Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

— Я не чув.

— А зараз чуєш?

— Чую.

— Тоді вставай, — і Флоріан з кряхтінням піднімається.

Ще один недолік потрапляння під вплив — виснаження, яке триватиме наступні кілька годин. Відновити сили раніше може допомогти тільки нявчин напій, але навряд у Сенаті знайдеться бодай одна пляшечка. Та й коли знайдеться, то навряд цього вистачить хоча б на трьох людей. А скільки під вплив потрапило — невідомо

Дерева Чарівного лісу розступаються. Вів’єн розгортає над рукою майже прозорий екран.

— Нова модель, — пошепки говорить Флоріан, коли на дівочому екрані з'являється його картка. Він дивиться на самого себе, тільки на півроку молодшого. Під короткою інформацією біле коло.

— З’явиться на поличках лише за якихось вісім років, — Вів’єн усміхається до нього. — Ходімо, Флоріане Глейді.

Флоріан повертається до Вів’єн. Він ніколи не бачив її, але чув достатньо, щоб бути здивованим. Плітки про цю дівчину кілька років поспіль ходять вустами Талановитих, особливо від того часу, як вона поїхала з Бривії. Най сьогодні — вони вже згадували її славнозвісну втечу, після якої двом країнам довелося створити нову систему відстежування. І це через одне дівчисько, котрій вдалося обдурити наймудріших людей!

Вів'єн зовсім не говірлива, поки веде його невідомими хащами. І Флоріан теж мовчить, не відстаючи від неї ані на крок. Вона знову говорить тільки одного разу, біля виходу з лісу — коли перед Флоріаном раптом простягаються дерева, які б'ють його гіллям по підборіддю і шиї.

— Схоже, хтось Лісові не подобається, — Вів'єн гмикає, притримуючи за собою наступне гілля. — Дивись під ноги, хлопчику.

Флоріан заперечує невдало — спотикається об власну ногу за кілька секунд і ледь не цілує носом землю під хихотіння Вів'єн. Гілля шелестить — Ліс сміється разом з дівчиною.

Нарешті вони виходять вже на знайомі стежки. Він і гадки не має, як йому вдалося забратися так далеко. Ще трохи — і опинився б на той самій галявині, де його колись знайшли Рен та Келла, на самій околиці лісу в доволі небезпечній відстані від магічної прірви. Попереду він впізнає кількох керівників, які збирали навколо себе підлітків. І тих, хто потрапив під вплив, більше, аніж вважав Флоріан. Він бачить щонайменше десятьох, провідники декількох ще панічно миготять неяскравим сяйвом.

Вів'єн зупиняється в кількох кроках від нього.

— Не потрапляй більше під вплив, будь ласка. Знайти тебе було важко.

— Зроблю все, що зможу, — відзивається Флоріан.

— Зробити потрібно небагато — проявити свій хист, — Вів'єн простягає до нього руку. — Усього найкращого.

Він потискає руку і відступає. Вів'єн зухвало усміхається краєчками губ. Один із керівників вигукує його ім’я.

— Прощавай, — мовить Вів’єн, повертаючись до стежок.

— Дякую, що знайшла мене, — мовить Флоріан й розвертається до палацу. На нього дивилися усі, хтось стомлено, хтось байдужо — мабуть, він останній, кого знайшли. Він робить спробу озирнутися через плече, подивитися туди, де стояла Вів’єн, от тільки там вже нікого немає.

Він бачить Рена з Келлою й пришвидшує кроки. Поруч з ними стоїть пані Агата, лагідно обгорнувши їхні плечі своїми руками. Вона зустрічає його схвильованою посмішкою, на мить відводить руку від Ренового плеча й торкається холодними пальцями шиї Флоріана. Її нігті дряпають шкіру, коли вона відгортає темне кучеряве волосся від вуха, перевіряючи провідник.

— Ти цілий? — питає вона й Флоріан киває. Він отримав лише кілька подряпин, які загоються у наступні кілька днів. — На щастя, усі вціліли.

— Пані Ленз! — звертається до жінки молодик у синій уніформі. — Ми ведемо усіх всередину!

Пані Агата киває. Вони втрьох завершують невелику колону, яку очолює пан Ревер разом з кількома колегами. Там і члени пошукового відділу — їхні емблеми на рукавах зараз майже не видно під сонячними променями. Не те що в темряві — білі візерунки, як цятки на бривійській мапі, блищать не гірше за зірки.

— Хто це? — Келла киває головою на молодика попереду. Пані Агата знову дивиться на нього лише мигцем, стискаючи плече Келли.

— Новенький, Рапонт Норський. Поки що проходить стажування у пошуковому відділі.

— Яка у нього сфера?

— Хіба ти не побачила? — втручається Рен, рукою поправляючи своє вороняче волосся. — Художнє мистецтво.

Розмова припиняється, щойно попереду з'являються сходи до палацу. Керівники ведуть своїх підопічних повз численні зали. Флоріан піднімає голову до стелі — золотий колір переважає над іншими чотирма, які сховалися за оздобленням.

Вони відокремлюються від групи, коли пані Агата веде їх до сходів. На другому поверсі знаходяться лише кілька кабінетів охорони, однак там і найбільша кількість просторих кімнат. Одна з таких заставлена коричневими диванами та меблями з червоного дерева з вишуканою різьбою, зробленою колись бривійськими майстрами.

— Сідайте, — пані Агата підштовхує усіх трьох вперед. — І розказуйте.

— Було б що, — бубонить Рен стомлено.