Читати книгу - "Відчай"

Той згідливо кивнув:

— Я готовий відповісти. Мене і мою службу цікавить, на кого ви працювали по-справжньому: на червоних, Шелленберга чи на представника американської розвідки містера Пола Роумена, разом з яким, починаючи з сорок шостого року, розвинули бурхливу діяльність у Латинській Америці по розшуку шефа гестапо Мюллера?

— Коли я відповім, що по-справжньому працював лише на червоних, це буде певним конфузом для британської служби: допитувати представника російського союзника — без співробітника посольства…

— Це так, ваша правда, містер Штірліц-Ісаєв… Але ж ви не зробили такої заяви… Тому я допитую вас як есесівського злочинця…

— Значить, коли я зроблю таку заяву, представника російського посольства запросять сюди?

Макгрегор знизав плечима:

— Хто ж запрошує дипломатів на конспіративну квартиру секретної служби? Ми підшукаємо для цього інше місце… Отже, я можу записати: ви визнаєте, що працювали на росіян?

— Так.

— Назвіть імена тих, хто може поручитися за вас у Москві.

Ісаєв відчув фізично, як англієць його вдарив: кого він може назвати? Кого? Постишева? Блюхера? Каменева? Кедрова? Уншліхта? Артузова? Берзіна? Кого?!

— Я вважаю це недоцільним.

— Можна поцікавитися: чому?

— На це запитання я не відповідатиму.

— Як нам повідомити росіянам ваше ім'я?

— А ви дайте їм ті імена, що їх називали пани, викликані вами для впізнання…

— Добре, — і Макгрегор простяг Штірліцу своє вічне перо. — Будь ласка, переконайтесь у правильності ваших відповідей і підпишіть кожну.

Переконавшись у тому, що його відповіді записано правильно, — цілковите заперечення геть усього, — Максим Максимович підписав кожну свою відповідь.

Макгрегор сховав папір у портфель, відкланявся і, вже відчинивши двері кімнати-камери, замислено спитав:

— А якби вам не послали ковдру з клеймом «Куйбишева», ви заговорили б російською?

І, не діждавшись відповіді, вийшов.

3

Уночі Ісаєв заснути не міг, заново аналізував усю розмову з цим придихуючим Макгрегором, раз у раз повертався до дивної поведінки Ріббе — живий мертв'як, що з ним зробили; потім від Пімезова перекинувся пам'яттю до останнього дня у Владивостоці, коли Ванюшин привів його до свого лакея Миньки, той ще в домі ванюшинських батьків, при рабстві, був «хлопчиком», і почув слова його квартиранта, приват-доцента Шамеса, начебто це не чверть століття тому було, а тільки-но, у цій дивній дерев'яній кімнаті… Непоказний, з пушкінськими баками Шамес тоді гаряче говорив йому, Ісаєву, і Ванюшину: «Якщо ви зможете зафіксувати електромагнітні хвилі, які виходять з мозку щойно померлого, вони будуть такі ж самі, як у живого. Вони зникнуть лише на третій день, коли — за нашою християнською приповідкою — душа піде з тіла… Так, так, я віруючий, вихрест, хоч і кажуть, мовляв, жид хрещений, як кінь лічений… Знайте, і перший, і другий день покійник фіксує все, що відбувається довкола нього! Я ще не відповів собі: чи організується це почуте у жах там, у таємничому, руйнуючому мозку покійника. Адже насправді виходить не душа, а енергія, могутність розуму людського… Енергія не зникає — у цьому я згоден з марксистами. Та якщо вона не зникає, отже розум безконечний, а людина духовно безсмертна? Покійник і після смерті залишає тут свої електромагнітні хвилі, і коли я проживу ще кілька років і Росія не зжере саму себе, я сконструюю апарат, який запише промови Нерона, плач Ярославни і невисловлені, тобто істинні, думки Макіавеллі… Не смійтесь! (Я справді сміявся, згадав Ісаєв, я реготав тоді.) Недарма кажуть: «ідеї носяться в повітрі!» Варто тільки настроїтись на них, і тоді вищий розум світу ввійде у вас, і ви станете новим пророком, і вас розіпнуть продажні торговці, і все почнеться спочатку… Чого ви смієтесь?! (Я сміявся; Ванюшин слухав зачаровано, з невимовною тугою.) Ви просто не задумувалися над тим, чому всі великі люди або маленькі на зріст, такі як Мольєр, Наполеон, Пушкін, Лєрмонтов, Ленін, або велетні, як Петро, Кромвель, Лінкольн! А чому це так? Тому, що вони поза середнім рівнем людства, а через те їм зручніше так настроюватись і приймати електромагнітні хвилі вмерлих геніїв…» Ванюшин тоді зітхнув: «Скрутять вам в'язи, Рувім, або наші бузувіри, або червоні…» Шамес зайшовся сміхом: «Думаєте, я боюсь? Ні, взагалі я, звичайно, боягуз, але за саме життя страху не відчуваю. Чому? А тому, що я, як і ви, — порожнеча! Ви торкаєтесь до мене пальцем, і ви відчуваєте мене, але чим ви мене відчуваєте і що ви відчуваєте?! Тіло складається з атомів. Але ж атом — це ядро, навколо якого у величезній порожнечі крутяться крихітні невагомі електрони. У порожнечі! Отже, ви доторкуєтесь порожнечею до порожнечі! У світі немає маси! Є енергія і магнітне поле! І все! Тіло — міф! Ми безтілесні. Ми з атомів і порожнечі, вода — з того ж, дерево, корова, Достоєвський, Тінторетто, Джоконда… Ми всі — піддані безтілесної матерії, чого ж боятися?!»

…Звідки англійці могли взяти фото Сашеньки, спитав себе Ісаєв. Це запитання не полишало його, породжувало якесь напружене почуття, воно ще не оформилося в думку, але вже затаїлося в усій його істоті.

Йде гра, йому це було ясно, йде за тими правилами, які він ще не зміг збагнути, але вони, ці правила, були витончені, бездоганні за формою, та до того ж ще й занадто приховані.

Цей Макгрегор легко довів мені, що він знає про Штірліца, Ісаєва, про Сашеньку і, нарешті, про Пола Роумена. Це дуже багато, це успіх, я в нокауті. Але чому він не закріпив своєї позиції наступом? Чому? Англійці — при всьому їхньому такті — жорсткі політики, їхній національний характер найдужче виявляється у спорті: вони подарували світові теніс, футбол і бокс, вони вміють силою, виснажливо, але тактовно атакувати, чому ж не атакував Макгрегор? По-моєму, його взагалі не дуже й цікавили мої відповіді, він добивався іншого. Чого?

…Чоловік у напіввійськовій формі без погонів увійшов до нього з підносом, як і ввечері: тарілка з вівсянкою, шматок хліба з сиром і чашка з неміцною кавою. Як і ввечері, він діждався, поки Ісаєв закінчить сніданок, забрав спочатку, тарілку, а потім уже чашку й ложку.

— Коли у вас час прогулянок? — спитав Ісаєв.

— У нас поки що немає прогулянок.

— Чому? Мене покарали?

— Спитайте про це того, хто веде вашу справу.

— А бібліотека? Я можу користуватися послугами тюремної…

— Тут не тюрма.

Чоловік вийшов, тихо причинивши за собою масивні, на пневматиці, двері…

…Через п'ять днів знову прийшов Макгрегор, простяг Ісаєву аркуш паперу:

— Розпишіться.

Ісаєв прочитав текст: «На вимогу штандартенфюрера