Читати книгу - "Вийди за межі. Забудь про успіх – стань видатним!"

А саме: те, що успіх – це ставлення.

Успіх полягає в тому, ким ви є, а не в тому, що ви робите і що маєте.

Я дізнався, що успішні люди мають певні спільні риси в ставленні до життя.

Вони не бояться робити щось екстремальне.

Вони дисципліновані.

Вони багато дарують.

І вони розуміють інших людей.

У моєму розумінні вони СМІЛИВІ.

Усі успішні люди, яких я знав, мали ці чотири якості. Освіта не була ключовим визначальним чинником. Те саме можна сказати про виховання, релігію, расу та родинні стосунки.

Про перші дві якості я знав багато. Саме через екстремальну поведінку й невблаганну дисципліну я досяг свого матеріального успіху. (Я навіть маю тату на руці зі словами «Живи екстремально».)

Але без дарування і людського чинника я зруйнував себе, свій шлюб і багато інших речей.

Я не був експертом з дарування. Якщо я робив послугу, то лише тому, що хотів мати можливість отримати щось натомість. Стратегія «я тобі, ти мені», а не щиросердечна допомога.

Авжеж, я розумів людей. Я знав, як змусити їх працювати й досягати високих показників. Але я використовував ці знання, щоб маніпулювати, а не мотивувати.

Сьогодні я знаю, що екстремальна поведінка, яку не стримують, – це атомна бомба. Ти досягаєш своєї мети, але якою ціною?

Ви повинні мати всі чотири характеристики для досягнення надзвичайного, здорового успіху.

Ви не тільки повинні працювати тяжче і довше, ніж очікували від себе; ви також повинні любити й віддавати більше, ніж очікуєте.

Розумієте, прикра правда полягає в тому, що ніхто насправді не знає, що спрацьовує, коли справа стосується досягнення величі. Навіть «експерти» не можуть дійти згоди.

Усі ми (і генеральний директор, і мама, і студент коледжу) б’ємося над ідеєю успіху.

Усі ми шукаємо відповіді. Готовий побитись об заклад, ви теж.

Ви читаєте книжки. Відвідуєте конференції та слухаєте фахівців.

Ви дотримуєтесь програм із семи кроків.

Ви переглядаєте відомі блоги провідних гуру.

Ви ходите на вебінари, щоб отримати нові поради та дізнатися нові прийоми.

Ви приєднуєтесь до груп, щоб зрозуміти, що роблять ці люди.

Ви наймаєте тренера, щоб він допоміг вам досягти ваших цілей.

Ви засновуєте групу «відмінників» на «LinkedIn» [3].

Ви тяжко працюєте.

А в кінці дня відчуваєте, що ані на крок не наблизилися до успіху.

Чогось не вистачає.

Можливо, ви потребуєте того, чого не вистачало й мені. Можливо, ви повинні бути більш СМІЛИВИМ.

Саме завдяки СМІЛИВОСТІ звичайні люди можуть стати надзвичайними.

Саме завдяки СМІЛИВОСТІ можна досягти неймовірного успіху.

А ви готові стати СМІЛИВИМ?

Екстремальна поведінка

Сувора реальність полягає в тому, що ми просто недостатньо витривалі

Друга світова війна. Загін солдатів американської піхотної дивізії бився за кожен дюйм тропічного острова в південній частині Тихого океану. День за днем вони боролися, втрачаючи людей і потроху просуваючись уперед. Оскільки операція потребувала багато часу, їхні запаси почали закінчуватись, а деякі з солдатів ще й захворіли. Виснажливі симптоми діареї та блювота самі по собі небезпечні для життя людини, але ворожі снайпери й заміновані поля були ще більш небезпечними.

Щовечора кілька хоробрих солдатів пливли назад до лінкора, що стояв на якорі в двох милях від берега, щоб мати більше боєприпасів та їжі. Багато з них так і не поверталися.

У цих сумних, негостинних джунглях пліч-о-пліч зі своїм товаришами воював Джордж. Коли інші хворіли на дизентерію, він підіймав бойовий дух своєю дотепністю і харизмою. І на якийсь час усе, здавалося, ставало кращим. Ворогів відтісняли, ніхто не помирав.

Але потім Джорджеві стало погано. Він захворів. Дуже сильно. Лежачи в канаві, яку називали окопом, він був настільки хворий, що ледве міг рухатися. Поруч проносились ракети і чулися мінометні вибухи. Коли вибух станеться зовсім близько – було лише питанням часу. Джордж думав про те, скільки йому залишилося жити.

А потім усе стало зовсім жахливим.

Джордж і його приятель почули сигнал попередження про наближення мінометної міни. Але в їхньому страшенно ослабленому стані вони не мали часу вибратись. Міна влучила в задню частину окопу, де сидів приятель Джорджа. Вона повністю понівечила його, а шрапнель ушкодила спину, сідниці та ноги Джорджа.

Протягом двох днів Джордж лежав у канаві з рештками свого приятеля. Кров із його відкритих ран, діарея та інфекція мучили його.

Незважаючи на біль, Джордж думав лише про одне: виживання. Він повинен був повернутися на корабель. І мав потрапити туди сам, ніхто не міг допомогти йому. З канави на пляж, а з пляжу на корабель. Шанси були майже жалюгідні навіть у здорових солдатів, що вже казати про людину в такому стані. Але в нього не було іншого виходу.

Спустилася темрява, поранений Джордж виліз з окопу і через поле бою рушив до пляжу. За допомогою ліктів він повз дюйм за дюймом. По землі, яка була ще гарячою від артилерійських снарядів. По тілах своїх полеглих братів. Його рани з кожним рухом починали кровоточити ще сильніше.

Зрештою він дістався пляжу. Опинившись у воді, Джордж відчув шок. Солона вода потрапила в рани, які сягали кісток. Біль був