Читати книгу - "Таємний агент Микола Гоголь"

заради користолюбства якого або порожнього марнославства, а єдино на оборону вітчизни нашої, життя нашого і життя дітей наших, а так само й ваших! Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх». Тобто автор вважає, що кожен народ наділений від Бога землею, власністю. І ці блага він має право боронити. Як і боронити свободу. Якщо виходити з контексту, то остання розуміється як право вільно розпоряджатися власністю.

Далі говориться, що руси-українці втратили свободу, опинилися в рабстві на своїй же землі. І сталося це з вини поляків, які є «непримиренними ворогами» русів.

«Пощо ж нам, браття, — читаємо в «Історії…», — бути нечулими і волочити тяжкі кайдани рабства в дрімоті й ганебному невільництві ще й по власній землі своїй? Поляки, котрі озброїли вас супроти нас, суть спільні і непримиренні вороги наші; вони вже все забрали у нас: честь, права, власність і саму свободу розмови і віросповідання нашого; залишається при нас саме життя, але й те ненадійне і нестерпне самим нам, та й що то за життя таке, коли воно переповнене журбою, страхами і повсякчасним відчаєм?»

Загалом для цього твору, як і для інших козацьких літописів, характерною є відверта полонофобія. Наприклад, в іншому місці автор зневажливо говорить:

«Про Поляків же і казати нічого: увесь світ знає, що у них скільки Панів, скільки і Королів, а кожному з них догодити і саме пекло не потрапить».

Хмельницький в «Історії…», звертаючись до реєстрових козаків, говорить про славних предків русів. Вважає, що вони не були завойовані, а вільно об’єдналися з поляками й литовцями, надавши їм чималі послуги: «Предки наші, відомі всьому світові Слов’яни, Сармати і Руси, об’єднавшись з Литовцями і Поляками по добрій волі і заради обопільної оборони від чужоплемінних, прийшли до них з власною своєю природною землею, зі своїми містами і селами і своїми навіть законами і з усім для життя потрібним. Поляки нічого їм і нам не давали ні на жоден пенязь, а заслуги наші і предків наших, сподіяні Полякам в обороні і поширенні Королівства їхнього, відомі суть цілій Європі та Азії; та й самі Поляки хроніками очевидно теє доводять».

У творі спеціально акцентується увага на невдячності поляків. Вони не лише не оцінили заслуг козаків, але й почали їх гнобити. В «Історії…» читаємо:

«…пролита за них (тобто за поляків. — П. К.) кров наша і винищені на ратних полях тисячі і тьма воїнів наших нагороджуються од Поляків самим презирством, ґвалтуванням і всіх родів тиранствами. І коли ви, о брати наші і друзі, коли не бачите приниження свого від Поляків і не чуєте ганебних титулів, наданих вам од них, себто титулів хлопа і Схизматика, то згадайте принаймні недавні жертви предків ваших і братії вашої, зраджених підступністю та запроданством і закатованих Поляками найнечуванішим варварством».

Далі маємо «міфологію страждань», розповіді про те, як козаки-українці страждали від рук поляків:

«Згадайте, кажу, спалених живцем в мідному бикові Гетьмана Наливайка, Полковника Лободу та інших; згадайте обдерті і відтяті голови Гетьмана Павлюги, Обозного Гремича та інших; згадайте, нарешті, Гетьмана Остряницю, Обозного Сурмила, Полковників Недригайла, Боюна і Риндича, котрих колесували і живим жили витягали, а премногих з ними старшин ваших живих же на палі наткнули та іншими найлютішими муками життя позбавили. Не забувайте, братіє, і тих безневинних немовлят ваших, яких Поляки на ґратах смажили та в казанах варили. Всі тії страстотерпці замучені за вітчизну свою, за свободу і віру батьків своїх, зневаженую і оплюгавлену Поляками в очах ваших. І тії мученики, що безневинно потерпіли, волають до вас із гробів своїх, вимагаючи за кров їхню відомщення і викликають вас на оборону самих себе і отчизни своєї».

Певно, не треба пояснювати, що чимало вищенаведених «фактів», наприклад, страта Наливайка в мідному бику, інші жорстокі страти козацьких ватажків, є не що інше, як благочестиві вимисли, розраховані на емоційне сприйняття. Не оминув автор «Історії…» й оповідь про знущання поляків над малолітніми дітьми, яку свого часу поширив Граб’янка.

Вигадана промова Хмельницького перед реєстровцями стала сприйматися як своєрідна «ідеологія Хмельниччини». У ній обґрунтовувалася законність повстання, було вказано (хай і дуже загально) на його мету. Цікаво, що ця промова в «Історії русів» є співзвучною не лише з відповідними промовами у козацьких літописах. Подібні речі зустрічаємо і в «Тарасові Бульбі». Є тут і патріотичні промови Бульби до козаків, і звинувачення поляків у тих кривдах, які вони чинили козацтву. Зокрема звучать звинувачення у звірячих стратах українських гетьманів. Деякі з цих звинувачень у повісті є ніби повтором фрагментів «Історії русів».

Помітні в «Історії русів» також антитатарські й антитурецькі мотиви. Автор зі співчуттям говорить про морські походи козаків на турків. Певна увага приділена таким походам й у «Тарасові Бульбі».

В «Історії русів» прочитується намагання представити козаків як таких собі гуманістів, котрі нікому зла не чинили. Мовляв, шляхтичам, які мали маєтності на українських землях, «жодної кривди не вчинено, а лише за привласнення неправильним чином Малоросійських маєтків стягнена з них контрибуція грішми, кіньми, військовим спорядженням та хлібом, і все то вжито на військо. Також і Жидове, визнані народом у доброму поводжені і не вредними, а корисними у співжиттю, викупились ціною срібла та речами, для війська потрібними, і відпущені за границю без озлоблення». Такі твердження, м’яко кажучи, мало відповідають дійсності. Навіть козацькі літописці не дозволяли собі таких ідилічних інтерпретацій. Але авторові йшлося не стільки про змалювання відносно об’єктивної картини, скільки про творення потрібного міфу. Що ж до «Тараса Бульби», то тут такої ідилії немає. Гоголь радше готовий зображувати козаків як дітей жорстокого віку, які, відповідно, не особливо церемоняться зі своїми ворогами, особливо поляками й євреями. Та все ж у «Тарасі Бульбі» маємо певне толерантне ставлення до єврейства. Це бачимо в історії своєрідної дружби між Тарасом Бульбою та євреєм Янкелем, яка, правда, ґрунтується на суто діловій основі. Не беремося однозначно стверджувати, що легенду про цю «дружбу» Гоголь створив саме під впливом «Історії русів», де йдеться про «гуманізм» козаків. Але… й таке може бути.

Загалом «Історія русів» має русофільський характер. Як, здавалося б, і «Тарас Бульба».