Читати книгу - "Скорочено Айвенго"

Ісаак передав Луці де Бомануару листа від Жорвоського пріора, в якому той розповідав історію викрадення Бріяном де Буа-Гільбером дочки старого єврея і прохав допомогти звільнити дівчину за викуп. Великий магістр був обурений тим, що один із кращих лицарів його ордену став жертвою спокуси кохання до невірної єврейки, і гнів його впав на голову дівчини, котра була відома як лікарка, що здобула свої знання від спаленої на вогнищі чаклунки Міріям. Голова ордену храмовиків наказав виштовхати старого єврея за браму, погрожуючи йому тим, що розправиться з дівчиною, як із чарівницею. Ісаак, не тямлячись від горя, вирушив до Бен Ізраеля, не уявляючи, в кого шукати допомоги.

Альберт Мальвуазен, президент чи прецептор темпльстонський, був братом Філіппа Мальвуазена; як і цей барон, він щиро товаришував з Бріяном де Буа-Гільбером. Між тим він умів подобатися великому магістру і сподівався, що йому вдасться врятувати життя Ребецці. Прецептор спочатку був на боці дівчини, адже в місті було кілька євреїв лікарів, яких ніхто не звав чарівниками, хоча вони дивовижно виліковували людей. Однак великий магістр заповзявся знищити єврейку, аби її смерть стала за очищувальну жертву, достатню, щоб викупити всі любовні інтриги лицарів ордену, і ні прецеторові, ні Буа-Гільберу не вдалося його переконати. Нарешті Мальвуазен вирішив, що краще буде, якщо помре ця жалюгідна дівчина, аніж загине для братства Бріян де Буа-Гільбер.

Перед початком суду Ребецці, коли вона входила до зали, всунули в руку шматок паперу. Вона взяла його майже несвідомо й тримала в руках, не прочитавши, що в ньому було. На суді великий магістр звинуватив Ребекку в тому, що вона затьмарила розум кращому лицареві ордену храмовиків. Звернувшись до присутніх із запитанням, що вони можуть сказати про життя та вчинки обвинуваченої, він викликав селянина, якого лікувала дівчина. Проте його свідчення нічим не допомогли.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Інші свідки стверджували, ніби Ребекка, перебуваючи в замку із Буа-Гільбером, оберталася на лебедя. Буа-Гільбер не міг нічого сказати на суді, лише промовив, дивлячись на Ребекку: "Згорток... Згорток..."

Ребекка, опустивши очі на смужку пергаменту, прочитала: "Вимагай двобою". Вона згадала, що за стародавніми законами, хтось із лицарів міг вступитися за честь дівчини, прийнявши виклик на двобій, і в такий спосіб врятувати їй життя. Ребекка сказала, що вимагає двобою. Дівчина, знявши з руки вишиту рукавичку, кинула її до ніг магістра.

Буа-Гільбер мав мужньо вийти на бій, а Ребекка мала три дні, щоб знайти бійця. Дівчина мусила знайти посланця, який сповістив би її батька про скрутне становище. Снеллів син, Гіг, якого лікувала єврейка, викликався виконати її доручення. Він передав Ісаакові листа від дочки, в якому вона прохала, щоб її життя на поєдинку відстоював лицар Айвенго, і старий єврей, не гаючись, вирушив на розшуки Седрікового сина.

Увечері того дня, коли закінчився процес, хтось злегка постукав у двері кімнати, де була ув'язнена Ребекка. Це був Бріян де Буа-Гільбер, котрий не втрачав надії востаннє порозумітись із дівчиною. Він переконував її, що якого б лицаря не вдалося знайти старому Ісаакові, він все одно буде переможений ним, Буа-Гільбером, і тоді Ребекка помре повільною і жорстокою смертю у муках. Якщо ж він сам відмовиться битися із захисником єврейки, його оголосять збезчещеним та знеславленим лицарем, викритим у чаклуванні та змові з невірними. Однак він готовий втратити своє славетне ім'я, якщо Ребекка погодиться бути з ним. Тоді вони могли б утекти до Палестини і там здійснити честолюбні задуми храмовика. Проте дівчина відкинула всі пропозиції Буа-Гільбера.

Чорний Лицар, розлучившись зі шляхетним Локслеєм, рушив до пріорства святого Ботольфа, одного сусіднього монастиря, незначного територією й прибутками. Після того як було взято замок, туди перенесли Айвенго під охороною Гурда та Вамби. Зустріч Айвенго і його рятівника була дуже зворушлива.

У лісі на Чорного Лицаря напали, але на допомогу прийшов Локслей та його йомени. Вони швидко покінчили з розбишаками. Всі вони полягли на місці вбитими чи смертельно пораненими. Знявши шолом з одного із нападників, Чорний Лицар із подивом упізнав Вальдемара Фіцурза, котрий виконував ганебне доручення принца Джона. Утім, Чорний Лицар подарував Фіцурзові життя, наказавши залишити Англію протягом трьох днів. Тут же лицар розкрив усій братії своє справжнє ім'я, визнавши, що він – король Річард Англійський. У відповідь Локслей також відкрив, що є королем лісової вольниці – Робін Гудом із Шервудських лісів.

Поява нових вершників привернула увагу всіх присутніх. Це прибули Вільфрід Айвенго на коні ботольфського пріора й Гурд, що їхав у супроводі з ним на бойовому коні самого лицаря. Айвенго був безмежно здивований, побачивши на невеликому моріжку, де раніше точився бій, свого володаря, забрудненого кров'ю, і навколо нього шість чи сім трупів.

На галявині було влаштовано бенкет, який вдалося припинити, лише коли Робін Гуд наказав затрубити в ріг, який Ричард прийняв за Мальвуазенів. Він зробив це, щоб покласти край гульні, що відбирала в короля години, потрібні на серйозніші справи.

І хоча спочатку Річард розгнівався, потім він визнав рацію короля лісової вольниці та вирушив у путь. Король у супроводі Айвенго, Гурда та Вамби без жодної перешкоди дістався до конінґзбурзького замку, де саме ладналися до похоронного обіду за спочилим сером Адельстаном.

Седрік, побачивши Річарда (якого він знав лише як хороброго Чорного Лицаря), підвівся, зберігаючи власну гідність, і за звичаєм вітав його словами: "Як здоров'я?", піднявши при цьому свій келих.