кожне слово твоє

Лишається в повітрі

Й триває, триває…

Чи відчуває

Це той,

Хто з тобою поруч?

Як усе сказане й зроблене

Стоїть незворушно

Понад дахами,

Понад новими

Розв’язками вже і мостами?

Ніби тяжка й невагома

Зелена вода у кар’єрі.

Вікна і двері

багато років

станційний ліхтар

з апетитом глядить на самшитовий кущ

пасажир швидкого поїзда

вперся поглядом

каштановим

у вікно

повз яке проскочила станційка

«сумно мабуть – думає —

бути на такій станції

повз яку лиш проносяться

швидкі поїзди

лиш зачісують

кущі біля перону

своїм світлом

своїм вітром»

«сумно мабуть – думає жінка

що торкається тонкою рукою

дверей станції —

сумно мабуть отак

пролітати повз станцію

і знати що ніколи-ніколи тут

не зупинишся і не вийдеш

ніколи не здолаєш

рудий віконний наліт»

а чорна земляна жаба на сходах

здавалася каменем

Не про те

Дідусь намагався мене навчити

розбиратись у радіодетальках,

показував і пояснював,

а я лиш дивився і думав, що

ця зелена штука нагадує мені

залізничну цистерну,

а вечірня лампа тим часом м’яко, гуманно різала око.

Через шість років я каменюкою розбив

вікно скасованого дитячого садку

і, тікаючи, думав лише про неспівмірність

гладкої сторожихи

та дрючка стрункого,

з яким вона за мною гналася.

Завжди я думаю

не про те.

От і тепер —

за якусь секунду я натисну кнопку,

оксамитові клени напнулися,

розумієте, ще мить – і я натисну кнопку,

але думаю

лише про те, що одночасно

загорілося зелене світло

на всіх світлофорах цієї вулиці,

перетворивши простір

у безкінечну бадьору нічну злітну смугу…

П’ять життів

Я сиджу в МакДональдсі

За столиком на подвір’ї,

Навпроти мене оса,

І ми

Вдвох

З однієї ложечки

Доїдаємо морозиво —

Біло-червоне колесо.

За три години

Я щезну з цього міста,

Я випрошу

В найближчому офісі чи магазині

Папірець «А чотири»,

Напишу листа,

Заліплю ніжно язичком конверт

І підпишу вигаданою місцевою адресою.

Лампи на виході

З метро

Вмикатимуться, блимаючи, ніби це гроза,

Мозаїки плодових дерев

1 ... 5 6 7 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років"