Читати книгу - "Сто пригод Барвінка та Ромашки"

Щось по-писаному вшквар!

Де і взявся той «Букварик».

Став Барвінок мов комарик.

А Ромашка — мов зоря.

Розгортає «Букваря»:

— Що за буква?

— Півжука.

— А точніше?

— Буква «КА».

— «ХА», як муха...

— А оце?

— «О» — кругленьке, мов яйце... —

Почесав малий за вухом

І пальнув єдиним духом:

— «ЖЕ» — засушений жучок.

— «ЧЕ» — залізний гапличок,

«Ю» — турецький барабан,

«ША» — справжнісінький паркан...

Що зчинилось! Шум і жарти.

Дід Гарбуз ковтнув півкварти

Бузинової роси І сказав: — Герой єси!

Раптом — хмара це чи крила? —

Сонце щось на мить закрило.

Тінь упала з високості:

То летять лелеки в гості.

Сіли-впали край дороги.

Довгоносі, довгоногі.

Похилилась рогоза.

Підійшли до Гарбуза.

— Здрастуй, сонечко-город,

Зелененький наш народ! —

Другий мовив: — З вами рай.

Та тікаєм в дальній край... —

Третій: — Осінь підійшла.

Летимо шукать тепла.

А Барвінок: — Де ж той вирій?

— За морями, в далі сірій...

Уклонивсь птахам Барвінок,

Притуливсь до їх пір’їнок:

— Ой, візьміть, коли не важко,

В теплий край мене й Ромашку!

Треба й нам побачить світу.

Щоб поліпшити освіту. —

Підійняв лелека ногу,

Чути в голосі тривогу:

— Ой, Барвіночку, не раю

Відлітати з Диво-краю.

Та заморська сторона —

Мов під ноги борона!

Жодна пташка лісова

На чужині не співа.

Другий виступив лелека;

— І в польоті небезпека.

Не злякаєшся, коли

Нападуть на нас орли?

В пазурах загинуть можна.

Путь далека і тривожна.

Але вийшов третій птах

З добрим словом на вустах;

— Коли ти такий завзятий.

Нам не важко, можем взяти.

От так диво: між зірок —

Географії урок!

Тут Часник ударив в поли:

— Та навіщо? Та ніколи!

Та куди? Та що це ви?

Щоб поїли їх леви?

Крокодил чи бегемот —

Це тобі не цар Осот!

Тупнув чоботом Гарбуз,

Аж каблук у землю вгруз;

— Хай побачать дальній світ

І складуть нам щирий звіт.

Скільки вражень, скільки мрій...

Ех, шкода, що я старий...

Підхопив Барвінок спис,

Почоломкав діда в ніс.

Перед мудрим Часником

Тричі скочив гопаком.

І, мов вершник у сідлі.

Загойдався на крилі.

Поряд всілася й Ромашка.

Запитала: — Вам не важко? —

А лелека; — Жарти кинь! —

І підскочив, наче кінь.

Відвернулися Редиски,

Рукавами втерли слізки.

Навіть в дядька Часника

Відібрало язика.

Вкрай схвильований Гарбуз

Лопушаний зняв картуз

І сказав; — Синашу мій!

Ось вам вузлик чарівний.

Знай, Ромашко, знай Барвінок,

В ньому жменька насінинок.

В час навальної біди

До землі їх приклади.

І відразу ж, як один.

Ми зростем із насінин.

І Ромашечці, й тобі

Допоможем, далебі.

Та прийдем ми лиш на мить.

Бо в чужині нам не жить.

Отже, викличеш ти нас

В час трудний і тільки раз.

От і все... Тримай, Барвінку!

Підхопив малий торбинку.

До грудей притис її.

Мовив: — Рідні ви мої...

Ждіть додому нас у квітні.

Як настануть дні привітні!

І лелечий ватажок

Тупу-тупу на лужок.

Піднялися вгору вже.

Коли чують, щось ірже.

Вельми жалісно сюрчить,

Підстрибне і далі мчить.

Коник Дзвоник там, внизу.

Проливав гірку сльозу...

