Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

І був це, зовсім певно, щирий вислів почувань українського селянства Херсонщини, Поділля і Запоріжжя, коли Софія Тобілевич у своєму зверненні до Українських Січових Стрільців так сказала: «Знайте, що стрілецька ваша пісня не забулась й досі лунає в душах наших…»[105]

І цю стрілецьку пісню наш народ на Наддніпрянщині, прийняв, як свою рідну і дорогу. Кращі київські композитори, як Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Лев Ревуцький і інші – надзвичайно зацікавилися стрілецькими піснями, записували їх слова і мелодії та багато з них обробили для хорового співу, приймаючи їх не раз за народні пісні Леонтович і Стеценко стрічались восени 1919 р. в Кам'янці Подільському з композитором і капельником УСС Михайлом Гайворонським, якому вони «висловили своє здивування і радість, що західня область України створила нову військову пісню, не чужу, а свою рідну». Тоді вони всі вирішили написати співаник для української армії.[106]

Скомпонована М.Гайворонським в 1916 р. пісня «Їхав стрілець на війноньку» була, як писав брат композитора Лева Рувуцького, Дмитро «надзвичайно розповсюджена під час війни і в нас на Україні Леонтович записав її вже в 1917 р. в Тульчині на Поділлі, а Лев Ревуцький записав її на початку 1927 р. в селі Іржавець, Прилуцької округи на Полтавщині. Оба вони обробили цю пісню на хор і видали з іншими своїми творами. Використали її також військові оркестри та кіностудії в Україні.[107]

Інша стрілецька пісня, Левка Лепкого, «Гей, видно село», була настільки популярна в центральній Україні, що в 1920-их роках большевики допустили її до свого репертуару і вона співалася навіть шкільними хорами, тільки із трохи зміненим текстом (замість «стрільці січовії» – «стрільці червонії»).[108] Співав її часто перед другою світовою війною в київськім радіо – артист-співак Донець.

Також багато інших стрілецьких пісень були аранжовані й оброблені на хор згаданими композиторами та поширені друком. Зокрема популярними стали обробки на хор стрілецьких пісень М.Леонтовича: першої стрілецької пісні «Гей, ви стрільці січовії» та відомої пісні Р.Купчинського «Зажурились галичанки». Олександер Кошиць аранжував на хор пісні: «Гей, у лузі червона калина» і «Видиш, брате мій».

Так отже стрілецька пісня стала культурно-національним надбанням цілої соборної України.

Хоч стрілецькі пісні, чи тексти й мелодії, складало багато різних людей, то основний їх поетичний і музичний репертуар створили три стрілецькі співці: Михайло Гайворонський, Роман Купчинський і Лев Лепкий. Всі вони творили в тій самій духовій атмосфері, коли вносили в стрілецьку пісню виразний ідейний та патріотично-бойовий зміст й особливі музичні цінності.

Крім них треба згадати ще: А.Баландюка, Б.Крижанівського і Г.Труха.

Поза представленими вище двома основними галузями стрілецької духової творчости: ідеологічною думкою і піснею, бачимо в духовому життю УССтрілецтва також значне зацікавлення всіми майже формами духової і мистецької культури. Поезія, проза, а навіть спроби драматичного письменства, мали серед Стрілецтва багатьох представників. До стрілецьких поетів, здебільша ліриків, належали: Р.Купчинський, Л.Лепкий, М.Голубець, Ю.Назарак, Ю.Шкрумеляк, В.Бобинський, А.Лотоцький, Л.Луців, М.Угрин-Безгрішний і ще дехто. Велику увагу Присвятили вони особливо патріотичній ліриці.

Малярське мистецтво здобуло серед УССтрілецтва великі осяги. Репрезентоване такими визначними мистцями-малярами, як О.Курилас, Ю.Буцманюк, І.Іванець, Р.Сорохтей, Л.Гец, Ю.Назарак, І.Кучмак та різьбар М.Гаврилко, воно створило багато цінних малюнків, портретів, карикатур, навіть більших картин, які в більшості збереглись, як цінні пам'ятки доби.

Також такі галузі мистецтва, як фотографіка, скульптура, музика (стрілецька оркестра) і театр (велика пропагандивна праця на Наддніпрянщині в 1918 р.) розвивались дуже добре.

Весь час ведено працю над створенням і удосконаленням української військової термінології. Життя на фронті і в запіллі заставляло Команду УСС розв'язувати майже щоденно тяжкі термінологічні проблеми. Вироблена здебільша УССтрілецтвом військова термінологія, стала важливим здобутком при організації майбутньої української армії.

Для плянового ведення та доцільного керування широким та різноманітним духовим та культурним життям і творчістю УССтрілецтва створено в 1915.р. окремий осередок в полі і в Коші, т. зв. Пресову Кватиру. Обсяг і зміст праці Пресової Кватири був багато більший, ніж вказує її назва, бо пресова справа становила тільки незначну частину її діяльности.

Вона в першій мірі започаткувала та пляново розвинула писання стрілецького літопису. Деякі опубліковані літописні матеріяли є сьогодні важливим історичним джерелом. Як літописці відомі Василь Дзіковський і Лесь Новіна-Розлуцький. Також стрілецька фотографіка, яка дала дуже цінний і багатий документарно-історичний матеріял – це також заслуга передусім Пресової Кватири. В колі її членів і співробітників на фронті і в Вишколі створено в 1915-1917рр. переважну частину стрілецьких пісень. Пресовою Кватирою в полі керував чот. Іван Іванець, а в Коші пхор. Микола Угрин-Безгрішний. Пресова Кватира в Коші була також осередком культурно-освітнього життя в Коші. Вона ініціювала всю освітню роботу, виклади, дискусії, провадила курси для неграмотних стрільців, стрілецький хор, що виступав з концертами в різних містах Галичини, гімназійні курси, які покінчило загалом 140 стрільців, та добре поставлену бібліотеку.

Деякі з тих освітніх праць виконувано, в дещо гірших умовинах, також у полі. М. ін. дуже оригінально представлялась бібліотечна справа серед фронтових частин. Багато стрільців носило в своїх наплечниках, крім частин одежі, білля і харчів, такаж духову поживу – книжки до читання. У хвилях відпочинку, постою в запасі, чи під час спокою в окопах, можна було бачити багатьох стрільців зайнятих читанням книжок, які шляхом обміну кружляли між ними, а також між товаришами із різних сотень. Досить часто бачилось стрільця на менше відповідальній стійці з книжкою в руках. Книжки діставались на фронт на виразне замовлення стрільців, або стрільці привозили їх з відпустки. Присилали їх