Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Джейн зайшла в найближчу печеру біля підніжжя скелі та переодяглася в чоловічий одяг. Бруно тим часом відв'язував від тендітного дерев'яного причалу свій рибальський човен. Джейн закотила "чоловічі" штани та зайшла у воду. Вода досить тепла – це добре. Дівчина обернулася і побачила Трістана, як збентежено завмер на березі.

— Ти що не поїдеш із нами? — Вона не думала, що так сильно образила його брехнею.

- Джейн вибач, я не можу. Я занадто довго сидів під замком, тим більше мені непросто буде з моїми ногами забиратися в човен і йти у воді, але я зачекаю на тебе тут.

— Гаразд, я розумію. Ми скоро. Не сумуй. — Вона намагалася говорити безтурботно та весело. Хоч між ними й пройшов холодок, їй хотілося якнайшвидше повернути дружнє спілкування.

Джейн сіла в човен і Бруно наліг на весла. З кожним помахом весел вони все далі віддалялися від берега. Трістан стояв посеред пляжу самотньою фігурою, що не відриває погляду від їх суденця. Поступово її приятель перетворився на маленьку крапку. Нарешті рибалка перестав гребти та простяг Джейн апарат, схожий на кисневу маску.

- Надягніть це і зможете спокійно дихати під водою.

Джейн простягла руку до маски, але не стала її одягати.

— Я візьму її з собою, про всяк випадок.

Джейн відштовхнулася від човна і стрибнула у воду. З першої ж секунди у воді її паралізував страх того, що спрут справді живе у глибинах моря. Але вона швидко заспокоїла себе. Вона не така наївна, як жителі Айронвуда. Якби восьминіг був живий, за 30 років він уже точно дав би про себе знати. Рибалки регулярно виходять у море і нікого не бачили. Бруно всю дорогу сміявся з цих байок. Але, попри докази тверезого розуму, вона все одно відчувала себе напружено. Вода, на подив Джейн, виявилася кристально прозорою, хоча з човна, так само як і з пляжу, море виглядало темно-синім і лютим. Вона озирнулася і побачила свою ціль праворуч у глибині – величезний корабель, що лежить на боці, покритий мохом і прихований, наче в тіні чогось невідомого. Глибина тут невелика, але щоб знайти кулон їй знадобиться багато повітря. Вона могла б одразу одягнути маску, але тоді це не було б так складно. А складно має бути обов'язково. Якщо хочеш досягти чогось значущого, потрібно витратити свої сили. Вона не дихатиме стільки, скільки зможе, перш ніж дозволить собі одягнути маску.

У дитинстві їй подобалося затримувати подих під водою надовго. На мить ти ніби замираєш у самому житті та дивишся на нього з боку, очима всесвіту, для якого час нічого не вартий. Нам усім іноді не вистачає того, щоб просто на мить завмерти й побачити, чи туди ти йдеш. Їй подобалося і те, як протримавшись під водою критично довго, ти виринаєш і жадібно вдихаєш повітря. Як щось найсолодше в цілому світі. Люди завжди не цінують того, що мають, того, заради чого не потрібно докладати зусиль. Воно просто щодня є. Завжди є і вже непомітно його існування. Іноді варто нагадувати собі, яку величезну вагу має щось повсякденне. Тож навіть якщо в неї нічого й не вийде, вона неодмінно отримає задоволення.