Читати книгу - "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Із-за гори, з-за грудастих хмар
Виривалися сліпучі промені,
Й у повітрі починали метушитися комахи ноосфери —
Спалені книги, одцвілі розмови,
Мелодії приспані,
А назустріч затору
Порожньою смугою виклично
Нісся фіолетовий кабріолет
(кабріолетовий фіолет)
Зовсім без водія,
Й лише на сидінні задньому
Жінка
Силою свого погляду
Крутила кермо,
Натискала педалі
І все таке,
А під теплими нефами її долонь,
Поверх візерунків шкіри
Було нанесено й мої відбитки пальців,
Ніби
Палімпсести.
Гробки
Ти не повіриш, як біжить,
Із русла вирвавшись, вода,
Вкриває острови, мости
І випиває день до дна.
І риби згризли вати сон,
Вже, як птахи, в дерев гілках.
В гілках, заритих по коліно
В воду, радість, ріст і жах.
Примружить сонце кольори
Й завмерлий цвинтаря кашкет,
Де твої букви на хрестах,
Незграбних і чужих іще.
Архітектура цих гробків —
Бездонний річковий експрес,
Оглушливо шепоче так:
«Щоб ти втонув, згорів, воскрес!»
Горять луки, пухкі гілки
Стискають м’яко горла пульс.
Це рід. У паводок очей
Його я злякано дивлюсь:
Йому потрібен я – не я,
А нова гілка, й хруст, не рух.
Я втік. Я встиг. І здивувався
В небі чорногуз чи крук.
Порт Поділ
Так спокійно сідають на плечі
Кольори припортових небес.
Дощ потреться об руку, і вечір
Позіхне, в світла плямах увесь.
У кварталах, квадратах, трамваях
Кожна вивіска – ніби браслет.
Я по сходах з гори поспішаю,
Ти ідеш між вогнів по шосе.
Так осінньо скрутилось бароко
В зелень бань і наличники хмар,
Замість слів – лиш калюжі, і збоку
В мокре небо відходить базар.
Значить, мовчки слова відчувайте,
Як летять повз майдани думки,
Пам’ятайте, любіть, пробачайте.
В річці плавають згаслі роки.
Олія
Емоції гострішають,
Іржа трохи зникає
З контактів,
Коли
Під вечір транспорт засинає,
Мов якийсь джміль на зиму.
І от стоїш ти на порожній трасі
Бетонній,
Наприклад, коло роздоріжжя на Прилуки,
Й секунди утікають стрімко так,
Що ти вже розрізняєш запах різних трав.
Але знаходиться водій,
Котрий тебе врятує,
Розгониться до ста тридцяти двох,
Кермо відпустить
І, ніби хліб, ввійде в розтале масло вечора.
Веди, святий Миколо, не впускай,
Частуйся сидром своїх придорожніх срібних трав!
З-під хмари сонце спуститься,
Обшпаривши востаннє
Олією оливковою небо,
І хмари гоняться за сонцем – і наздоганяють,
Ви женетесь за хмарою – й наздоганяєте,
За вами ластівки летять – наздоганяють
У естафеті одна одну,
І ти знову засинаєш,
Бо не несуть вони ні добрих, ані злих новин —
Просто у них
Вечірня
Олімпіада
Над кількома лівобережними провінціями.
Свобода
Свобода – як легкий голод,
Свобода – як добрий апетит!
Це коли ти виходиш із дому
І в кишені маєш картоплину варену,
Заходиш із нею до парку,
Кидаєш далеко вгору,
Й поки вона летить,
Не чуєш нічого на світі.
Це йти хвостом пухнастим
Стежки в горах над морем
Удвох
Та співати.
Це коли просто не можеш
Увімкнути м’язи,
Щоб підвестись
І зробити щось,
Коли гризеш себе за хвіст
Серед рудої глиці.
Це коли так тяжко
Вслухатися в тишу,
Коли зовсім нестерпно
Витримати
Грім згори.
