Читати книгу - "Темний ліс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Чжуан Янь повернулася й здивовано запитала:
— Справді?
— Так, це щира правда.
— Але… Докторе Ло, ви бували тут раніше?
— Ні, але я був у Центрі Жоржа Помпіду, коли три року тому приїздив у Париж. Мені спочатку здавалося, що тебе більше зацікавить саме він.
— Мені не до вподоби сучасне мистецтво, — похитала головою Чжуан Янь.
— Але все це… — Ло Цзі обвів поглядом усіх богів, янголів, амурів і святих. — Чи не здається воно тобі застарим?
— Я не люблю античного мистецтва, мені до смаку лише картини доби Ренесансу.
— Але й вони досить давні.
— Я не відчуваю їхнього віку. Художники тих часів були першими, хто відкрив світові людську красу; вони зображували Бога та людей вродливими, стрункими.
Вдивляючись у ці полотна, можна відчути радість, яка сповнювала їх у процесі творення. Така сама радість вирувала в моїй крові того ранку, коли я вперше побачила озеро й засніжені вершини гір.
— Чудово, але дух гуманізму, пробуджений до життя майстрами Ренесансу, призвів до теперішнього стану людства.
— Ви зараз говорите про трисоляріанську кризу?
— Так, і ти ж розумієш, що станеться в майбутньому: за чотири століття, після катастрофи, світ людей може повернутися до Середньовіччя, й усі вони знову опиняться під страшним гнітом.
— І розвиток мистецтва припиниться в період довгої, темної зимової ночі?
Дивлячись у широко розплющені безневинні очі Чжуан Янь, Ло Цзі поблажливо посміхнувся й подумав: «Ах, наївне дитя, тільки й розмов, що про мистецтво. Якщо нам узагалі пощастить вижити, то повернення аж до примітивного первісного життєвого устрою виявиться вкрай мізерною платнею за подальше існування». Але вголос він сказав інше:
— Але згодом можливе настання другого Ренесансу, й тобі вдасться відродити втрачену красу та знову перенести її на полотна.
Чжуан Янь посміхнулася трохи знічено, добре розуміючи прихований сенс цих слів Ло Цзі.
— Я просто думаю про подальшу долю всіх цих картин, витворів мистецтва після Битви Судного дня. Що на них чекає?
— То ти хвилюєшся саме за це? — запитав він. Згадка про прийдешній кінець світу з її вуст болем відгукнулася в його серці. Спроба повернути її в зону комфорту провалилася, та Ло Цзі був упевнений, що його наступний задум спрацює. Тож він узяв Чжуан Янь за руку й запропонував: — Ходімо в галереї східного мистецтва.
До спорудження скляної піраміди, що слугувала за вхідну браму, Лувр був гігантським лабіринтом, і дійти до конкретної галереї було непростим завданням, тож це забирало багато часу. Але зараз просто із зали під пірамідою можна було без особливих зусиль дістатися до будь-якої найвіддаленішої точки музею. Тож, повернувшись до входу, Ло Цзі й Чжуан Янь, орієнтуючись за вказівниками, рушили до експозицій творів мистецтва Африки, Азії, Океанії та обох Америк. У цій частині музей нітрохи не нагадував виставки класичних полотен європейських майстрів.
Ло Цзі вказав на скульптури, картини, малюнки та стародавні сувої з Африки й Америки.
— Усе це добро високорозвинена цивілізація вилучила в менш розвинених. Дещо награбоване, дещо — вкрадене чи видурене задарма. Але поглянь — усе це збережене в найкращому вигляді. Навіть серед жахіть Другої світової війни всі ці старожитності заздалегідь перевезли в надійне сховище. — Вони зупинилися біля закритої скляної вітрини, де експонувався мурал із печер Моґао[37], що поблизу Дуньхуану. — Подумай про всі ті речі, придбані французами в даоського ченця Вана Юаньлу[38]. Скільки воєн, кровопролить і періодів турбулентності на нашій землі було за цей час? Якби все залишалося, як воно є, чи збереглися б ці скарби в такому ідеальному стані?
— Але чи стануть трисоляріани так само дбайливо зберігати культурну спадщину людства? Вони ж нас мають за ніщо, — відповіла Чжуан Янь.
— Цього висновку ти дійшла тому, що вони вважають нас комахами? Ось тому, Янь Янь, і не треба хвилюватися. Знаєш, що є найвищим виявом прихильності до раси чи цивілізації?
— Ні. І що ж це?
— Тотальне винищення як найвищий ступінь поваги до цивілізації.
Вони мовчки проминули двадцять чотири виставкові зали, де експонувалося мистецтво Сходу, крокуючи крізь далеке минуле та уявляючи не менш далеке похмуре майбутнє. Ноги мимоволі принесли їх до Галереї єгипетських старожитностей.
— Знаєш, про кого я зараз думаю? — Ло Цзі зупинився біля стенда із золотою посмертною маскою мумії єгипетського фараона. Він силкувався перевести розмову на приємніші теми. — Про Софі Марсо.
— Ти маєш на увазі стрічку «Бельфегор — привид Лувра»? Так, Марсо чарівна й схожа на східну красуню.
Можливо, йому здалося, але в голосі Чжуан Янь почулася нотка ревнощів чи навіть образи.
— Янь Янь, вона не така вродлива, як ти, серйозно. — Він хотів додати, що красу можна відшукати на полотнах майстрів, але її жива краса затьмарює будь-який шедевр, проте побоявся, що це вона точно сприйме як глузування. Ло Цзі вперше побачив тінь сором'язливої посмішки, яка промайнула вустами дівчини і яку він так добре знав зі своїх снів.
— Повернімося до полотен класичних майстрів, — ледь чутно прошепотіла Чжуан Янь.
Вони знову вийшли в хол, до піраміди, але загубили вхід до експозиції класичного живопису, тому Ло Цзі запропонував орієнтуватися за вказівниками, що найбільше впадали в око й вели до трьох перлин колекції Лувру: «Мони Лізи», Венери Мілоської та Крилатої Ніки:
— Ходімо до «Мони Лізи».
Дорогою Чжуан Янь розповіла:
— Наш учитель після відвідин Лувру розказував, що в нього «Мона Ліза» та Венера Мілоська викликали певне відчуття відрази.
— Чому?
— Натовпи туристів шикуються в довжелезні черги, аби побачити ці два експонати, й геть не цікавляться іншими, менш відомими витворами мистецтва, хоча вони нічим не поступаються за рівнем майстерності.
— Я належу до числа цих туристів.
Дійшовши до місця експонування таємничої посмішки, Ло Цзі виявив, що насправді картина значно менша, ніж він собі уявляв, ще й схована за грубезним захисним склом. Чжуан Янь також не надто вразило це видовище.
— Коли я дивлюся на неї, починаю думати про вас, — сказала Чжуан Янь, вказуючи рукою на картину.
— Нас?
— Обернених.
— А яке відношення вона має до Обернених?
— Ну, мені спало на думку — тільки подумайте про це серйозно, не смійтеся, — чи не могли б ви винайти спосіб комунікації, зрозумілий лише людям? Так, щоб софони ніколи не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний ліс», після закриття браузера.