Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

подоби роботи в команді», «повністю поснули», «занадто багато критики», «потрібен старий бойовий дух». Через кілька днів він провів випробування на дистанцію 4.8 кілометра. Другокурсники волочилися позаду протягом першої третини дистанції. На другій третині вони веслували нарівні з провідним човном юніорів. Але згодом вони просто перегнали старших хлопців на останній третині дистанції, вирвалися вперед і переконливо перемогли, на півтори довжини попереду. Ульбріксон почухав потилицю і повернув їх назад у статус першого човна на дошці. Але тільки-но він підвищив їх, хлопці знову зазнали поразки. Тренер записав у журналі: «цілком виснажені», «запороли час», «Ранц утримує ковзання і руки занадто довго». Тепер Ульбріксон перебував на шляху від легкої розгубленості до абсолютного жаху, якщо не безумства. Він швидко ставав, на свій власний прихований манер, одержимим, майже як Ахав, у своєму прагненні отримати досконалу університетську команду, яка могла б перемогти Кая Ебрайта у Каліфорнії в квітні і в Поукіпзі в червні, і була би в змозі поїхати до Берліна наступного року.

Ебрайт часто був у нього на думці. Зазвичай гучноголосий тренер Каліфорнії став нетипово мовчазним у себе в Берклі. Один спортивний оглядач у районі Затоки почав називати його «сфінксом Берклі» і дивувався, чи він цими днями хоча би вітався зі своєю дружиною ввечері. Востаннє він був таким неговірким напередодні олімпійських сезонів 1928 і 1932 років. Тепер усе, що Ульбріксон міг знайти в газетах району Затоки, була пікантна неоднозначна подробиця про те, що Дік Бернлі, сенсаційне загребне весло Каліфорнії, який так ефектно привів університетську команду Ебрайта до перемоги над хлопцями Ульбріксона в Поукіпзі, виріс ще на сантиметр.

Однак не лише Ебрайт спантеличував Ульбріксона. І не раптова нестабільна результативність другокурсників, на яких він покладав стільки надій. Почасти те, із чим Ульбріксон боровся, було, насправді, хорошою новиною — збентеження від багатства. Він почав бачити багато несподіваних талантів у інших своїх командах.

Для початку, було нове покоління першокурсників Тома Боллеса. Поки що вхід їм було заборонено, але Ульбріксон знав, що має враховувати їх у своїх планах на наступний рік, а наступний рік був найважливіший. Боллес повідомляв, що новачки веслували лише на кілька секунд повільніше від рекордних темпів, установлених Джо і його командою рік тому, і вони, схоже, ставали щораз кращими. У човні першокурсників на загребному веслі був кучерявий хлопець, Дон Х’юм, що виглядав особливо перспективним. Він поки що не був бездоганним, але, здавалося, ніколи не втомлювався, не показував болю, просто продовжував веслувати, продовжував вести вперед, незважаючи ні на що, як добре змащений локомотив. Однак на жодному іншому місці, крім рульового, досвід не був таким важливим, як на загребному веслі, і Х’юмові належало накопичити ще багато досвіду. Були кілька інших хлопців у екіпажі новачків, які також виглядали дійсно добре — великий, м’язистий, спокійний юнак на ім’я Горді Адам на місці номер 5 і Джонні Уайт на місці номер 2. Батько Уайта колись був видатним веслярем у класі двохвесельних човнів-одиночок, і його син просто жив і дихав веслуванням.

Один із човнів юніорів, той, яким рулював Боббі Мок та який час від часу залишав човен другокурсників у кільватері, так само мав у складі кілька перспективних сюрпризів, також другокурсників. Тут був ще один кучерявий хлопець, каланча 1.98 метра на зріст, на вигляд дещо нетямущий, з усмішкою, що могла зачарувати будь-кого, на ім’я Джим МакМіллін. Члени екіпажа називали його Обрубком. Він не особливо добре веслував у другому човні першокурсників минулого року. Тепер раптом він, схоже, знайшов свою нішу в човні Мока. Хлопець був достатньо великим, щоб забезпечити підйомну силу і потужність, необхідні визначному екіпажеві в середині човна, і ніколи, здавалось, не вірив, що переможений, навіть якщо таке ставалось. Він потужно веслував як у програшному, так і у виграшному випадках. Юнак просто мав багато енергії і давав ясно зрозуміти, що вірив у свою належність до першого човна. У команді юніорів був також хлопець в окулярах на ім’я Чак Дей. Ульбріксон помітив його на першому курсі. Його було майже неможливо не помітити, насправді, хоча би тільки тому, що він був базікою і жартівником та завжди звертав на себе увагу. Як і Х’юм, він ще не відпрацював свої веслярські здібності, але йому була притаманна природна схильність у першу чергу боротися, а потім ставити питання, що вже свідчило на його користь. У деяких випадках екіпаж потребував такої собі свічки запалювання, щоб прискоритись та йти повним ходом.

Коли лютий поступився березневі, Ульбріксон вирішив, що настав час знову змінити тактику. Він відмовився від ідеї усталених екіпажів і почав змішувати та добирати хлопців із різних човнів, кажучи їм: «Я мінятиму хлопців знову і знову, поки не отримаю університетський човен, який перемагає і залишає всі інші склади команд позаду. Тоді я знатиму, що маю правильне поєднання в одному човні». Він почав із переміщення Джо із його човна другокурсників. Але, як це вже було минулого року, коли Том Боллес забрав Джо, човен сповільнився. Наступного дня Джо знову повернувся у свій човен. Ульбріксон спробував Обрубка МакМілліна на місці номер 7 у човні другокурсників, але наступного дня забрав його звідти. Він спробував знову перемістити Джо, але результати були ті самі. Він перевів Коротуна Ханта в човен юніорів, де рулював Мок. Він перетасовував хлопців туди-сюди з одного човна в інші. Пройшов березень, і він поступово почав зупиняти свій вибір на двох провідних претендентах на статус університетської команди: на одному з юніорських човнів із попереднього сезону, з Моком, МакМілліном і Деєм, і на човні другокурсників, чия команда залишилась цілісною, незважаючи на його численні спроби перебудувати і вдосконалити її. Обидва човни тепер показували вражаючі результати у випробуваннях на час, але жоден із двох не виглядав як такий, що здатен рішуче перемогти інший. Ульбріксон потребував прориву одного з них, щоб покласти край своїм сумнівам, але цього просто не відбувалось.

Ульбріксон знав, у чому справжня проблема. Він завалив свій журнал міріадами технічних помилок, які спостерігав: Ранц і Хартман усе ще не ослаблювали захват руками в потрібний момент гребка; Грін і Хартман захоплювали воду занадто рано; Ранц і Лунд захоплювали її запізно; і так