Читати книгу - "Варан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Варасю, – сказав Підставка, – ходи сюди.
Варан підійшов і зупинився поряд із кріслом.
По підборіддю людини-ноші текла рожева слина. Вона була, здається, тяжко поранена. А може, зазнала діяння магії. А може, її катували. А певніше, і те, й друге, і третє.
– Це Гордин Золоті Крила, – повідомив Підставка все так само негучно. – Блискучий наш полководець, улюбленець Імператора, що присягнувся взяти чергового сина Шуу живим і привести в ланцюгах…
Гордин Золоті Крила захрипів. Варан глянув на нього і враз одвів очі.
– Тобі його цілком правильно шкода, – сказав Підставка. – Він у великій біді… Тепер візьми штуку, яку я тримаю, і скажи мені: що це?
Варан узяв аркуш, намагаючись при цьому не торкнутися блідої тонкої руки. Розгорнув. Придивився при світлі білих і синіх вогнів, що освічували завалену паперами кімнату. Його Незрушність волів білі й сині світильники, і це було ще однією причиною, чому Варан не любив гостювати в Підставки.
– Це карта Залісся, – сказав Варан. – Я сам її робив.
– Чудово, – Підставка ледь помітно кивнув. – Гордине… Так що там було? Коли славетна летюча варта з вами на чолі пішла в атаку – з неба на землю – на цю потолоч, обезумілу в гордині своїй… Що там раптом виявилось?
Рот людини-ноші смикнувся.
– Я… – вимовив він.
– Ви, звісно ж, надія імператорської гвардії… Ви – що?
– Я…ми. Розла…ми. Глибо…кі.
– Правда? – силувано здивувався Підставка. – Ось так, серед рівної долини?
– Щіли…ни, – підборіддя Гордина ходило туди-сюди. – Прова… засід…ка.
Рот його ще раз смикнувся й завмер.
Варан роздивлявся карту. Залісся, інакше назване Чашею, оточували з трьох боків гори, з четвертої – ліс, воно являло собою, звісно ж, ідеальне пристановище для розбійників і бунтівників. Атака з неба – єдиний спосіб здолати укріпленого в Чаші ворога. Атака, судячи з усього, захлинулась… Залісся було камінною рівниною, диким краєм, зарослим гостролистом. Ніяких «провалів» або «розколин» там не було зроду.
– Тут на карті – монолітне каміння, – сказав Підставка, мовби роздумуючи. – І рівне, як стіл.
– Так, – погодився Варан.
– Наша звитяжна варта намірялась викурити бунтівників із печер на рівнину й перестріляти, мов ситух. Гордин Золоті Крила самовпевнено повів ланку над самою землею, сподіваючись, мабуть, що від самого вигляду бойових крилам мерзотникам випаде зброя з рук. Але зброя не випала; ба більше, у самому серці рівнини не знати звідки взялись глибочезні розлами, злегка прикриті кущиками. Гордин, чия пиха дещо, гм, переважила його майстерність воєводи… не виявив належної обачливості щодо цих «кущиків» – хто може сховатись у дворічних заростях гостролисту, яка-така засада?
Підставка зробив паузу. Людина-ноша здригнулася в руках Рудого, що тримав його.
– Їх перебили, Варасю, – сказав Підставка. – Розколини були повні лучників, мов саможерка ікри. Птахи падали одна за одною, пронизані, наче подушечки для голок. Гвардійської ланки більше нема – майже нікого не лишилось…
Гордин захрипів. Рожева слина з новою силою покотилась по його підборіддю.
– Забирай, – звелів Підставка.
Рудий підхопив обм’якле тіло колишнього полководця, і за декілька секунд у кімнаті знову були тільки Підставка й Варан. І запах крові.
– Дати тобі останнє слово? – тихо спитав Підставка. – Чи одразу – на плаху?
Варан повільно повернувся на своє місце. Усівся в крісло, укрите шкурою донного дракона. Розгладив карту на коліні.
Підставка чекав, закинувши голову, роздувши величезні ніздрі.
– Ваша Незрушносте, – усе так само повільно сказав Варан. – Першим, хто наніс Залісся на карту, був бродяга на прізвисько Масляний Гак. Карлючки його не збереглись, але за особистим наказом намісника Лісового краю знято копію… Намісник – не теперішній, а ще той, колишній – вів нескінченну боротьбу з розбійниками, осілими в Чаші. Коли-не-коли серед протоколів допитів з’являлись вельми докладні землеписні пояснення… Усі вони – чи більша частина – збереглись в імператорському архіві. Жодне з них не суперечить тому, що я бачив на власні очі.
Ніздрі Підставки заворушились швидше.
– Моя власна карта, – продовжував Варан, долаючи раптову млосну слабкість, – усього лише закріплює на папері єдину правду: у Заліссі, названому також Чашею, повно заселених бунтівниками печер – але по краях, у пагорбах, біля підошви гір. У центрі, на рівнині, ніколи не було ані ярів, ані щілин, ані скельних розламів. Це все, що я можу вам сказати.
Білі й сині світильники, що горіли вздовж стін, замикали кімнату в бліде намисто світла. Підставка мовчав, не спускаючи з Варана ніздрів.
Варан раптом згадав Ліку. Злякався долі, що їй судилась. Якщо я тільки вилізу з цієї халепи, подумав Варан, я що-небудь для неї придумаю. Який-небудь шлях до відступу – будиночок купити на її ім’я… Скласти папір, що вона, мовляв, сама собі пані й може мешкати як усередині двох кордонів, так і поза їхніми межами…
Підставка трохи розплющив очі. Глянув на Варана з цікавістю:
– Пам’ять у тебе добра. Маєш ти певні чесноти, землеміре, таки маєш… Ну скажи ти мені: звідки там узятися розламам, якщо перше їх не було? Га? Гордина, бідаку, допитали, і він нітрошечки не бреше. Ти уявляєш, яка має бути щілина, щоб умістити сотню лучників? Щось не чути, щоб у Заліссі в останні роки ставались землетруси чи інші які лиха. Тихо-мирно, море коло берегів як люстерко… Може, ти не розгледів розламів, га? Адже Гордин – теж не розгледів… Травкою поросло, кущиками, ти й не помітив?
– Серед бунтарської потолочі, звісно ж, немає магів? – тихо спитав Варан.
Очі Підставки широко розплющились – і вперше за весь час розмови зробились яскравішими від ніздрів.
– А от цього ти мені не кажи, – попросив він тихо і виразно. – Це діло не про твою голову, землеміре. Для миру й спокою нам легше оголосити спільником тебе, ніж доповісти Імператору й вельможам, що на боці бунтівників у нас – невідомий досі маг… Тому що продажний чиновник – це нормально. А невідомий маг, здатний ламати землю, мов хлібець – це погано, дуже погано. Ось так.
Варан відкинувся на спинку крісла. Підставка, Імператорський Стовп, умів бути переконливим. Певно, він і Гордину Золоті Крила, командиру крилатої варти, так само дохідливо викладав свої міркування… зовсім недавно. Увечері.
– Якщо, – повільно почав Варан, – я кажу «якщо»… бо це всього лише припущення, правда? Але якщо серед бунтівників насправді є маг… Імперії було б найкраще його виявити.
– Ти що, дурень, Варасю? Імперія в моїй особі тільки це й робить!
Варан швидко перевів погляд із очей Підставки на його ніздрі й назад.
– Чутки про якогось мага, який допомагає бунтівникам, – старі як світ!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варан», після закриття браузера.