read-books.club » Пригодницькі книги » Білий Бім Чорне вухо 📚 - Українською

Читати книгу - "Білий Бім Чорне вухо"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Білий Бім Чорне вухо" автора Гаврило Миколайович Троєпільський. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 60 61
Перейти на сторінку:
буде.

Але раптом Іван Іванович відчув у собі, у тій порожнечі, що лишилася після втрати останнього друга, теплоту. Не одразу він здогадався, що це таке. А були це два хлопчики, їх привів до нього, сам того не відаючи, Бім. І вони знову прийдуть, прийдуть не раз.

Дивним, дуже дивним здався Іван Іванович двом простакуватим собаколовам, коли, сідаючи в кабіну, він сказав немовби сам до себе:

— Неправда. І весна неодмінно буде. І будуть проліски… У Росії бувають і зими, і весни. Ось вона яка наша Росія, — і зими, і весни неодмінно.


* * *

Повертаючись назад, молодий хлопець несподівано зупинив автомобіль навпроти невеличкого села, неподалік від шосе, відчинив двері фургона й випустив Кудлатку.

— Не бажаю. Не хочу! — вигукнув він. — Біжи, собачко, в село, рятуйся, — там ціла будеш.

— Що ти? Що ти?! Знають же — було двоє собак, — крикнув з кабіни старший.

— Один сконав, друга втекла — от і все. Не хочу. Нічого не хочу. Не бажаю. От і все!

Кудлатка відбігла від шосе, сіла, здивовано провела поглядом фургон, потім розгляділася довкола й побігла собі, побігла в село, до людей. Тямуща собачка.

Ще в лісі Іван Іванович довідався, що молодого хлопця звуть Іваном і старшого — також Іваном. Усі троє — Івани, рідкісний збіг. Це їх зблизило ще більше, і розлучалися вони добрими знайомими. А всього ж бо між ними тільки й було: утрьох закопували собаку, котрий не пережив собачої тюрми. Буває, люди сходяться в якомусь нехай малому ділі і надовго, на все життя.

Коли Іван Іванович вийшов з кабіни й простягнув обіцяні п'ять карбованців молодому Іванові, той одвів його руку й сказав ті самі слова:

— Не бажаю. Не хочу. От і все!

Стало цілком зрозуміло, що він вважає себе також винним у загибелі Біма; очевидно, він відчував докір мертвого. Що ж, докір мертвих — найстрашніший докір, бо ж від них не діждешся ні прощення, ні співчуття, ні жалю до грішника, який накоїв лиха й тепер кається. Але молодий Іван надто вже близько взяв до серця свою маленьку помилку. І це робить йому честь. Ось і ще один слід на землі доброго, відданого і вірного собаки. До речі, старший Іван не відчував якихось особливих душевних мук — він узяв п'ятірку з рук Івана Івановича й поклав її в бічну кишеню — із вдячністю. Звинувачувати його абсолютно ні в чому: він одержав договірну плату за працю, а ловлячи Біма, просто викопував свій обов'язок.

… Того дня Семен Петрович організував розшуки. По-перше, в газеті з'явилося оголошення: «Пропав собака — сетер, білий з чорним вухом, кличка Бім, видатного розуму вчений собака. Місцезнаходження просимо повідомити за добру винагороду на адресу…»

Велике місто заговорило про Біма. Тріщали телефонні дзвінки, йшли співчутливі листи читачів, снували в розшуках гінці.

Так Бім прославився двічі: один раз за життя — як скажений, другий раз після смерті — як «видатного розуму собака». В останній Бімовій славі заслуга Семена Петровича була безсумнівна.

Але Бімових слідів так-таки й не знайшли, ні протягом усієї зими, ні згодом. Та й хто міг знати? Молодий Іван розрахувався з карантинного двору й, із зрозумілих причин, не відгукнувся на оголошення; Івана-старшого попередив Іван Іванович — щоб анічичирк! А більше жодна людина не знала, що Бім лежить у лісі, у свіжій промерзлій землі, запорошеній снігом, і що його вже ніхто ніколи не побачить.

Зима того року була суворою, з двома чорними бурями. Після них білий сніг на полях став чорним-чорним. Але на тій, знайомій нам галявинці у лісі він лишався чистим і білим. її захистив ліс.


РОЗДІЛ 17
Ліс зітхнув
(Замість післямови)

І знову настала весна. Сонце геть виштовхувало зиму. Вона тікала, розкисла, на напіврозталих і немічних ногах, а слідом за нею, помаленьку, але не відстаючи, прибували й прибували теплі дні, підпалювали стару зиму плямами, розривали на брудно-білі клапті. Весна завжди безжалісна до конаючої зими.

І ось струмки вже заспокоїлись, не поспішають, усе меншають і меншають, все тоншають і тоншають, а вночі майже зовсім завмирають. Весна прийшла пізня, рівна.

— Така весна — на урожай, — сказав Хрисан Андрійович днями, коли ночував з Альошею у Івана Івановича.

Незабаром вони виженуть овець на пасовище, але Альоша тепер аж до самих канікул тільки «виряджатиме» з батьком отару вранці і «зустрічатиме» за селом увечері.

Альоша й один приїздив кілька разів. У такі дні вони з Толиком не розлучаються й знову шукають Біма, хороші хлоп'ята. Але одного разу, як усі разом пили чай у Івана Івановича, Хрисан Андрійович висловив таке своє міркування:

— Коли вже у газетах надрукували, та не знайшовся, то, мабуть, його повіз хтось далеко. Росія велика, матінка, — піди знайди. Якби він загинув, то неодмінно хтось би об'явився: так, мовляв, і так — сконав ваш собака, бачив отам чи отам. Головне діло — живий, оце й добре. Не кожен знаходить свого собаку. І тут, фактично, нічого не вдієш. — Вони, зрозумівши один одного, перезирнулись з Іваном Івановичем, а Хрисан Андрійович додав ще — Отож годі вже шукати його, хлоп'ята. Правильно я кажу, Іване Івановичу? Той погодився, кивнувши головою.

З того дня розшуки припинилися. Залишилась тільки пам'ять, і залишилась вона у хлопчаків на все життя, до кінця днів. Можливо, через багато-багато років вони, наші хлоп'ята, розкажуть своїм дітям про Біма. Адже кожен батько або дідусь, якщо в нього був друг-собака, не забуде розповісти дітям і онучатам про цікаві чи сумні пригоди, які сталися з його собакою. І тоді підліткові захочеться мати свого собаку.

Ідучи вже додому, Хрисан Андрійович поклав за пазуху місячне цуценя вівчарки — подарунок Івана Івановича. Альоша

1 ... 60 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий Бім Чорне вухо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білий Бім Чорне вухо"