Читати книгу - "Улісс"

— До речі, — озвався Гейнс, підводячись, — я згадав, що сьогодні маю відвідати вашу Національну бібліотеку.

— Спочатку поплаваємо, — застеріг Красень Мулліган.

Він обернувся до Стівена й запитав його поштивим тоном:

— Чи не сьогодні саме той день, Кінчику, коли ти раз на місяць миєшся?

І пояснив Гейнсові:

— Цей нечистий бард узяв собі за правило митися щомісячно один раз.

— Вся Ірландія обмивається Гольфстрімом, — зауважив Стівен, поливаючи скибку цівкою меду.

Гейнс звернувся до Стівена з кутка, де пов’язував під відкритий комірець своєї теніски нашийну хустку. Він сказав:

— Я хочу зібрати ваші вислови, якщо ви дозволите.

Сказано мені. Вони миються, купаються і відшкрібаються. Докори сумління. Совість. А пляма лишається.

— Дуже влучний той ваш про тріснуте люстерко служниці як символ ірландського мистецтва.

Красень Мулліган штовхнув Стівена ногою під столом і мовив підвищеним тоном:

— Пождіть, Гейнсе, от ви ще почуєте, що він каже про Гамлета.

— Так, справді хочу, — запевнив Гейнс, звертаючися до Стівена. — Я саме думав про це, коли прийшло те старе Боже створіння.

— А гроші мені з цього будуть? — запитав Стівен.

Гейнс засміявся і, знімаючи свого м’якого сірого капелюха з гачка, на якому висіла койка, відповів:

— Сказати чесно, не знаю.

Звільна він рушив до дверей. Красень Мулліган перехилився до Стівена і засичав із грубим запалом:

— Знову ти лізеш не в своє діло. Навіщо ти йому таке кажеш?

— Ну й що? — відказав Стівен. — Нам же треба розжитися на гроші. У кого? У молочниці чи в нього. Хочеш, кинемо жеребок.

— Я стільки наговорив йому про тебе, — вів своєї Красень Мулліган, — а ти приходиш і ну хизуватися, пускаючи свої єхидні кпини і демонструючи зразки пласких єзуїтських дотепів.

— По-моєму, немає чого сподіватися — хоч від нього, хоч від неї, — сказав Стівен.

Красень Мулліган зітхнув трагічно і поклав руку йому на плече.

— Тільки від мене, Кінчику, — запевнив він.

І, враз змінивши тон, додав:

— Сказати щиру правду, я вважаю — ти маєш слушність. До біса все інше, чим вони славляться. Чом ти не забиваєш їм баків так, як я? Під три чорти їх усіх. Нумо тікати з цього закамарка.

Він підвівся, поважно розв’язав поясок, скинув халат і мовив приречено:

— І зняли з Муллігана його одяг…

Тоді спорожнив кишені й виклав усе на стіл.

— Ось твій шмаркальник, — сказав він Стівенові.

І надягаючи жорсткий комірець та неслухняну краватку, він звертався до них, докоряючи їм, а також і ланцюжкові годинника, який метлявся туди-сюди. Його руки поринули в глибини валізи і порпалися там, а він вимагав чистої носової хусточки. Докори сумління. Господи, ми просто зобов’язані причепуритися. Я хочу рукавички вишневого кольору й зелені черевики. Суперечність. Я сам собі суперечу? Нічого не вдієш, значить, я сам собі суперечу. Мінливий Малахій. Його красномовні руки викинули щось чорне, м’яке.

— А ось твій капелюх за модою Латинського кварталу, — сказав він.

Стівен спіймав його і надягнув на голову. Гейнс погукав їх із порога:

— Товариство, ви вже йдете?

— Я готовий, — озвався Красень Мулліган, рушаючи до дверей. — Ходімо, Кінчику. Ти вже, мабуть, доїв усе, що лишалося на столі.

Він вийшов, упокорившися своїй долі, поважною ходою, з поважними словами на вустах і виголосив з майже справдешнім сумом:

— Він з дому вийшов і Масничку здибав.

