Читати книгу - "Природа всіх речей"

Сходив на берег на Мадейрі, у Тенеріфе й у Столовій бухті. На мисі Доброї Надії вперше в житті зустрів представників Голландської Ост-Індської компанії, які вразили його своєю розсудливістю, обізнаністю й багатством. Він бачив, як моряки програвали в карти всі свої заробітки до копійки. Бачив, як люди позичали гроші в голландців, які самі не грали. Генрі теж тримався осторонь. Перед його очима моряка з їхнього корабля піймали на шахрайстві й — за наказом капітана Кука — побили мало не до смерті. Генрі ж поводився чесно. Коли їхній корабель огинав в хурделицю мис Доброї Надії, хлопець цілу ніч трусився під тоненькою ковдрою — зуби так цокотіли, що один не витримав і зламався, але він усе одно не скаржився. Різдво він святкував на острові, де вітер пронизував до кісток, у товаристві морських левів і пінгвінів.

На Тасманії Генрі зійшов на сушу й побачив голих тубільців — або ж «індіанців», як їх (і всіх червоношкірих людей) називали британці. Він був свідком, як капітан Кук подарував індіанцям на згадку про цю історичну зустріч медалі з викарбуваним портретом Георга III й датою експедиції. Індіанці тут же викували з медалей риболовецькі гачки й наконечники для списів. У нього випав ще один зуб. Він бачив, як англійські моряки не вірили, що життя дикуна може мати хоч найменшу вагу, тоді як Кук марно намагався переконати їх у протилежному. Бачив, як моряки силоміць брали жінок, яких не могли вмовити, вмовляли жінок, яких не могли собі дозволити, й просто купували собі дівчат у їхніх батьків, якщо мали хоч кавалок заліза, щоб виміняти його на плоть. Генрі дівчат уникав.

Цілісінькі дні він проводив на палубі, допомагаючи містерові Нельсону малювати, описувати, складати й класифікувати ботанічні колекції. Не відчуваючи до містера Нельсона особливої симпатії, він усе-таки прагнув опанувати все, що той уже знав.

Генрі зійшов на сушу в Новій Зеландії, яка йому здалася тією ж Англією, тільки з вкритими татуюваннями дівчатами, яких можна було купити за пригорщу-другу копійчаних цвяхів. Він дівчат не купував. Хлопець бачив, як моряки з його судна купили в Новій Зеландії двійко беручких і завзятих братів — десяти і п’ятнадцяти років — в їхнього батька. Тубільці долучилися до команди помічниками. Вони прийшли з власної волі, заявили брати. Але Генрі знав, що хлопці уявлення не мають, що то значить — покинути своїх. Їх звали Тібура й Ґова. Вони пробували, було, заприятелювати з Генрі як із наймолодшим з команди, але той їх цурався. Тубільці були раби — і приречені. А з приреченими він не хотів мати діла. Генрі бачив, як хлопці з Нової Зеландії їли сире собаче м’ясо й тужили за домом. Рано чи пізно на них чекає загибель.

Він бував на острові Таїті, вкритому розкішною, запашною зеленню. Спостерігав, як капітана Кука вітали на Таїті як величного короля, вірного приятеля. Зустрічала «Резолюшн» юрба індіанців, які випливли назустріч кораблю й голосно вигукували ім’я капітана. Генрі бачив, як Омая — уродженця Таїті, знайомого з самим королем Георгом III — спершу вітали на рідній землі як героя, а тоді як непроханого зайду. І усвідомив, що тепер в Омая нема на цьому світі рідного дому. Він дивився, як таїтянці танцювали під звуки англійських волинок і ріжків, і як містер Нельсон, його статечний учитель ботаніки, одного вечора так начаркувався, що, оголившись до пояса, витанцьовував під таїтянські барабани. Генрі не танцював. На його очах капітан Кук наказав корабельному цирульникові відрізати обидва вуха одному з тубільців за те, що той двічі поцупив залізо з кузні на «Резолюшн». Він бачив, як один із таїтянських вождів спробував украсти в англійців кота й дістав за це канчуком по обличчі.

Бачив, як капітан Кук звелів вистрілити з гармат в бухту Матаваї, щоб справити враження на аборигенів, але ті, натомість, налякалися. Тихими ночами він бачив у небесах над Таїті мільйони небесних світил. Пив із кокосів, їв собак і щурів. Бачив кам’яні храми, всіяні людськими черепами. Дерся попри водоспади вузенькими стежками скелястих круч, збираючи для містера Нельсона, який не хотів туди видиратися, зразки папороті. Бачив, як капітан Кук силкувався втримати серед своїх підручних порядок і дисципліну, а ті віддавалися розпусті. Всі моряки й офіцери закохувалися в юних таїтянок, кожна з яких начебто володіла особливим, таємним мистецтвом кохання. Чоловіки навідріз відмовлялися відчалювати від острова. Генрі тримався від жінок подалі. Вони були привабливі, мали чарівні перса й розкішне волосся, незвично пахнули й не давали йому спокою уві сні — але майже кожна з них приховувала в собі французьку хворобу. Він встояв перед сотнею ароматних спокусниць. З нього кепкували. Та Генрі все одно встояв. Він прагнув до чогось більшого. Весь свій час присвячував ботаніці. Збирав гарденії, орхідеї, жасмин, плоди хлібного дерева.

Корабель знову рушив у плавання. Він був свідком, як за наказом капітана Кука аборигенові на островах Дружби відрізали по лікоть руку, бо той вкрав з їхнього судна сокиру. На тих самих островах вони з містером Нельсоном збирали рослини для своєї колекції, коли це тубільці влаштували на них засідку, відібрали в них одяг та — ще гірше — їхні ботанічні зразки й записники. Підсмалені на сонці, приголомшені, вони повернулися на судно в чому мати народила, проте Генрі ні на що не нарікав.

Він здалеку спостерігав за джентльменами на кораблі, пильно стежачи за їхньою поведінкою. Пробував говорити так, як вони. Вимовляти слова так, як вони. Поліпшив свої манери. Якось Генрі почув, як один офіцер сказав іншому:

— Хоч аристократія споконвіків була не більш ніж хитромудрою вигадкою, вона досі є найкращим способом стримати натовпи неосвіченого, пустоголового люду.

Він бачив, як офіцери раз по раз виявляли повагу до тубільця, схожого на аристократа (чи принаймні на уявлення англійців про особу шляхетну). На кожному острові, куди вони причалювали, офіцери з «Резолюшн» обирали серед аборигенів темношкірого чоловіка, який мав кращий головний убір ніж інші, чи більше татуювань, вищий спис або ж більше дружин, якого несли на ношах інші чоловіки, або котрий — не сподобившись жодної з цих почестей — був вищий за решту своїх земляків. Того чоловіка англійці шанували. Вели з ним перемовини, обдаровували, а часом і