Читати книгу - "Українське письменство"

Поезії ж, коли Вам до вподоби, читайте і популяризуйте як найсучасніші. Тепер усі кричать: хай живе вільний вірш, бо безсилі опанувати технікою. І тільки розхитують вірш, розсмикують, імпесіонізують мову. А українській мові пора б уже знайти монументальні, логічні форми.

Ну, от і все, здається.

                         Поки що — прощавайте.

                                                                 Ваш М. Зеров

Фундуклеївська, 82, 7

10. XI. 1926

Дорогий Миколо Антоновичу!

За книжку спасибі. Я її одержав і переглянув. Докладну рецензію гадаю вмістити в «Житті й революції», коли Дорошкевичева лівизна дозволить мені виступити на тих колись шанованих мною сторінках. Про Вашу книжку скажу те саме, що говорив з приводу II тому першого видання. Варт робити її було або докладнішу, або стислішу; або орієнтуватися на тип венгеровської хрестоматії XVIII в., або на той зразок, за яким пішли автори київської хрестоматії «За 25 літ», — не знаю, чи дійшла вона до Вас? В першім випадку — до речі була б Ваша бібліографія, до речі були б і такі постаті, як Рудиковський та Білецький-Носенко, — треба було б тільки доповнити матеріал докладнішими статтями про авторів. В другому випадкові Ви би зменшили канон авторів, дали головнішу (тільки) бібліографію і статті про кожного з авторів звели би до півсторінки. Друкувати в першому разі треба було б петитом (аби лише розбірний), а в другому разі — можна було б корпусом. Зовнішність видання справляє на мене дуже тяжке враження. Така велика книжка, скільки на неї покладено праці і коштів, — щоб не подбати про зовнішній вигляд! Але що візьмеш з ДВУ, коли там так мало тямущих людей!

Книжка Ваша, гадаю, дуже корисною буде головно по ВУЗах. Вона дає дуже широку бібліографію, і потім — тексти, яких студентові тепер не дістати.

Филипович, купуючи книжки для лабораторії української літератури ІНО, придбав, здається, 5—6 примірників Вашої хрестоматії.

З дрібніших недоглядів Ваших занотував би дещо у статті про Куліша. Там не все щасливо з хронологічною канвою. Варшавська служба Куліша віднесена у Вас до 1866—1869 рр., замість 64—67 рр. Але це все дурнички та дрібниці, сливе неминучі в кожній більшій роботі.

Те, що Ви зачепили мене в передмові, те даром Вам не минеться. Матимете клопоту (коли тільки Дорошкевич дасть мені місце для реценції). Зеров уважає періодизацію соціологічного типу зовсім-таки можливою. Але сам не наважується на неї, гадаючи, що справа вимагає попередніх студій, без яких рискує перетворитися на голе і безпоживне свистунство. Лже-соціологізм Дорошкевича, Коряка і інших Зерову не видається кроком на шляху установлення реалістичного стилю в історико-літературних студіях та викладах. Марксизм потребує розроблення і критичної перевірки, а не спрощення та вульґаризації… Вистрелити кілька холостих зарядів, а там — вправо, вліво, як Господь на душу поклав… Але, мабуть, досить. Болюча то справа. Все одно: «Дураков не убавим в России»…

Вибачайте, що пишу коротко. Сиджу зараз над статтею про Куліша для «Книгоспілки». Про Ваші пропозиції вже говорив, але відповіді для Вас ще не маю. На днях, мабуть, писатиму.

                                                               Ваш Мик. Зеров

Київ, Фундукліївська, 82/7

31 січня 1925 р.

Високоповажний пане докторе!

Кооперативне видавництво «Книгоспілка» (київська філія) гадає незабаром видати вибір Ваших оповідань під загальною назвою «Село потерпає» або «Село вигибає». Нещодавно я дістав від видавництва доручення написати і вступну статтю. Вибір я зробив такий: із збірки «Карби» — 1. Святий Николай у гарті. 2. Грушка. 3. Зведення. 4. Хіба даруймо воду. Останнє я взяв головне тому, що про нього згадує С. О. Єфремов, а його «Історія письменства» — це ж єдине джерело, з якого може про Вас довідатися наш «широкий читач».

З «покарбової» Вашої творчості я взяв усі оповідання, друковані в «Віснику» (не минаючи навіть перекладів з Міксата); з