Вітер стогне, вітер свище,

Піднялись лелеки вище.

Мерехтять внизу хатки,

А машини — мов жучки.

Над привіллям тополиним

Потяглися рівним клином,

В голові — ватаг старий.

Дисципліна. Рівний стрій.

А Ромашка, а Барвінок?

Лиш носи стирчать з пір’їнок.

Позирають з висоти

На дороги, на мости.

Як прорізали хмаринку.

Стало весело Барвінку.

Ущипнув він ватажка.

Ніби давнього дружка.

— Гей, Барвінку, як в польоті?

— Та кручусь, як рак на плоті!

— Гей. Ромашко, як летиться?

— Наче мариться чи сниться!

Ватажок крилом колише:

— Придивляйтеся пильніше!

Гєн, внизу, стрічки блакитні —

То річки хлюпочуть рідні.

Там і Прип’ять-чарівниця,

І Сула, і Роставиця.

Річка Псьол з Удай-рікою

Журно машуть осокою.

А Десна в ясній хустинці

Шле нам усмішки-гостинці...

Річка Оржиця хлюпоче...

Щось Ірпінь гукнути хоче.

Загримів Дніпро в роздоллі,

Нам бажає шастя й долі.

— Там, внизу, мов гуси білі.

— То в садочках — села милі;

Семиполки, Яблунівки,

Острожани, Кіпті, Нивки!

Як піднятись трохи вище.

Видно буде й Городище.

Навіть Шполу, навіть Груню,

Навіть нашу рідну клуню.

Закричав Барвінок:— Пташе!

Все це любе, все це наше!

Ой, до чого ж ти вродлива,

Наша земле, горда ниво!

А Ромашка:— Щось неначе

По полях за нами скаче.

Гляньте, мчиться без дороги

Щось зелене й довгоноге.

Пролітали Яготин —

Стрибонуло через тин.

Пролітали Бровари —

Скік-поскік через двори.

Мчить хутчіше за авто

Коник Дзвоник, більш ніхто!

Мчить, як вихор, над ланами,

Мчить за нами, хоче з нами!

Певне, впрів, а хвіст— трубою.

Заберім його з собою!

— Кінь? У вирій! Щось новеньке!

Та воно ж лоша маленьке!

— Не турбуйтеся, кру-кру,

Я лошатко підберу.

Птах сусідній на хвилину

Відривається від клину.

Швидко падає униз.

На землі лякає кіз.

Потім знову лине в клині

З вірним коником на спині.

Клин продовжує політ.

На чолі в Барвінка піт,

Бо чим далі, тим жаркіше.

Вже й лелека важко дише.

— Щось під нами неозоре!

— То, Барвінку, Чорне море.

А за морем — ще моря...

— Дай, Ромашко, сухаря!

— На льоту не можна їсти.

Для обіду треба сісти.

— Може, спустимось, лелеко?

— Вже, Барвінку, недалеко.

Лиш два моря перелечу —

Там і скину вас, малечу.

Бачу смуги й білі плями...

Гори, хлопчику, під нами.

— Ой птахи, піддайте жару,

Грозову проходим хмару!

І під сонечком, вгорі.

Стало темно, як в норі.

Вдарив грім, немов з гармати.

Потім темряву на шмати

Блискавиця рознесла.

Заревла негода зла.

Злива б’є, сидіти слизько.

Гримонуло зовсім близько.

Знов удар і ще удар.

Ледве виринули з хмар.

— Ну, живі, не змило, дітки?

— Дуже змерз, промок до нитки.

Проковтнув би цілий книш...

Згаснеш, поки долетиш!

Враз лелеки загули:

— Приготуймося. Орли!

Вгору глянули, а звідти,

Мов фашистські «месершміти»»

Грізно випливли орли

І пікірувать пішли.

Розіп’яли кігті ласо.

Шматувать готові м’ясо,

Розчепірили дзьоби.

Наїжачили лоби.

Вдало зграя перестріла —

У лелек вологі крила.

Знають недруги лихі,

Що стомилися птахи.

Тих орлів — не менше сотні.

Мчать розбійники висотні.

Грає