Читати книгу - "Лицар з Кульчиць"

Юрій застрелив із пістоля одного турка, що закріпився на мурі. Михайлович допоміг йому – і вони удвох великим рогачем зсунули важку турецьку драбину, так що вона з гуркотом упала вниз. Тут же над головою просвистіли кулі. Товариші пригнулися, швидко стали набивати рушниці та пістолі.

– Ми так довго не витримаємо, – сапаючи сказав Михайлович. – Вони пруть і пруть, ніби заворожені.

– Терпи, козаче: їм скоро набридне, не такі вони й страшні.

Рушниці були набиті. Товариші стали на повний зріст і пальнули просто в груди черговим туркам, що показалися на мурі.

І тут пролунав вибух, аж заклало вуха й сколихнулася земля. Чорний дим, перемішаний з пилюкою, величезним стовпом повалив у небо – туркам вдалося закласти під мури міну, вони підірвали частину фортеці. Яничари зараз же поперли напролом.

– Тримайся тут, Юрку! – гукнув Кульчицький Михайловичу, а сам побіг до пролому. Він краєм ока вгледів Франка, що сам один колов шпагою яничарів на всі боки. Двоє рейтарів, що перед тим насміхалися з оборонців, були затиснені до валу і гарячково відбивалися палашами. Турки кремсали їх ятаганами, і тільки шоломи та залізні нагрудники рятували поки що життя цим двом: їм приходила остання хвилина.

Кульчицький налетів, як коршак. Ногою він ударив одного з яничарів – і той полетів на своїх друзів, збивши їх у купу.

– Слава-а-а! – дико заволав Кульчицький, кинувшись зі своєю шаблею на спантеличених турків.

– А-а-а! – слідом крикнули рейтари, а далі і всі оборонці, горлаючи, кинулися у контратаку.

Побачивши такий відчайдушний опір, турки спинилися, а оборонці, навпаки, стали тиснути на них, аби зайняти втрачені позиції.

Бій ішов не на життя, а на смерть. Яничари рвалися у пролом із дикими криками, закликаючи на допомогу Аллаха. Оборонці відбивалися люто, захищаючи грудьми свої родини й домівки.

Аж тут прибігла поміч: кілька підрозділів піхоти прийшли на допомогу оборонцям, а вів їх сам граф Штаргемберг. Він гукав серед бою, розмахував своєю шпагою, не боячись схопити кулю. Окрилені його появою оборонці почали битися ще сміливіше і зовсім скинули турків із муру, а тоді ще й почали бити по них із рушниць.

І раптом зламалася турецька сила. Яничари не могли сподіватися такого шаленого опору, щось ніби враз переламалося у їхній лаві, й вони почали безладно відступати. Навколо лежала незліченна кількість яничарських трупів. Дикий радісний крик почувся на мурі. Зараз же сяк-так залатали пролом, зроблений міною. Сьогодні перемога була за віденцями, хоча у тому бою вони втратили п’ятдесят чоловіків убитими, серед яких троє офіцерів.

Юрій повертався додому після бою, аби хоч кілька хвилин відпочити. Він ледве волочив ноги – цілу добу йому доводилося товктися на мурах, битися з яничарами, допомагати гармашам, підносячи їм ядра та порох. А ще Юрій латав пробоїни в мурі від турецьких ядер, тягав побитих та поранених. І так уже цілий місять. Він недоїдав, валився від утоми, і тільки козацька завзятість додавала йому сили і вселяла надію.

Марія жила в домі одного із друзів гера Франка: Кульчицьким там виділили невеличку комірчину. Жінка була при надії – і Юрій хвилювався за неї набагато більше, ніж за самого себе.

Він тихо переступив поріг, прислухався, оглянувся, аби не розбудити дружину.

Марія не лежала на ліжку – постелила собі на підлозі.

– Мені так зручніше, – пояснила, побачивши чоловіка. Схоже, чекала на нього. – Люблю на твердому спати, а ще тут не так душно.

Юрій відчув, що насправді вона боїться турецьких ядер, хоч і не говорить про це. Її аж трусило від страху та хвилювання. Це може недобре відбитися на дитині. Юрко приліг поруч із нею, поклав їй руку на живіт. Від цього дотику вона перестала труситися, страх перейшов.

– Ну як там наш малюк, копав сьогодні?

– Ще й як. Тільки це буде не малюк, я малючка. Я дуже пострашніла на лиці – це наша доця взяла від мене мою красу.

– Ну що ти, маленька. Ти є найгарніша у світі, а у нас обов’язково народиться син, аби продовжити наш славний шляхетський рід Шелестовичів-Кульчицьких.

Він ще довго говорив до неї, доки жінка заспокоїлася остаточно, а сам Юрій відчув, що страшна втома накриває його ковдрою, – він засинав, притулившись до теплого жіночого тіла.

– Ти ж не їв нічого, Юрку. Так і зовсім із сил упадеш, – сказала Марія.

– Ну що ти, як же не їв. Нам сьогодні видавали на мурах пайки, – збрехав Кульчицький. Він знав, що дружина недоїдає, тримаючи сухарі для нього. Він може обійтися, а от вона… Їй треба більше, має зараз їсти за двох.

Вони тільки-тільки задрімали, як пішли нові бомбардування міста. Турки обстрілювали Відень, намагаючись розвалити його оборонний мур, або стріляли всередину, щоби побити якнайбільше віденців та спричинити пожежі. Одне з таких ядер упало зі страшним тріском на сусідній будинок. Пролунав вибух. Марія здригнулася, скрикнула. Юрій обійняв її, затуливши її голову, сам же краєм ока виглянув через віконце. Сусідній будинок пилав.

– Ставай, миленька, нам треба виходити звідси: пожежа може перекинутися.

Він допоміг дружині підвестися, вони вийшли надвір, і він провів її до льоху – це був схронок від бомбардувань для жінок і дітей. Ядра то тут, то там падали на місто, спричиняючи смерть та руйнування. Всюди чувся плач і лемент, пожежа розгорялася.

– Посидь тут.

– А ти ж куди? – Марія не хотіла відпускати його руку, міцно затиснувши у своїй долоні.

– Треба загасити пожежу, бо згорить так ціле місто. Сиди в льосі й нікуди не потикайся, – наказав Юрій, а сам побіг.

Віденці вже гасили пожежу приготованою заздалегідь водою й піском. Юрій зараз же кинувся помагати, позбігалися й інші. Пожежа лютувала страшна, однак оборонці відважно стали проти неї – і вона таки покорилася людині.

Кульчицький стояв увесь чорний від сажі, втоми та безнадії. Він дивився навкруги – люди були пригнічені, діти блискали голодними очима, висовуючи свої голівки із криївок. Крик і жіночий лемент затих, проте на його місце в душу залізла якась порожнеча зневіри.

До нього підійшов Михайлович, що також був тут.

– Давай закуримо, пане козаче. Як ви там у себе кажете: «Кинемо лихо до землі»?

– Ні, слід казати: «Вдаримо лихом об землю», – виправив його Кульчицький.

Серб насипав йому тютюну, вони смачно закурили.

– Ти, пане Кульчицький, щось не дуже добре виглядаєш, – спробував по-своєму підбадьорити товариша