Читати книгу - "Знамення Долі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я ще якийсь час віддавався цим малоприємним роздумам, потім сховав Карти. Я поки не збирався балуватися з ними. Спочатку я мав намір зібрати всю можливу інформацію.
Я попрямував до машини.
По дорозі я нагадав собі, що тридцяте квітня ще не скінчилося. Можливі варіанти. І не можна вважати, що сьогоднішня ранкова спроба була спрямована саме проти мене. Тоді у нього залишається ще достатньо часу, щоб спробувати ще раз. До того ж у мене виникло таке відчуття, що, якщо я почну підбиратися ближче до П, він може забути про регулярну дату і скористатися будь-яким днем, щоб вчепитися мені в горлянку. Тому я вирішив, що починаючи з даного моменту і надалі мені слід триматися насторожі, так би мовити перейти в стан облоги доти, поки я не розберуся з цією історією. І всі мої сили тепер будуть спрямовані на те, щоб в ній розібратися. Мені треба знищити ворога, і як можна швидше. Це питання життя чи смерті.
Чи повинен я з кимось порадитися?
Я не був упевнений в цьому. І, власне, навіть якщо і так, то з ким? Я ще страшенно багато чого не знав ні про своє походження, ні про спадщину.
Я вирішив, що з цим не варто поспішати. Потрібно докласти максимум зусиль, щоб самостійно розібратися з цією справою. Крім того, це буде як би можливістю потренуватися. Там, звідки я родом, необхідно вміти розбиратися з неприємними історіями.
Я вів машину, відшукуючи поглядом будку таксофона, намагаючись не думати про Джулію, таку, якою я її бачив востаннє.
Із заходу наповзали кілька хмаринок.
Поруч з невидимим Фракіром цокав на зап'ясті годинник. По радіо передавали нерадісні міжнародні новини.
Я зупинився біля аптеки, спробувавши через телефон зв'язатися з мотелем Люка, але його не виявилося в номері. Я з'їв в кафе біля аптеки бутерброд з майонезом, помідорами і шинкою, запивши молочним коктейлем і знову спробував щастя з телефоном.
Його знову не було.
Гаразд. Спіймаю його пізніше.
Я попрямував у місто. Наскільки я пам'ятав, Рік працював у книжковому магазині під назвою «Всяка всячина».
Під'їхавши, я побачив, що магазин працює.
Припаркувавши машину за пару кварталів від цього місця, я повернувся до магазину пішки. Всю дорогу я напружено стежив за обстановкою навколо, але ніяких ознак небезпеки або стеження виявити не вдалося.
Поки я крокував до магазину, мого обличчя торкнувся прохолодний вітерець, натякаючи на можливість дощу. Крізь вікна магазину я побачив Ріка, який щось читав, сидячи за високим прилавком. Більше в магазині я через вікно нікого не помітив.
Коли я увійшов, над дверима продзвенів дзвоник, і він підвів голову. Він випростався і його очі розширилися, коли я підійшов.
— Привіт, — кивнув я.
Я помовчав трохи, даючи йому час заспокоїтися.
— Рік, ти, напевно, мене не пам'ятаєш?
— Мерль Корі, — неголосно вимовив він.
— Правильно.
Я сперся об прилавок, і він подався назад.
— Я хотів попросити тебе про одну послугу. Ти не міг би повідомити мені деякі відомості?
— Якого роду?
— Це стосується Джулії, — сказав я.
— Послухай, — він здивовано глянув на мене, — адже я до неї не підходив, поки ви не розлучилися.
— Та ні, — махнув я рукою, — ти не зрозумів. Справа не в цьому. Це мене не цікавить. Але минулого тижня вона намагалася зв'язатися зі мною і…
Він похитав головою.
— Я не бачився з нею вже місяці два.
— Он як?
— Так. Ми з нею більше не зустрічаємося. Різні інтереси, розумієш?
— А коли ви ще бачилися, вона була здорова, все було в порядку?
— Думаю, так.
Я подивився йому прямо в очі, і він поспішно відвів очі. Мені дуже не сподобалося це його «думаю».
Я зрозумів, що він мене боїться, і вирішив розібратися, чому.
— Що ти маєш на увазі, кажучи «різні інтереси»? — Поцікавився я.
— Ну, вона стала трохи дивакуватою, розумієш? — Ухильно відповів він.
— Не розумію. Розкажи.
Він провів язиком по губах і подивився вбік.
— Я не хочу неприємностей, — заявив він.
— Я теж, — я здивовано подивився на нього. — Так у чому ж справа?
— Ну… розумієш… — Промимрив він, — вона злякалася.
— Злякалася? Чого?
— Тебе.
— Мене?! Дурниці! Я ніколи і нічого такого не робив, щоб налякати її. А що вона говорила?
— Відкрито вона ніколи і нічого не говорила, але я помічав, що з нею відбувається, коли тільки згадувалося твоє ім'я. А потім з'явилося це її захоплення…
— Ти мене заплутав, — сказав я втомлено. — Абсолютно. Вона стала себе дивно вести? Захоплення? Якого роду? Що, власне, відбувалося? Повір мені, я справді нічого не розумію, але я хотів би розібратися.
Він піднявся і попрямував в глибину магазину, кинувши погляд на мене через плече, тим самим немов запрошуючи слідувати за ним.
Я пішов.
Він пройшов полиці з книгами по народній медицині, військовому мистецтву, по вихованню… Нарешті ми дісталися до далекої секції, де розташовувалися книги з окультизму.
— Ось, — сказав він. — Вона взяла почитати дещо з цього, потім принесла назад і взяла ще.
Я знизав плечима.
— І це все? Ну і що? Що в цьому дивного?
— Але вона справді почала цим займатися.
— Так? Що ж, цим займаються тисячі людей.
— Вибач, — перервав він мене, — я хочу закінчити. Вона почала з теософії, навіть відвідувала зібрання місцевої громади. Але з цим вона досить швидко порвала, однак там встигла познайомитися з іншими людьми. Дуже скоро вона вже водилася з суфісом, гарджефіанами… У неї навіть був знайомий шаман.
— Цікаво, — зауважив я. — А як з йогою?
— Ні, нею вона не займалася. Коли я задав їй таке питання, вона відповіла, що її цікавить сила, а не самадхі. У всякому разі, вона продовжувала заводити все більш дивні знайомства. Атмосфера для мене зробилася надто вже наелектризованою, тоді я сказав їй: «Прощай».
— Цікаво… — Протягнув я задумливо.
— Ось, — раптом сказав він, — глянь на це.
І він кинув мені книгу в чорній палітурці, зробивши при цьому крок назад. Я ледве встиг зловити її. Це була Біблія. Я погортав її, розкрив на сторінці з даними видавництва і нерозуміюче глянув на Рика.
— Якесь особливе видання?
Він зітхнув.
— Ні. Прошу вибачення.
Він забрав у мене книгу і поставив її на полицю.
— Одну хвилину, — сказав він.
Він повернувся до прилавка і вийняв звідкись картонний плакатик, на якому значилося: «Тільки що вийшов. Магазин відкриється в…» Тут же був намальований циферблат годинника з рухомими стрілками. Він поставив час на них на півгодини від теперішнього моменту, повісив плакат на вітрину, потім закрив двері і жестом запросив мене
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знамення Долі», після закриття браузера.