Читати книгу - "Рушниці Авалона"

— А чому ви зараз живете тут? — Запитав я.

— Мене вигнав з Авалона злий чаклун, повелитель Амбера — Корвін. Він відправив мене в цю країну крізь темряву й божевілля, прирік на болісні страждання і вірну смерть. Боже, як я страждав! Скільки разів був близький до смерті! Я весь час намагався знайти дорогу додому, але ніхто не знав, як потрапити в Авалон. Я говорив з чарівниками і навіть з однією полоненою тварюкою з Круга, перш ніж ми її вбили. Безуспішно. Як сказав бард, «Авалон і поблизу, і вдалині», — перефразував він мої вірші. — Ви не пам'ятаєте ім'я цього барда?

— На жаль, ні.

— А де знаходиться Кабра?

— Далеко на сході. Це — острівне королівство.

— Чи можна навербувати там солдатів? Я добре заплачу.

Я похитав головою.

— Кабра — маленький острів з невеликим загоном міліції, яка підтримує порядок. Я вже не кажу про те, що подорож в обидва кінці — по суші та по морю — займе декілька місяців. У нас немає ні війська, ні найманців, і наш народ не відрізняється войовничістю.

— Дивлячись на вас цього на скажеш. — Він кинув на мене швидкий погляд.

Я зробив ковток вина.

— Я працював військовим інструктором і навчав королівську варту.

— Не відмовитеся попрацювати у мене в тій же посаді?

— Я залишуся на кілька тижнів і допоможу, чим можу.

Ганелон кивнув, трохи розсунувши губи в скороминущій посмішці.

— Ви принесли мені сумну звістку. Але якщо чудесний Авалон зруйнований, значить, той, хто відправив мене у вигнання, загинув. — Він залпом випив келих вина. — Виявляється, демони теж смертні. Це мене втішає. Значить, і у нас є шанс перемогти.

— Прошу вибачення, — сказав я, — вирішивши зіграти ва-банк, аби відвести від себе підозри. — Якщо ви говорите про Корвіна з Амбера, то він загинув.

Келих випав у нього з рук і розбився.

— Ви знали Корвіна? — Вигукнув він.

— Ні, але я чув про нього. Кілька років тому я зустрів одного з його братів, чоловіка на ім'я Бранд. Він розповів мені про Амбер і про битву, в якій Корвін і Блейз билися на чолі величезного війська проти узурпатора Еріка, який захопив владу. Блейз впав з гори Колвір, а Корвіна взяли в полон. Після коронації Еріка Корвіну випекли очі, а потім кинули в найпохмурішу темницю Амбера, де він зараз і сидить, якщо, звичайно, не помер.

Обличчя Ганелона стало білим, як крейда.

— Імена, які ви назвали… Бранд, Блейз, Ерік, — повторив він. — У ті дні, які ніколи вже не повернуться, Корвін розповідав мені про цих людей. Скажіть, ви давно розмовляли з Брандом?

— Років чотири тому.

— Корвін заслужив кращої долі.

— Незважаючи на те, що він вчинив з вами так безжалісно?

— Що мені вам відповісти? — Ганелон зітхнув. — Я багато розмірковував і не можу сказати, що у нього не було причин відправити мене у вигнання. Він був людиною веселою і сильною, сильнішою, ніж ви або Ланс. Я не люблю Корвіна, але моя ненависть до нього згасла. Краще б Ерік його вбив.

Другий хлопчик повернувся з кошиком хліба. Кухарчук, який готував м'ясо, зняв його з рожна і поклав на таріль в центрі столу.

Ганелон кивнув.

— Приступимо, — сказав він, присуваючись до столу.

Я не змусив себе просити. Під час їжі ми майже не розмовляли.

Наївшись досхочу, я запив багату трапезу келихом все того ж солодкого вина і почав позіхати. Після третього позіхання Ганелон не витримав.

— Чорт забирайі, Корі! Припиніть! Це заразливо! — Насилу втримавшись від позіхання, він встав із стільця. — Ходімо, подихаємо свіжим повітрям.

Ми піднялися не фортечний мур і стали неквапливо прогулюватися. При вигляді нас вартові витягувалися, віддаючи честь, і Ганелон відповідав кожному. Біля невисокої зубчастої башточки ми вирішили відпочити і всілися прямо на кам'яну підлогу, вдихаючи нічне повітря і дивлячись, як зірки одна за одною з'являються на швидко темніючому небі. Сидіти на кам'яній стіні було холодно. Мені здалося, що десь далеко-далеко шумить морський прибій. Знизу до нас донісся крик нічного птаха. Ганелон витягнув з-за пояса кисет, дістав люльку, набив її тютюном і закурив. Його обличчя, на мить освітлене світлом сірники, можна було назвати сатанинським, якби не опущені кути губ і печаль на очах. Вважається, що у диявола злісна посмішка, у Ганелона ж вона була похмурою.

Запахло тютюновим димом. Минуло кілька хвилин, перш ніж мій супутник порушив мовчанку.

— Я пам'ятаю Авалон. — Голос у нього був тихий, невиразний. — Я там народився і виріс в самій звичайній родині, але особливою чеснотою ніколи не відрізнявся. Я отримав спадок, промотав його і сам не помітив, як став звичайним розбійником з великої дороги. Спочатку я грабував подорожніх наодинці, потім вступив в зграю, а коли зрозумів, що я розумніший і сильніший інших бандитів, став їх ватажком. За голову кожного з нас була призначена ціна. За мою — найбільша.

Згадуючи своє минуле, він заговорив швидше, карбуючи кожне слово:

— Так, я пам'ятаю Авалон. Пам'ятаю його срібні башти, що відкидають довгі тіні, і прохолодні води, в яких зірки сяяли ночами, як багаття. Я пам'ятаю траву і дерева, вічно зелені, немов весною. Молодість, любов, краса… Все це я пізнав в Авалоні. Горді іноходці, благородний метал, м'які губи, темний ель. Честь…

Він похитав головою.

— Коли почалася війна, правитель пообіцяв повне прощення всім розбійникам, які виступлять разом з ним проти інсургентів. Цим правителем був Корвін. Я приєднався до нього, став офіцером, а пізніше — членом його штабу. Ми виграли багато битв, придушили повстання. Потім Корвін повернувся до палацу, а я став його генералом. Хороші були роки. Правда, зрідка відбувалися зіткнення на кордоні, але ми завжди виходили переможцями. Корвін довіряв мені, знаючи, що я не підведу. Але одного разу він завітав у герцогство дрібнопомісного дворянчика, на дочці якого вирішив одружитися. Цього герцогства домагався я, і Корвін неодноразово натякав, що коли-небудь воно буде моїм. Я був в сказі, і коли мене відправили на південний кордон, де завжди були якісь негаразди, я його зрадив. Армія моя була розбита і ворог увійшов в державу. Тоді Корвін сам взявся за зброю. Загарбники увірвалися великими силами, і я сподівався, що вони здобудуть перемогу, але Корвін, завдяки своїй лисячій хитрості, розбив їх наголову. Я втік, але був схоплений і приведений до палацу. Я прокляв Корвіна, плюнув йому в обличчя. Я відмовився схилити перед ним коліна. Я ненавидів землю, по якій він ходив. Втім, перед обличчям неминучої смерті