Читати книгу - "Дев'ять Принців Амбера"

Наскільки я зрозумів, я не користувався особливою популярністю.

І Каїн теж мені був знайомий. Дуже знайомий. Ерік, Джуліан, Каїн, Корвін.

Імена ці пливли в моєму мозку, розривали голову.

— Це було так давно… — Мимоволі вирвалося в мене.

— Корвін, — сказала вона, — давай перестанемо грати в піжмурки. Ти хочеш від мене більшого, ніж просто безпеки, я це знаю. І у тебе ще вистачить сил, щоб не залишитися осторонь, якщо ти поведешся правильно. Я не можу навіть здогадатися, що в тебе на думці, але, можливо, ми ще зуміємо домовитися з Еріком.

Це «ми» явно прозвучало фальшиво.

Вона прийшла до певних висновків щодо того, яку користь я можу їй принести за даних обставин, які б вони не були. Було ясно, що вона побачила можливість урвати й для себе ласий шматочок.

Я злегка посміхнувся.

— Скажи, адже ти тому і прийшов до мене? — Продовжувала вона. — У тебе є якісь пропозиції Еріку, і ти хочеш, щоб переговори вів посередник?

— Можливий варіант, — відповів я, — Тільки мені ще треба все гарненько обміркувати. Адже я зовсім недавно одужав. І мені хотілося бути в зручному, надійному місці, якщо доведеться діяти швидко, на той випадок, якщо я, звичайно, вирішу, що мені краще всього вести переговори з Еріком.

— Думай, що кажеш, — розсердилася вона. — Ти ж знаєш, що я доповім про кожне твоє слово.

— Ну звичайно, — підтвердив я, нічого насправді не знаючи, і тут ж спробував перехопити ініціативу. — Якщо, звичайно, ти сама не вирішиш, що тобі краще мати справу зі мною.

Її брови зсунулися, між ними пролягли крихітні зморщечки.

— Я не зовсім розумію, що ти мені пропонуєш.

— Я нічого не пропоную — поки. Просто я нічого не приховую і не обманюю, а кажу, що точно ще нічого не знаю. Я не впевнений, що хочу домовитися з Еріком. Адже в кінці-кінців…

Тут я зробив багатозначну паузу, тому що сказати, по суті, мені більше було нічого, хоча я відчував, що пауза ця не зовсім переконлива.

— А що, у тебе є інші пропозиції?

Раптово вона схопилася, схопившись за свій свисток.

— Блейз! Ну звичайно ж!

— Сядь і не сміши мене, — відповів я. — Невже я прийшов би до тебе ось так, запросто, простіше кажучи, віддався б на твою милість, якщо б мова йшла про які б то не було пропозиції від Блейза?

Рука, яка стискала свисток, опустилася. Вона розслабилася і знову сіла.

— Може, ти й правий, — сказала вона після тривалого мовчання, — але ж я знаю — ти гравець в душі, і ти можеш зрадити. Якщо ти прийшов сюди, щоб покінчити зі мною, то це було б дійсно нерозумно. Адже хто-хто, а ти повинен знати, що зараз я зовсім не така важлива птиця. Та й крім того, мені чомусь завжди здавалося, що ти добре до мене відносишся.

— Так воно і є, — з готовністю відповів я, — тобі нема про що турбуватися. Заспокойся. Однак дивно, що ти заговорила про Блейза.

Приманка, приманка, приманка! Мені так багато треба було знати!

— Чому? Значить, він все-таки зв'язався з тобою?

— Я волію промовчати, — відповів я в надії, що це дасть мені якусь перевагу, тим більше, що, судячи по розмові, можна було собі уявити, яку позицію займає Блейз.

— Якби це було так, я б відповів йому те ж саме, що і Еріку — «Я подумаю».

— Блейз, — повторила вона.

Блейз, — сказав я сам собі, Блейз, ти мені подобаєшся. Я забув чому, і я знаю, що є причини, по яких так не повинно бути, але ти мені подобаєшся. Я це знаю.

Деякий час ми ще сиділи мовчки, і я відчув сильну втому, але нічим цього не показав. Я повинен бути сильним. Я знав, що повинен бути сильним.

Я сидів зовсім спокійно і, посміхаючись, сказав:

— Гарна в тебе тут бібліотека.

І вона відповіла:

— Спасибі.

Пішла чергова пауза.

— Блейз, — знову повторила вона. — Скажи, ти дійсно думаєш, що у нього є хоча б один шанс?

Я знизав плечима:

— Хто знає? Принаймні не я. Може, він і сам цього не знає.

Раптом я побачив, що вона дивилася на мене широко відкритими здивованими очима. Навіть рот трохи розтулений. — Як це не ти? — Ледве вимовила вона. — Слухай, адже ти не збираєшся спробувати сам?

Тоді я розсміявся, щоб якось згладити її спалах.

— Не базікай дурниць, — сказав я, регочучи. — При чому тут я?

Але щось у глибині душі озвалося на її слова, якась струна, і блискавкою промайнула думка: «Чому б і ні!»

Раптово мені стало страшно.

Здавалося, моя відповідь, що б вона не значила, все ж заспокоїла її. Вонатеж посміхнулася у відповідь і махнула рукою в бік вбудованого в стіну бару.

— Я б із задоволенням випила ірландського.

— Та й я не відмовлюся, — я встав і налив два келихи.

Потім я знову зручно влаштувався на стільці.

— Знаєш, — мовив я, знову зручно влаштовуючись на стільці, — все таки мені приємно сидіти з тобою ось так, наодинці. Хоча, може, це і ненадовго. Принаймні, у мене виникають приємні спогади.

Вона посміхнулася і засяяла.

— Ти правий, — відповіла вона, сьорбаючи вино. — Ось я сиджу зараз з тобою, і мені так легко уявити, що ми обидва в Амбері.

Келих ледь не випав з моїх рук.

Амбер! Це слово гарячою хвилею облило мене.

Потім вона тихо заплакала, і я піднявся, напівобнявши її за плечі, трохи притиснувши до себе.

— Не плач, малятко, не треба. А то мені самому стає якось не по собі.

АМБЕР! У цій назві полягало щось життєво важливе, пульсуюче, живе.

— Почекай, ще настануть добрі дні, — м'яко додав я.

— Ти справді віриш у це?

— Так, — голосно відповів я. — Так, вірю!

— Ти божевільний! Можливо тому ти завжди був моїм улюбленим братом. Я майже завжди вірю у все, що ти говориш, хоча я і знаю, що ти божевільний!

Потім вона ще трохи поплакала, потім заспокоїлася.

— Корвін, — пробурмотіла вона, — якщо тобі все ж це вдасться, якщо якимось дивом, так, що навіть Тінь не може вгадати, ти доб'єшся того, чого хочеш, ти ж не забудеш своєї маленької сестрички Флорімель?

— Так. — Відповів я, раптово відкриваючи, що це її справжнє ім'я, — так, я тебе не забуду.

— Спасибі. Я розповім Еріку тільки саме основне, а про Блейза і про свої здогадки взагалі нічого не скажу.

— Спасибі, Флора.

— І все ж я не довіряю тобі ні на секунду, — додала