read-books.club » Сучасна проза » Уот 📚 - Українською

Читати книгу - "Уот"

170
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Уот" автора Семюель Беккет. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 58 59 60 ... 77
Перейти на сторінку:
Але тут Артурові не інакше як набридла його історія, бо він покинув містера Ґрейвза і повернувся до будинку. Уот був йому вдячний за це, бо Артурова історія, яку він сприймав, не пропускаючи ані слова, вельми його виснажила й занудила. Тому він із чистим сумлінням міг тепер казати, що він, до речі, й робив, що з усього почутого і побаченого під час служби у містера Нота нічого він так ясно не бачив і не чув, як Артура та містера Ґрейвза, які стоять на залитій сонцем галявині, і Луїта, і містера Накібала, і містера О’Мельдона, і містера Магершона, і містера Фіцвайна, і містера Дебейкера, і містера Макстерна, і всі їхні вчинки й слова. Зрозумів він усе достеменно, хоча й не міг поручитися за точність чисел, а перевіряти він їх не став, бо до чисел він не мав кебети. А слова, навіть якщо вони й не були точною цитатою, все ж передавали зміст того, що мовили Артур, Луїт, містер Накібал та інші. Свого часу цей випадок вельми його потішив, і дуже довгий час нічого його більше не тішило, і ще довший час спогади про ту пригоду були для нього джерелом постійної втіхи. Але під кінець усе це його добре стомило, тоді він зрадів, коли Артур урвав свою розповідь і пішов до хати. Тоді Уот зліз зі свого горбка і подумав, що незле було б зараз опинитися в затінку прохолодної оселі і перехилити скляночку молока. Але він не наважився залишити містера Нота в садку на самоті, хоча не було ніяких підстав гадати, що, якби він пішов, щось від того змінилося б. Відтак він побачив, що гілки на дереві затріпотіли, бо за них чіплявся містер Нот, який, як здавалося, не минав жодної, коли спускався з верхівки на саму землю. Потім містер Нот розвернувся і пішов до хати, а Уот — за ним. Він радів, що так гарно провів цей ранок, сидячи на своєму горбочку, і передчував, як ще трохи, й ковтатиме холодне молоко у своєму темному прохолодному ванькирчику. А містер Ґрейвз лишився сам, стояв, спираючись на вила, посеред саду, а тіні тим часом все довшали і довшали. Пізніше Уот дізнався від Артура, що коли той розповідав усім свою історію, перш ніж стомився, звичайно, то думкою линув геть від господи містера Нота, таємниці якої, нерухомість і сталість якої він ніколи не був в змозі витримати.

Артур був гарний хлопець, відвертий і щирий, не те що Ерскін.

В іншому місці, казав він, я міг би почати цю історію з зовсім іншого місця і довести її до кінця, розповісти, хто такий був містер Накібал насправді (його прізвище було Тислер, і він знімав кімнату на каналі) і в чому полягав його метод видобування кубічних коренів (він просто вивчив напам’ять куби усіх чисел від одиниці до дев'ятки, хоча навіть у цьому не було такої вже потреби, бо одиниця дає одиницю, двійка — вісім, трійка — сім, чотири — чотири, п’ять — п’ять, шість — шість, сім — три, вісім — два, дев’ять — дев’ять, а нуль, звісне діло, — нуль), і міг би повідати про інші Луїтові витівки, про його падіння і подальше сходження завдяки саме чудодійній силі бандо, яке він вживав регулярно.

Але в межах господи містера Нота, на його землі, зробити це Артур ніяк не міг.

Бо Артур зупинявся і замовкав посередині своєї оповіді не тому, що історія ця його вкрай стомила, втоми він зовсім не відчував, а тому, що його посідало палке бажання, покинувши Луїта, повернутися до будинку містера Нота з його таємницями, сталістю і нерухомістю. Бо він і так уже був не в змозі терпіти розлуку з ними.

Але, як знати, може, в іншому місці, перебуваючи на іншій землі, Артур взагалі не подужав би розпочати свою історію.

Бо іншого місця, крім того, яке займав містер Нот з його нерухомими таємницями і таємничою нерухомістю, котра тільки й знала, що тиснути і не давати продиху, просто не існувало.

Але якби він розпочав свою історію деінде, у іншому місці іншої землі, тоді скоріше за все він довів би її до кінця.

Бо якщо де й було подібне місце, то там неодмінно був пан Нот, який звик спершу добре притиснути і не дати ніякого продиху, а тоді попустити і мало що зовсім не відпустити.

Уот співчував тим, хто потрапив у таке скрутне становище. Та й сам він попервах хіба не кидався у подібні крайнощі?

А тепер хіба з ним такого не буває? Чесно кажучи, майже ні. Принаймні слова «сталість» або «нерухомість» (по відношенню до себе) не здавалися йому цілком доречними.

Уот мало чого міг сказати нового та путнього стосовно другого, або кінцевого періоду свого перебування в будинку містера Нота. Усі зібрані ним відомості з цього приводу (тобто стосовно другого, або кінцевого періоду його перебування в будинку містера Нота) були дуже обмежені.

А про характер самого містера Нота Уот взагалі нічого не дізнався.

З усіх вірогідних і слушних причин такого стану речей дві здавалися Уоту особливо вартими уваги: з одного боку, бідність матеріалу, з яким мали справу його чуття, а з іншого — незадовільний стан, щоб не сказати занепад, цих самих чуттів. Хоч як мало йому випадало бачити, чути, нюхати, куштувати, торкатися, все одно він дивився, слухав, нюхав, куштував і торкався до всього, немов сновида чи яке опудало.

Перебував містер Нот у повній тиші, без світла і без повітря посеред просторої кімнати без меблів та іншого мотлоху, щоби ніщо не відволікало ні його, ні його слугу від безперервної радості. І ця повнота зрештою піднімала його з місця, й коли він пересувався по хаті чи по садку, вона теж рухалась разом з ним, притьмарюючи, забиваючи, паралізуючи і морозячи всіх і все, що траплялося їй на шляху.

Одяг, який носив містер Нот у своїй кімнаті, вдома чи для прогулянок садом, був дуже різноманітний, так, вельми різноманітний. То дуже важкий, то легкий, то чепурний, то неохайний, то вишуканий, то заляпаний, то пристойний, то викличний (взяти хоча б його безспідничний купальний костюм). Часто, сидячи біля каміна або вештаючись кімнатами, сходами та закапелками свого будинку, він одягав капелюх, кашкет або й напинав на свої то ріденькі волосинки, то буйні кучері спеціальну сіточку. Але так само охоче він пересувався з непокритою головою.

Щодо його ніг, то інколи він

1 ... 58 59 60 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Уот», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Уот"