Але все одно я якось не хочу
Віддавати її,
Навіть за купу зібраного
Жовтневими двірниками листя,
Навіть за каштани й жолуді,
Навіть за дружбу,
Навіть коли зупинку скляну,
На якій я переховуюсь від зливи,
Скасовано.
Тільки на одне
Інколи хочеться її обміняти —
На запах ремонту взуття,
Чи не найкращий у світі запах,
Котрий пружно і м’яко тягнеться так,
Немов найсмачніший у світі язик.
Птахи
Мої друзі сміються
Й фотографують качку,
Щоб відіслати її емемескою
Дочці,
Яка подорожує з класом.
Я гостюю в них
У дитячій кімнаті
З паперовим стрижем на стелі,
Й через це
Щоночі
Робити волосся моє сивішим
Приліта не хто-небудь,
А добра фея.
Ось вона:
Бере ще одну волосинку
Й фарбує найтоншим пензликом,
Цілує в лоба,
І від цього я сплю трохи спокійніше,
Ніби це ти мене рукою погладила.
На поворотах історії
Кам’яні
З-під балконів
Падають голови,
Мостам, розв’язкам
Випаде
Зводитись наново
На поворотах
Історії
Відійди в тиху вуличку набік,
Скажімо,
В Покровську:
Серед джмелів,
Бордюрів беззвучних і променів
Особливо відчуєш,
Що, як би і що там
Не…
А кожен твій рух,
Кожне слово твоє
Лишається в повітрі
Й триває, триває…
Чи відчуває
Це той,
Хто з тобою поруч?
Як усе сказане й зроблене
Стоїть незворушно
Понад дахами,
Понад новими
Розв’язками вже і мостами?
Ніби тяжка й невагома
Зелена вода у кар’єрі.
Вікна і двері
багато років
станційний ліхтар
з апетитом глядить на самшитовий кущ
пасажир швидкого поїзда
вперся поглядом
каштановим
у вікно
повз яке проскочила станційка
«сумно мабуть – думає —
бути на такій станції
повз яку лиш проносяться
швидкі поїзди
лиш зачісують
кущі біля перону
своїм світлом
своїм вітром»
«сумно мабуть – думає жінка
що торкається тонкою рукою
дверей станції —
сумно мабуть отак
пролітати повз станцію
і знати що ніколи-ніколи тут
не зупинишся і не вийдеш
ніколи не здолаєш
рудий віконний наліт»
а чорна земляна жаба на сходах
здавалася каменем
Не про те
Дідусь намагався мене навчити
розбиратись у радіодетальках,
показував і пояснював,
а я лиш дивився і думав, що
ця зелена штука нагадує мені
залізничну цистерну,
а вечірня лампа тим часом м’яко, гуманно різала око.
Через шість років я каменюкою розбив
вікно скасованого дитячого садку
і, тікаючи, думав лише про неспівмірність
гладкої сторожихи
та дрючка стрункого,
з яким вона за мною гналася.
Завжди я думаю
не про те.
От і тепер —
за якусь секунду я натисну кнопку,
оксамитові клени напнулися,
розумієте, ще мить – і я натисну кнопку,
але думаю
лише про те, що одночасно
загорілося зелене світло
на всіх світлофорах цієї вулиці,
перетворивши простір
у безкінечну бадьору нічну злітну смугу…
П’ять життів
Я сиджу в МакДональдсі
За столиком на подвір’ї,
Навпроти мене оса,
І ми
Вдвох
З однієї ложечки
Доїдаємо морозиво —
Біло-червоне колесо.
За три години
Я щезну з цього міста,
Я випрошу
В найближчому офісі чи магазині
Папірець «А чотири»,
Напишу листа,
Заліплю ніжно язичком конверт
І підпишу вигаданою місцевою адресою.
Лампи на виході
З метро
Вмикатимуться, блимаючи, ніби це гроза,
Мозаїки плодових дерев
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років», після закриття браузера.