Читати книгу - "Кагарлик"

4900

Я не пам’ятаю, як називала мене Олена. Взагалі, всі спогади про неї — з вимкненим звуком. Найнеприємніше питання стосується мого імені, бо не знати відповідь на нього якось безглуздо. Називати ім’я іншої людини — схоже на крадіжку. Хоча важко визнати справжнім злочином крадіжку імені померлого, імені, яке йому навіть не належало, бо було взяте у тимчасове використання. Займенники існують ніби спеціально для того, щоб уникнути цих незручностей. Так мова маскує вади світобудови. “Я живу в Києві 35 років, — сказав Андрій. — За весь цей час я зустрів тут рівно 124 людини. Кажу так, бо я складаю картотеку. Треба все записувати — це допоможе розібратися”.

5000 — 400

Серж ЛеКлерк из Канады спрашивает, будет ли конец света и когда. Tabarnak, sacrament и câlice, Серж, вот и все, что я могу сказать! Что вы там во своем Саскатуне подурели совсем? Ты хотя бы знаешь, какова температура поверхности твоей звезды? А ног бы и посмотреть! С таковой температурой до конца тебе, примерно, как до пояса Койпера. И вообще, мне бы твои проблемы! В Кремле сызнова чевой-то задумали. Давеча довелось мне ощутить какое-то дивное излучение малопонятной природы. Я, конечно, тут же переместился километров на 500 к югу, но чует мое, так скарать, сердце, решили они окончательно сжить меня с белого свету.

5100 — 500

Яша из Москвы, вынужден тебя разочаровать: Путин давно умер, а то, чем ты так восхищаешься, — это морфон. У тебя ведь тоже есть дедушка и бабушка, хотя они давно умерли? Вот так и Путин. Меня также, строго говоря, нельзя назвать индивидуальностью, потому что я только коннектом Александра Сагайдачного, который сейчас находится в Киеве и не может даже вспомнить, как его зовут. Очень часто во время копирования неокортекса происходит повреждение памяти. Я бы и рад помочь моему... другу, да только как? Поджечь что-нибудь лазером? Сбросить бомбу? Упасть на его врагов? Они и так все не дождутся, когда же я свалюсь в океан.

5200 — 600

Если сознание появляется в результате критической массы взаимодействий — тогда его моделирование возможно. Но мы не понимаем, что такое сознание, поэтому трудно об этом говорить. Вы думаете, они в Лозанне мыслящие танки в космос запускают? Ошибаетесь. Сейчас на орбите находится пять абсолютно неуправляемых русских спутников, однако в Кремле не теряют надежды запустить, наконец, хотя бы один лояльный правительству. Проблема в том, что, как только сознание получает свободный доступ к информации, оно перестает доверять официальной пропаганде. Для полного удовольствия им бы надо скопировать какого-нибудь аксакала из Администрации Президента. Да вот только у них там у всех неокортексы, как у левреток.

5300

Життя людське колись ледь жевріло під тяжким ярмом релігії, але у майбутньому все змінилося. Отець Андрій сповідував найостаннішу версію християнства, що її він розробив, вирощуючи картоплю на Майдані Незалежності. На його думку, богу набридли люди, які пишуть його ім’я з великої літери, тож він давно спустився на землю та працює десь, ким доведеться: то збирає сміття й залізний брухт, а то й ями копає на замовлення. Часто йому доводиться потерпати від голоду та зневажливого ставлення людей більш досвідчених. Через таке життя він геть опустився і втратив усі свої здібності. Але монотеїзм не дає нам змоги поміняти занепалого бога на іншого.

5400

Віра надто абстрактна, щоб її втратити. Єдиний спосіб повернути собі колишнього бога — не спробувати знайти його та вмовити здійнятися на небо Але це малоймовірно, бо, по-перше, ніхто не знає, як він виглядає, по-друге, невідомо, де хоча би приблизно можна його знайти, і, по-третє, він заприсягнувся собі, що ніколи не погодиться змінити свою долю. Цей догмат отець Андрій називав потрійним, або ж трійцею. Бог був єдиною істотою, що існує вічно, всі ж інші після смерті зникали назавжди, якщо тільки їх завчасно не копіювали на морфон. Морфон містив у собі модель конектома людини, але ніхто не міг точно сказати, що це таке.

5500

Не важко здогадатися про те, що кожного дня повторюють багато разів. “Якщо ти зовсім нічого не можеш пригадати, це майже напевне значить, що тебе скопіювали, — сказав отець Андрій. — А копіювати здорових людей без їх згоди незаконно. Не хочеш дізнатися, хто це зробив?” — “Да кто же содеял то, дознаться вовсе не трудно!” — прокинувся раптом Михайло. Розповідав він довго, і з його вкрай заплутаних пояснень нарешті стало зрозуміло, що хтось у Москві збирає докупи всі кращі українські мізки, аби використати їх у війні з Києвом. На думку самого Михайла, намір цей був украй безперспективним, бо війна ця вже закінчилася багато років тому.

5600

Сьогодні важко уявити собі книжку з історії українсько-російської війни передусім тому, що ворожі сторони не визнавали самого її факту. Ще важче було би встановити, що ж саме відбувалося протягом останніх ста років, бо ми маємо надто багато різноманітних і досить хаотичних спостережень, автори яких не утруднювали себе зайвою об’єктивністю. Можна сказати, що на даному етапі історична наука зайшла у глухий кут. Але варто зазначити, що у цій війні був період, коли щільність ворожих армій досягла критично малої межі, і солдати місяцями розшукували один одного, аби нарешті розпочати бій. Так само зіштовхуються галактики, пролітаючи одна крізь одну, не торкаючись навіть зірками.

5700

Київське метро являло собою систему пов’язаних між собою тунелів, де ще років п’ятдесят тому пересувалося декілька приватних мотодрезин. Але пізніше вартість палива перевищила купівельну спроможність пасажирів, тому цей бізнес занепав. Отець Андрій мав дрезину з ручним важелем і користувався нею, бо пересування містом під землею було безпечнішим. Цього разу ми їхали з ним від станції Майдан незалежності до Петрівки, де жив майор Григоренко. Ця людина зберігала унікальну колекцію давніх морфонів із копіями людей минулих часів. Вимова їх була вкрай нерозбірлива, немов белькотіння та шурхіт грамофонних платівок, і навряд чи їм взагалі можна цілком вірити, але часом вони розповідали вражаючі історії.

5800

Тунель здавався нескінченним. Шлях попереду дрезини освітлював ліхтар від динамо-повідні. Ми з отцем Андрієм по черзі тиснули на скрипучий важіль. Я стояв проти руху і бачив його обличчя у тьмяних відблисках. “Ми з Григоренком намагаємося вирахувати, який у нас зараз рік, — сказав Андрій. — Я точно знаю, що мій дідусь народився у