Читати книгу - "Морські пригоди «Зоряного мандрівника»"

речей!» Зрештою всі заходилися дружно пояснювати Юстасу, що вони повним ходом пливуть до найближчого відомого їм берега й повернути його в Кембридж до дядька Гарольда так само неможливо, як і відправити, скажімо, на Місяць. Тільки тоді, закопиливши губи, він неохоче погодився перевдягтися у запропонований йому сухий одяг і вийти з усіма на палубу.

Каспіан далі показував їм корабель, хоча особливо оглядати вже було нічого. Вони піднялися на півбак і побачили спостережника, для якого було зроблено спеціальну кабінку в дерев’яному карку дракона. Він оглядав крізь роззявлену пащу дракона морський горизонт. Поряд був камбуз, тобто корабельна кухня, а також володіння боцмана, теслі та головного лучника. До речі, усі зазвичай вважають, що дим із труби камбуза повинен іти назад, за корму, бо це пароплави завжди зображають саме так. Але з вітрильником усе навпаки: вітер зазвичай дме йому, так би мовити, у спину, несучи дим і всі запахи кухні далеко вперед. Ось тому кухні, тобто, звичайно, камбузи, улаштовують на вітрильниках завжди попереду.

Вони піднялися на бойову вишку на верхівці щогли і навіть здригнулися з переляку: палуба внизу здавалася зовсім крихітною, а гойдало тут так, що зірватися можна було просто в море, хоча й упавши на палубу можна було звернути в’язи. Спустившись, вони перейшли на корму, де біля румпеля стояли Ринс і стерновий, а за їх спинами височів позолочений хвіст дракона. Усередині невелику кімнатку кільцем опоясувала низька лава.

Корабель мав назву «Зоряний мандрівник» і був аж ніяк не схожий на жоден із наших сучасних кораблів. Більш того, він не нагадував ані фелюгу, ані галеон, ані караку чи галеру, що ходили морями під нарнійськими кольорами у ті часи, коли Нарнією правили Люсі з Едмундом, а також Великий король Пітер. До речі, за часів правління заморських королів високе мистецтво навігації, як жартували бувалі моряки, кінці у воду віддало, і коли дядько Каспіана, самозванець Міраз, відправив сімох лордів у східні моря, їм для цього довелося найняти кораблі та матросів із Гальми. Тепер Каспіан намагався перетворити Нарнію на країну мореходів. За його наказом і був побудований «Зоряний мандрівник» – найкращий із тодішніх кораблів. Він був такий малий, що від носа до щогли на палубі ніде було розвернутися: з одного боку заважала підвішена над люком шлюпка, а з іншого громадився курник (побачивши курей, Люсі одразу ж заходилася їх годувати). Але, попри малі розміри, судно вирізнялося рідкісною красою та морехідними якостями, і неспроста моряки любовно називали його «наша красуня» – видно було, що корабель будували справжні майстри, укладаючи в кожен рангоут чи канат усю душу. Однак Юстас, що нічого нібито й не помічав, увесь час просторікував про потужні лайнери, катери, літаки та підводні човни. «Можна подумати, що він на цьому хоч трохи розуміється», – мимохідь зауважив Едмунд. Брат із сестрою були в захваті від «Зоряного мандрівника» і, коли вони повернулися на корму, де на них чекала вечеря, подивилися, як на заході горить багрянцем вечірня зоря, відчули, як під ногами хитається палуба, а на губи лягає солонуватий присмак морських бризок, пригадали про незнані землі, що чекають на них на сході, щасливій Люсі від захвату навіть забракло мови.

А про те, що думав про все це Юстас, нехай краще розповість чорний записничок, у якому він щось занотовував, щойно наступного ранку йому віддали висушені речі. Він ніколи не розлучався зі своїм записничком і завжди записував у ньому оцінки, які отримував у школі, бо якщо шкільні дисципліни його цікавили мало, то оцінки – набагато більше. Він навіть завів собі звичку питатися однокласників: «У мене ось скільки, а в тебе?» Та на кораблі йому годі було й сподіватися на гарні оцінки, якщо б навіть їх тут і давали, тож, аби записничок не лежав без діла, він вирішив вести щоденник. Перший його запис був таким:

«7 серпня. Провів уже цілу добу (24 години) на цій клятій посудині, якщо все це, звичайно, не сон. Увесь час вирує жахливий шторм (добре, що я не боюся морської хвороби). На ніс цього кволого човна раз у раз насувають величезні океанські хвилі. Залишається дивуватися, як це ми досі не пішли на дно. Інші намагаються робити вигляд, ніби їм за шторм байдуже – чи то вихваляються, чи то від того, що простаки: як справедливо зауважив колись Гарольд, такі завжди не зважають на об’єктивні факти. Хай там що, а вийти у море на такому вутлому суденці було справжнім божевіллям. Воно ж не більше за рятувальну шлюпку! І конструкцію має щонайпримітивнішу. Ніякої тобі кают-компанії чи радіо або басейну. Навіть шезлонга на палубі – і того немає. Увесь вчорашній вечір Каспіан тягав мене по всіх закутках із такою поважністю, наче показував не цю жалюгідну шкарлупку, а гордість англійського кораблебудування „Квін Мері“! Я намагався розтлумачити йому, що воно таке – справжній корабель, та все дарма. Як на мене, він несосвітенний дурень! Е. та Л., зрозуміло, зі мною не згодні. Мабуть, Л. досі не розуміє небезпеки, а Е. просто підлещується до К., як, утім, і всі інші. Інакше як „ваша величносте“ вони до нього не звертаються. Я прямо заявив, що є республіканцем, а він, виявляється, навіть не знає, що то таке. Схоже, він взагалі ні на чому не знається…

Зрозуміло, мене поселили в найогиднішій каюті на кораблі. Викапана щуряча нора. А от Люсі – та отримала у своє розпорядження мало не цілу залу на кормі! (Але це, звичайно, у порівнянні з іншими.) К. послався на те, що вона ж дівчинка. Пригадавши слова Альберти про те, що всі ці поблажки дівчат тільки принижують, я натякнув йому на непристойність його вчинку, але він, здається, нічого не зрозумів. Міг би, між іншим, і здогадатися, що я неодмінно захворію, а можливо, навіть помру, якщо й далі житиму в тій клітці. Е. каже, що нам не годиться нарікати, адже сам К. ділить із нами цю каюту, бо свою віддав Л. Можна подумати, мені від цього легше! Так, мало не забув: на кораблі живе ще щось схоже на здоровенну нахабну мишу, яка нікому не дає проходу та до всіх задирається. Не знаю, як інші, а я вже цього не стерплю. Ось я вже йому вкорочу хвоста, нехай тільки спробує до мене прискіпатися!