Читати книгу - "Карбід"

На місце вильоту він привіз «К-2004» вантажівкою, там усе підготував і чекав смерку. Все мало пройти, як по маслу, але підвела жадібність. Спочатку контрабандист хотів обмежитися двома ящиками сигарет для першого польоту, але за довгих чотири години очікування посеред поля його впевненість в успішності задуму зміцнилася, і він прикріпив до борту шість ящиків. Зрештою, літальний апарат був розрахований на вісім-десять, тож це не було перебором. «К-2004» мав розігнатися на короткій прямій усього в сорок-п'ятдесят метрів завдовжки, злетіти і поступово набрати приблизно 8 метрів висоти: цього вистачало, щоб пролетіти над парканом із колючим дротом, який і слугував кордоном, та деревами, які росли в нейтральній смузі, а потім приземлитися на рівній поверхні вже з угорського боку. Така висота до того ж була невидимою для радарів.

Усе було розраховано правильно й мудро, але авіаконструктор-початківець не врахував сили вітру, яка становить опір для польоту. Тому літачок злетів, але динаміка набору висоти підкачала, тож Ікар зачепив крони перших угорських дерев, утратив керування, двигун заглох — і «К-2004» врізався в стовбур, зависнувши між повітрям і землею, як підбита качка. Це був крах. На гуркіт і дим поз'їжджалися підпилі з нагоди свята прикордонники й митники з обох боків. Спочатку вони не вірили власним очам: перед ними в повітрі застрягла якась саморобна потвора, обліплена ящиками з написом Marlboro, а по центру конструкції вниз головою звисав огрядний дядько в мотоциклетному шоломі й великих жіночих — зі стразами — сонцезахисних окулярах.

На першому допиті Ікар поводився зухвало, всі звинувачення в контрабанді рішуче відкидав, відмовлявся співпрацювати зі слідством і погрожував усіх звільнити. Виявилося, що за кілька годин очікування, коли покоритель неба чекав перших сутінків, він встиг добряче надудлитися, тож сміливості в ньому було через край. Він усіх переконував, що літальний апарат сконструював для власної приємності, бо дуже любить літати, і жоден кордон перетинати не збирався, просто на угорський бік його здув сильний порив вітру. На запитання, навіщо ж йому було присобачувати до літака аж шість ящиків Marlboro, а це ж не мало не багато — шістдесят тисяч сигарет, Ікар незворушно відповів: «Просто я дуже люблю курити. У мене навіть страх є, що сигарети раптом закінчаться, а взяти нових ніде. Тому я взяв із собою шістдесят тисяч, так, про всяк випадок».

Певна всеукраїнська газета цілу шпальту присвятила цій історії, назвавши її просто: «Ікар із Ведмедева». Дошкульне прізвисько всім сподобалося, тож із того часу нашого героя лише так і називали. Відсидівши за вчинене три роки, він вийшов на волю, але ідеї своєї не полишив і далі в той чи інший спосіб займався контрабандою, хоч і в значно скромніших масштабах. Хай там як, а Тис мав рацію: якщо в їхньому Богом забутому містечку хтось і може повірити в його грандіозний задум, то тільки Ікар. До того ж він, на відміну від учителя історії, мав гроші на втілення ідеї в життя. Не тільки гроші, а й зв'язки: уже через три роки після «відсидки», у жовтні 2010-го, ведмедівці обрали Ікара депутатом обласної ради. Тюремне минуле не завадило виборцям проголосувати за кандидата, який у програмі клявся поважати закон і покращувати життя вже сьогодні — зрештою, на початку того ж року українці обрали президента-зека, тож Ікар добре вписувався у парадигму побудови нової еліти.

Гальма на велосипеді Тиса не працювали, все не було часу полагодити, тому, хоч учитель історії й завчасно припинив очманіло крутити педалі, та все ж не встиг скинути швидкість достатньо, щоб безпечно й цілим злізти з велосипеда: на всіх парах він мчав до хвіртки Ікара, а коли зрозумів, що зупинитися не зможе, почав гальмувати, черкаючи носом черевика об землю, але зашпортався, втратив рівновагу і впав яйцями на поперечину велосипеда, зойкнув тонко, як кішка, а потім звалився на металевий паркан Ікарового обійстя. Коли контрабандист, зачувши грюкіт і крик, вибіг із двору, Тис усе ще лежав під велосипедом, охаючи й обома руками тримаючись за матню. Переднє колесо велосипеда зігнулося у вісімку, а заднє крутилося, як у цирку, над головою вчителя. Коли Тис на знак привітання трохи підняв голову, воно зачепило капелюх, збивши його у рівчак.

Ікар мав усі підстави подумати, що Тис укотре приїхав зичити на вічне віддавання гроші, і тому навіть прикинув, що зараз доведеться подарувати другові-невдасі ще й на нове колесо, але цього разу помилився. Бо Тис уперше за всі роки їхнього приятелювання прийшов не просити, не з порожніми руками — ну, тобто з руками, може, й порожніми, зате з повною головою. Вже за дві хвилини він з очима безумця щось пояснював Ікару, а той спочатку недовірливо придивлявся до свого шкільного друга, потім перевів погляд на капелюх Тиса, який тепер лежав біля хвіртки і в який уже встигла всістися курка, а потім таки втупився гостеві прямо в очі. На обличчі Ікара співчуття змінилося глумом, а потім переросло в зацікавленість. Якоїсь миті, приблизно на десятій хвилині Тисового монологу, він стрімко вхопив друга під лікоть і повів до своєї автівки:

— Сідай, проїдемося трішки, так нас ніхто не буде чути, а ти розказуй, розказуй, здається, ідея твоя не така й дурна, як мені здавалося, — розгублено й задумано сказав Ікар.

Друзі всілися в машину й поїхали за місто, змушуючи здивованих перехожих обертатися за автівкою, яка, мов черепаха, повільно повзла вулицями, а в ній сидів водій, що не міг відірвати зачудованого погляду від свого пасажира. Та й сам пасажир поводився, як божевільний: активно розмахував руками і раз у раз щось вигукував, але його слова тонули в шумі мотора, як зойки потопельника.

Розділ третій,

в якому сюжет би заклинив, якби не Геній Карпат

— Гм, — Ікар прицмокнув і задумався, на якусь мить абсолютно втративши зв'язок із навколишнім світом, опустив голову на кермо й затих. Машина стояла на узліссі під Ведмедевом, у місці, де ніхто сторонній не міг нею зацікавитися. Тис дивився перед себе, на зарослі кущів, що відділяли поле від лісу, потім перевів погляд на застиглого Ікара. Батарейка сіла — і тепер, після ентузіазму, бурхливої жестикуляції і запалу, вчитель історії сидів утомлено й розчаровано. Мабуть, просто почав тверезіти, чари зникали. У голові гуділо, серце калатало, а руки тремтіли. Раптом Ікар рвучко підвів голову, подивився просто