Читати книгу - "Престиж"

з Еллі негайно взялися до роботи, а я, вкотре почуваючись зайвим, мовчки відійшов у віддалений куток. Я вже давно призвичаївся приносити з собою якусь їжу (захоплені роботою Тесла та Еллі харчуються нерегулярно), тож залюбки перекусив сандвічами, що їх мені приготував кухар готелю.

Після нестерпно довгого очікування Тесла нарешті оголосив:

— Містере Енджер, здається, ми готові.

Цікава деталь: я оглянув апарат точнісінько так, як це робить глядач, якого запрошують на сцену і пропонують зазирнути до ящика фокусника. Потім ми з Теслою вийшли з лабораторії і переконалися, що на ділянці, куди був націлений прилад, немає ніяких металевих стрижнів.

Коли Тесла встромив експериментальний стрижень в апарат і здійснив якісь маніпуляції з важелями, почулося омріяне ляскання, що сповістило про успішне завершення досліду. Ми втрьох помчали надвір і з неймовірною радістю знайшли в траві знайомий жовтогарячий стрижень.

Повернувшись до лабораторії, ми уважно роздивилися «оригінал». Холодний мов камінь, він, безсумнівно, був цілком ідентичний зі своїм двійником, перенесеним крізь простір.

— Завтра, сер,— звернувся до мене Тесла,— завтра, за згоди мого шановного асистента, ми спробуємо безпечно перемістити кішку. Наскільки я зрозумів, ви будете задоволені, якщо нам вдасться це зробити?

— Безумовно, містере Тесла,— тепло мовив я.— Безумовно.

20 серпня 1900

Так і сталося. Кішка була перенесена через ефір цілою і здоровою!

На жаль, сталася невеличка затримка, і Тесла заглибився в інші експерименти. Мене вкотре відіслали до готелю, і я знову божеволію через те, що час невблаганно спливає.

Тесла обіцяє провести ще одну демонстрацію завтра, запевняючи, що цього разу жодних проблем не передбачається. Відчуваю, що він жадає якнайшвидше отримати решту винагороди.

11 жовтня 1900

Колдлоу-Хаус, Дербішир

Я навіть уявити не міг, що одного дня зроблю цей запис. Мій старший брат Генрі помер внаслідок нещасливої випадковості, й оскільки він не залишив нащадків, я нарешті успадкував титул та землі мого батька.

Наразі я постійно мешкаю в родинному будинку, припинивши кар’єру ілюзіоніста. Мої повсякденні клопоти обмежуються управлінням маєтком і розв’язанням численних проблем, що виникли через примхи, грішки й фінансові помилки Генрі.

Підписуюсь:

Руперт, 14-й граф Колдердейл

12 листопада 1900

Щойно повернувся після нетривкого перебування в лондонському будинку. Моя мета — звільнити кімнати й колишню студію, а потім продати їх на аукціоні. Має­ток Колдлоу опинився на межі розорення, тож я маю терміново знайти кошти на проведення ремонтних робіт у будинку та деяких прибудовах. Зайве казати, що я кляну себе за те, що витратив на апаратуру Тесли майже всі гроші, накопичені мною за роки виступів. Звістка про смерть Генрі змусила мене поспішно покинути Колорадо, але перед від’їздом я виплатив Теслі решту гонорару. Тоді я й гадки не мав, наскільки радикально зміниться все моє життя.

Повернення до Ідмістон-Віллас справило на мене несподіваний ефект. Будинок пробудив силу-силенну заплутаних спогадів, але насамперед я згадав свої перші дні в Лондоні. За тих часів я був незрілим хлопчиком, який не мав нічого — ні спадщини, ні життєвого досвіду, ні освіти, ні професійних навичок. Проте, всупереч негараздам, я досяг успіху, став доволі заможною і відомою людиною. Я був — і мабуть, залишаюсь — на вершині професії ілюзіоніста. Не схотівши спочивати на лаврах, я вклав більшу частину власних заощаджень у найновішу апаратуру, використання якої, поза сумнівом, могло дати неабиякий поштовх до розвитку моєї кар’єри.

