Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

Для мене високі. Але я ніколи нікому друга не продам, тому й цифри ці не запам’ятала. Та й не думала тоді, що він серйозно. Просто знічев’я грається, дражниться. Знаєте, не був він схожий на серйозну людину, яка має такі серйозні гроші. Взагалі не тягнув на людину з грошима.

— Який він був на вигляд? — поцікавився Данило.

— Звичайна зовнішність. Без особливих прикмет. Зустріну — впізнаю. А так — ні.

— І промовчала про таке, — бурчав далі Богдан.

Звідки ж я знала, що це важливо!

— Не сваріться, — знову закликав Данило. Отже, з цього моменту будемо пильні й обережні. Футболом тут хтось серйозно зацікавився, і боюся, що спроба викрасти нашого друга буде не останньою. І навряд чи врятує його хтось у такий дивний спосіб.

— А ось тут давайте поміркуємо! — Богдан трохи подався вперед. Птах стояв на воді і мчав до нас із шаленою швидкістю. Погано, що страуси не говорять, бо він би точно розповів, як сталося таке диво.

Данько ляснув у долоні, вкотре закликаючи друзів не розпорошувати увагу й зосередитись.

Але ми ж дорослі сучасні люди. В дива не віримо… Тобто не віримо в дива, що творяться самі собою. Всяке диво здатна зробити лише жива істота. Отже, нашого дорогого Футбика теж урятувало від невідомих злодіїв ще невідоміше створіння. Страус стояв у нього на спині. Як додумався перестрибнути туди з катера — не знаю. Але це ми зараз опустимо — Бог його зна, що в нашого страуса в голові. Мене більше цікавить саме створіння.

— Думаєш, що то було щось живе? — перепитав Богдан.

— Ага, — кивнув Данило. — Розумна мисляча істота. Коли Футбол мчав сюди, ви, зрозуміло, не зводили очей з нього. Згоден, вражаюче видовище. Мене воно теж спочатку зачарувало. Але птах сам собою по воді пересуватися не міг. Тож я почав шукати, за що б зачепитися поглядом. Мав же Футбик на чомусь, а точніше, на комусь, стояти! Ще й тримати рівновагу!

— Я нічого й нікого не бачив, — визнав Майстренко.

— Аналогічно, — призналася Галка.

— Можна сказати — я теж, — кивнув Данило. — Проте під водою таки щось було. Вдалося розгледіти темну і досить широку спину, що трималася над водою. Причому я б ризикнув сказати — на одному рівні з водяною поверхнею.

Ілюструючи свою розповідь, Данько навіть почав показувати руками, як виглядало з берега побачене ним видиво. Та друзі не особливо придивлялися до його пантоміми: надто вже неймовірним і простим водночас виявилося Данилове відкриття.

— Чому ж воно не підійшло близько до берега? — поцікавився Майстренко.

— Біля пірсу для нас із тобою доволі глибоко. Човен пристане, катер підійде. Але підводний мешканець таких розмірів, які ми можемо собі уявити, — навряд. Саме тому, думаю, створіння ходило колами. Підпливти ближче не мало можливості.

— Може, виказувати себе не хотіло? — висунула версію Галка.

— Але ж воно вже засвітилося як рятівник нашого Футбола. Думаю, показати себе ближче, в усій, так би мовити, красі за цих обставин підводне створіння могло. Почату справу логічно доводити до кінця. Значить, перешкодити нашому остаточному знайомству могли винятково несприятливі технічні причини. Незадовільна глибина біля пірса, наприклад. Зрештою, іншої причини поки не бачу.

— Але ця істота дружня, як ти вважаєш?

— Мабуть, так — якщо страуса врятувала, — визнав Данило.

— Тоді ти готовий пояснити нам логічно — з ким або з чим ми мало не познайомились? — прямо запитала Галка.

Данило відповів не одразу. Постояв, подивився на море.

— Батько якось розповідав про кримського монстра, — мовив нарешті. — Його вперше бачили в Чорному морі десь сто років тому. Хочете точніше — дев’яносто, хоча особливої ролі це не грає. Все одно монстра не зловили. Та й бачили не так живу істоту, як залишені нею сліди на піску.

— Вилазив на берег?

— Вилазив, — кивнув Данило. — Тільки, повторюся, на власні очі його ніхто не бачив. Судячи зі слідів, то міг бути величезний водяний змій. Рептилія. Тато казав — на пошуки монстра в ті часи відрядили цілий військовий підрозділ. Як ви розумієте, нікого солдати не вполювали. Іншим разом, приблизно через три десятки років, подібну істоту бачили знову. Тільки зовсім біля іншого берега.

— Монстра бачили чи знову — сліди? — перепитав Богдан.

— Ніби монстра. Але очевидець був один. Вчені приїхали, сиділи в засідках досить довго, проте нічого не висиділи. Правда, в той самий час хвилі викидали на берег тіла мертвих дельфінів, черева яких були пошматовані гігантськими зубами. Говорили — то гвинти корабельні зробили. Але дельфіни — чи не найрозумніші з морських мешканців і ось так, по-дурному, під днище судна вони б не потикалися.

Тепер прийшла черга мовчати іншим. Аби зібратися з думками, Богдан навіть спустився до води, підібрав свої гумові капці, а коли повернувся назад і взувся, — промовив:

— Я десь чув про бойових дельфінів. Ніби це засекречений проект, який діє досі. Випустили такого бойового дельфіна в море. Тут — катер зі страусом на борту. Ось і вирішила розумна риба нам допомогти.

— Нам — чи страусу? — не без іронії перепитала Галка.

— Запитай про це дельфіна, як зустрінешся з ним, — огризнувся Богдан.

— Я погодився б із цим, — зауважив Данило. — Бо теж чув і читав про бойових дельфінів. Тварини надзвичайно розумні, під наші теорії цілком підходять. Крім однієї деталі, досить важливої: спина в дельфіна не така широка. На ній ще можна сидіти, так Іхтіандр робив. Але аж ніяк не стояти, вона ж слизька, не втримаєшся.

— Хто робив? — не зрозумів Майстренко. — Іхті… хто?

— Іхтіандр, — зітхнув Лановий. — Людина-амфібія з фантастичного роману. Почитай, корисно. І знаєш, — пожвавився раптом, — дуже вчасно я про нього згадав.

— Про Іхтіандра свого? Це теж монстр?

— До певної міри. Йому в дитинстві тато-вчений пересадив зябра молодої акули. На суші чоловік довго жити не міг. Але не про героя мова. Знаєте, коли його придумали? Саме в ті часи, коли у Чорному морі почали бачити підводних монстрів уперше! Все правильно!

— Що правильно? — майже хором запитали Богдан із Галкою.

— Здебільшого все неймовірне пояснюється з часом досить просто: витвір рук людських чи людської уяви! — Данило багатозначно підняв вказівного пальця догори. — Припустимо, Футбика врятувала гігантська риба. Сама вона набула таких розмірів, сама отримала інтелект, потрібний для такої справи? Не думаю. Без людського генія —