Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Правдоподібний стан ворожих сил перед фронтом Української Армії на 10 листопада був такий: 1. У першій лінії – до 10 000 багнетів і 1300 шабель. 2. У другій лінії – до 9000 багнетів, до 800 шабель. 3. Дальші армійські резерви – до 6000 багнетів, до 3000 шабель. Усього – до 25 000 багнетів, до 5000 шабель при 100-120 гарматах.
Найбільшою небезпекою для Української Армії була численна ворожа кіннота, яка, використовуючи багато прогалин на фронті, могла легко проскочити в наше запілля та завдати великої шкоди. Відсутність амуніції в наших військах надзвичайно збільшувала цю небезпеку. Крім окремих кінних полків, прикріплених до піхотних дивізій, командування 14-ї совєтської армії мало в своєму розпорядженні армійську кінноту, а саме: 8-у кінну дивізію, Башкирську бригаду, бригаду Котовського та ще одну бригаду точно не встановленої назви.
Особливу небезпеку являла собою 8-а кінна дивізія в складі до 3000 шабель, яка мусила відіграти таку роль на фронті Української Армії, як кінна армія Будьонного на фронті польських військ. Наша розвідка встановила місце її розташування в районі Красного, за серединою фронту Червоної Армії.
Загальне завдання 14-ї армії було таке: знищити Українську Армію, відрізавши їй шляхи відступу до кордонів Польщі.
Увечері 9 листопада червоні частини почали вести енергійну розвідку.
Фронт Української Армії. Сили Української Армії на 10 листопада складалися з 3888 старшин, 35 259 козаків, з них озброєних – 2100 старшин, 9313 піхоти, 2560 кінноти при 74 гарматах, 8 автопанцерників, 2 бронепотяги, 3 літаки.
Отже, за браком зброї половину складу армії не було використано в бойовій лінії.
Українська Армія займала фронт від Могилева через Ялтушків до Літина (на захід від останнього) – простір до 120 кілометрів.
В оперативному відношенні Українська Армія була поділена на три групи:
1. Права – з 3-ї і Кулеметної дивізій (від Дністра біля Могилева до Шаргорода). Командир генштабу генерал О. Удовиченко.
2. Середня – з 5-ї і 6-ї дивізій (від Шаргорода до Бара). Командир генштабу генерал М. Безручко.
3. Ліва – з 1-ї Запорозької та російської Кінної дивізій (від Бара до Літина). Командир генерал Базильський.
У резерві: 2-а, 4-а піхотні дивізії та Окрема Кінна дивізія.
Загальним завданням Української Армії було: відкинути ворога за річку Буг.
З огляду на незакінчену мобілізацію Українська Армія має переходити в наступ поступово, а саме: права група – 11 листопада, а решта груп – 12-го. Якщо ворог розпочне наступ 10 листопада, то відбивати його короткими контратаками.
Перехід у наступ Української Армії з 11-12 листопада було великою помилкою з боку нашого командування, бо вже 10 листопада ворог перебрав ініціативу.
Розвиток подій на фронті в загальних рисах мав такий вигляд:
Ранком 10 листопада якраз у місці стику між правою й середньою групами в районі Шаргорода в одну з прогалин на фронті рушає 8-а кінна совєтська дивізія в напрямку Лучинець. Лівофлангова 9-а бригада 3-ї дивізії вступає в бій. На початку бою 9-а бригада мас успіх, але, вистрілявши всі набої, вона беззахисно гине під шаблями ворога. Старшини і козаки виявили надзвичайну хоробрість і витривалість та останньою кулею кінчали своє життя, щоб не попасти в полон.
До 10 години ранку з 9-ї бригади, що мала до 1000 вояків, залишилося в живих тільки 70 вояків, які розпочали з боєм відхід на захід.
Водночас ворожа піхота атакує в чоло 7-у бригаду 3-ї дивізії під Чернівцями, а червона кіннота вривається в її запілля. Протягом кількох годин іде завзятий бій. На допомогу 7-й бригаді з резерву кинуто 8-у бригаду 3-ї дивізії.
Вистрілявши набої, козаки відбиваються від ворожої кінноти прикладами рушниць. Половина складу 7-ї і 8-ї бригад гине на полі бою, але решта уперто тримається та тільки з наказу надвечір 10 листопада розпочинає відхід до Яришева. Кулеметна дивізія, що займала фронт на правому крилі правої групи біля Дністра, відбиває всі атаки ворожої піхоти.
Надвечір виявилося, що на праву групу червоним командуванням було кинуто 8-у кінну дивізію, ще одну кінну бригаду силою до 4000 шабель та піхоту силою до 6000 багнетів.
Війська Червоної Армії, шо оперували проти правої групи українських військ, мали завданням прорвати фронт, оточити праву групу та скинути її в Дністер.
Тим часом 8-а кінна дивізія, зайнявши Лучннець, робила глибокий обхід правої групи в напрямку на Яришів, щоб перерізати шляхи для її відступу. До вечора 10 листопада частинам правої групи пощастило вийти з оточення та зосередитися в районі Яришева, але дивізія згубила майже половину свого складу і залишилася без набоїв.
Водночас з ударом у ліве крило правої групи червоні частини атакують середню групу з охопленням її правого крила та завдають їй поразки. На фронті лівої групи червоні частини проводять демонстративний наступ, відбитий нами. Там наша кіннота, в свою чергу, атакує ворога та розбиває його.
Для ліквідації прориву на стику правої й середньої груп командарм висилає в район Сніткова резервну кінну дивізію, а на допомогу середній групі – 4-у піхотну дивізію.
Отже, до вечора 10 листопада на фронті склалася така ситуація:
8-а кінна совєтська дивізія прорвала фронт та вийшла в запілля правої групи, завдаючи їй значних втрат. Середня група, хоч і трималася на позиціях, також зазнала великих втрат. Набоїв не було. Резерви були вичерпані. Становище важке було виправити.
11 листопада права і середня групи намагаються контрнаступом збити ворога. Наша кінна дивізія атакує ворожу 60-у піхотну дивізію, розбиває її вщент, взявши до 700 полонених. 3-й кінний полк б'ється з усією 8-ю совєтською дивізією, потрапивши в оточення, з великими втратами пробивається в напрямку на Лучинець для з'єднання з нашою кінною дивізією, але остання, в свою чергу зазнавши великих втрат від гарматного вогню, примушена була відступити до Сніткова. До вечора 11 листопада на всьому фронті правої й середньої груп ішли запеклі бої; наші й совєтські частини перемішалися, управління ними як з одного боку, так і з другого було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко», після закриття браузера.