Стівен узяв свій ясеновий ціпок, притулений біля порога, і вийшов слідом за ними. Вони рушили вниз крутими сходами, а він притягнув важкі залізні двері й замкнув їх. Здоровезного ключа поклав у внутрішню кишеню.

Внизу Красень Мулліган запитав:

— А ключа ти взяв?

— Так, він у мене, — відповів Стівен і рушив попереду.

Він ішов перший. Чув, як позаду Красень Мулліган збиває своїм важким купальним рушником вершечки папороті чи трав.

— Навколішки, сер! Як ви смієте, сер!

Гейнс запитав:

— А ви оренду за цю вежу платите?

— Дванадцять фунтів, — відповів Красень Мулліган.

— Воєнному міністрові, — докинув Стівен через плече.

Вони спинилися, бо Гейнс розглядав вежу. Зрештою він мовив:

— Узимку вона, гадаю, справляє гнітюче враження. То як ви її називаєте, Мартелло?

— Спорудили їх за розпорядженням Біллі Піта{35}, — пояснив Красень Мулліган, — коли з моря могли напасти французи. Але наша — це омфал.

— А які у вас ідеї щодо Гамлета? — запитав Гейнс Стівена.

— Ні, ні! — з болем у голосі вигукнув Красень Мулліган. — Я ж не Тома Аквінський, який навів п’ятдесят п’ять доказів на підтвердження свого постулату. Спочатку мені треба вихилити кілька кухлів.

Він повернувся до Стівена і запитав, обсмикуючи краї свого лимонного жилета:

— Адже тобі, Кінчику, для цього треба не менше трьох, правда?

— Чекаю такої нагоди вже давно, — спроквола відповів Стівен. — Можу почекати ще трохи.

— Ви розпалюєте мою цікавість, — заявив приязним тоном Гейнс. — Це що, якийсь парадокс?

— Та ні! — вигукнув Красень Мулліган. — Ми вже переросли Вайльда і парадокси. Це дуже просто. Він доводить алгебраїчним способом, що онук Гамлета став дідом Шекспіра і що він сам — привид свого батька.

— Що-що? — перепитав Гейнс і показав на Стівена. — Він сам?

Красень Мулліган накинув рушник собі на шию, наче єпитрахиль, і, знемагаючи зо сміху, прошепотів на вухо Стівену:

— О, тінь батька Кінчика! Яфет у пошуках свого батька{36}!

— Зранку ми завжди стомлені, — пояснив Гейнсові Стівен. — І розповісти усе це — довге діло.

Красень Мулліган, він знову рушив уперед, випростав догори руки.

— Священний кухоль, лиш він один може відкрити уста Дедалові, — оголосив він.

— Я хочу сказати, — розпочав Гейнс, пояснюючи Стівенові, коли вони йшли слідом за Мулліганом, — що ця вежа і ці скелі нагадують мені чимось Ельсинор, «кручу, що лячним верхів’ям звисає понад хвилями морськими»{37}, хіба ні?

Красень Мулліган враз обернувся на мить до Стівена, але не сказав ні слова. В одну цю ясну безмовну мить Стівен побачив себе в своєму дешевому запилюженому жалобному одязі серед їхнього гарного вбрання.

— Це дивовижна історія, — озвався Гейнс, знову їх зупиняючи.

Очі світлі як море, освіжене вітром, світліші, тверді й сторожкі. Правитель морів, він дивився на південь через порожній простір затоки, за якою лиш удалині на тлі ясного неба виднів блідий димок пакетбота, та біля банки Маглінс лавірував вітрильник.

— Я десь читав цікаве богословське тлумачення, — сказав він, наморщивши лоба. — Щодо ідеї Батька і Сина. Син прагне примиритися з Батьком.

Красень Мулліган відразу оскалився блаженною усмішкою. Він подивився на них, радісно роззявивши свого гарного рота, а його очі, враз позбувшися виразу здорового глузду, моргали з безтямною втіхою. Він