Після двох днів сумних роздумів я насмілився відправити Джулії коротеньке послання. Попри наш давній розрив, вона досі займає мої думки і ранні роки в Лондоні асоціюються саме з нею. Мої юнацькі плани та мрії тісно переплетені із зародженням кохання до Джулії.

На мій подив — і на превелику радість! — вона погодилася зустрітися зі мною, і позавчора я провів половину дня з нею та дітьми в будинку однієї з її подруг.

Зустріч із родиною у такій обстановці викликала у мене бурю різноманітних емоцій, і я забув про свої наміри стосовно вирішення практичних питань. Джулія, яка попервах поводилася холодно й стримано, була вочевидь зворушена моєю бурхливою реакцією (шістна­дцятирічний Едвард перетворився на високого, гарного парубка; Лідія та Флоренс чарують своєю вродою і ніжністю; я не міг відірвати від них очей!) і невдовзі заговорила зі мною теплим, доброзичливим тоном.

Я повідомив їй останні новини. Навіть у ті роки, коли ми були одружені і жили разом, я не розповідав їй подробиці мого минулого, тож почуте стало для неї потрійним сюрпризом. По-перше, я зізнався їй, що свого часу розірвав стосунки з моєю сім’єю і втратив права на будинок, про який вона нічого не знала; по-друге, я сповістив її, що нещодавно повернувся до родинного маєтку; наостанок я оголосив про своє рішення відмовитися від кар’єри ілюзіоніста.

Як і передбачалося, Джулія спокійно сприйняла цю інформацію (лише на мить утратила самовладання, почувши, що віднині до неї слід звертатися «леді Джулія»). Трохи згодом вона запитала у мене, чи справді я вирішив полишити сценічну кар’єру. Я відповів, що не маю вибору. Джулія повідала, що, попри наше розставання, вона захоплено стежила за моїм професійним становленням, шкодуючи лише про те, що більше не підтримує мене.

Поки ми розмовляли, я відчув, як у глибині душі зростає і рветься назовні відчай через мій ганебний вчинок — заради якоїсь американки я покинув дружину і, що більш непростимо, своїх чудових дітей.

Учора, перед від’їздом із Лондону, я вдруге попросив Джулію зустрітися. Цього разу дітей не було.

Я здався на її милість і попросив вибачення за всі свої гріхи. Я благав її повернутися до мене й розпочати сімейне життя з чистого аркуша. Присягався зробити для неї все, що спромога.

Вона обіцяла обміркувати мою пропозицію, але поки що відмовилась. Я заслужив на таку відповідь.

Того ж дня я вирушив нічним поїздом до Шеффілду. Примирення з Джулією заполонило мої думки.

14 листопада 1900

Попри особисті переживання, я змушений повсякчас думати про гроші через те, що будинок прийшов у занепад і проблема потребує вирішення.

Сміховинна ситуація: страждати від безгрошів’я після того, як розтринькав величезну суму. Саме тому я написав Теслі, вимагаючи повернути все, що я йому заплатив. Майже три місяці тому я поїхав із Колорадо-Спрінгз і відтоді не отримав жодної вісточки від нього. Незалежно від його нинішнього становища я стягну борг, оскільки одночасно звернувся до нью-йоркської адвокатської контори, чиї співробітники допомогли мені під час останніх гастролей. Доручив повіреним почати судовий процес проти Тесли першого числа наступного місяця. Якщо він поверне гроші відразу після отримання мого листа, я відкличу свій позов; якщо ж він відмовиться, йому доведеться гірко пошкодувати про це.

15 листопада 1900

Повертаюсь до Лондону.

17 листопада 1900

Я знову в Дербіширі і відчуваю, що втомився від поїздів. Проте я не втомився від життя.

Джулія висловила свою думку стосовно нашого можливого возз’єднання. Стисло кажучи, я маю прийняти одне просте рішення.

Вона каже, що повернеться до мене й буде моєю дружиною за однієї умови — якщо я продовжу кар’єру ілюзіоніста. Хоче, щоб я покинув Колдлоу-Хаус і повернувся до Ідмістон-Віллас. За її словами, ні вона, ні діти не бажають перебиратися до Дербіширу — далекої незнайомої місцевості. Вона настільки чітко обґрунтувала свою позицію, що мені стало ясно: ці умови не обговорюються.

Намагаючись переконати мене, що