read-books.club » Сучасна проза » Білі зуби 📚 - Українською

Читати книгу - "Білі зуби"

240
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Білі зуби" автора Зеді Сміт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 58 59 60 ... 174
Перейти на сторінку:
п’ятнадцять років: він торкнувся її. Легенько торкнувся плеча.

— Ми розщеплені люди. Узяти хоча б мене. Одна моя половина сиділа б спокійно, зі схрещеними ногами, дослухаючись, як речі, над якими я не владний, омивають мене. Але інша половина прагне священної війни. Джихаду! Звісно, ми можемо з’ясовувати це тут, на вулиці, але врешті, я думаю, твоє минуле — не моє минуле, і твоя правда — не моя правда, і твоє рішення — не моє рішення. Тож я не розумію, що ти цим хочеш мені сказати. Правда і твердість — це моя пропозиція, якщо вона не для тебе — питай інших людей. Моя особиста надія — в останніх днях. Пророк Мухаммед — мир йому! — говорить, що в День Воскресіння у кожного відбереться свідомість. Глухі і німі. Жодних балачок. Без’язикі. І хай мені чорт — як це все спростить справу! А тепер — вибач.

Самад рішуче взяв Поппі під руку і твердо рушив уперед, поки Божевільна Мері заніміла перед тим, як кинутися обпльовувати методистське зібрання.

Поппі стерла перелякану сльозу і полегшено зітхнула.

Вона подивилася на Самада:

— Такий спокійний у критичній ситуації. Я вражена.

Самадові став перед очима його прадід, який люто розмахував рушницею; він боровся проти нового, він обстоював традицію.

— Це родинне, — сказав Самад.


Трохи згодом Самад і Поппі кружляли Гарлесденом, десь біля Долліс-Гілл; коли вони підійшли до Віллесдена надто близько, Самад почекав, поки сонце остаточно зайде, купив пачку липких індійських солодощів і звернув до Раундвуд-парку, щоб насолодитися останніми квітами. Він не вмовкав, наче прагнув заговорити своє фізичне бажання, а воно все одно тільки зростало. Він розповідав їй про Делі 1942-го, вона йому про Сан-Албанс 1972-го. Вона нарікала на довгий перелік абсолютно невдалих стосунків, а Самад, не маючи права критикувати Алсану і навіть згадувати її ім’я, говорив про дітей: про свій страх за Міллата, що весь свій час витрачав на дурниці й обожнював галасливе ТБ-шоу про команду А; про те, як турбується, чи достатньо Маджід буває на свіжому повітрі.

Що ця країна робить з його дітьми, хотів би він знати, що вона робить з його дітьми?

— Ти мені подобаєшся, — врешті сказала вона. — Дуже. Ти кумедний. Ти знаєш, що ти кумедний?

Самад посміхнувся і похитав головою:

— Ніколи не думав про себе як про доброго коміка.

— Та ні — ти кумедний. Ці речі, які ти розказував про верблюдів… — вона засміялася, і її сміх передався йому.

— Що саме?

— Про верблюдів — коли ми гуляли.

— А, ти про це…

— Люди схожі на верблюдів: на сотню знайдеться лише один, кому б ти повністю довірився.

— Точно!

— Це не смішки, це Бакарі, частина восьма, сторінка сто тридцята, — сказав Самад. — Це добра порада. Я перевірив на собі.

— Все одно, це кумедно.

Вона присунулася ближче і поцілувала його у вухо:

— Направду, ти мені подобаєшся.

— Я міг би бути тобі батьком. Я одружений. І я мусульманин.

— Так, спільного мало. То й що?

— Що це за фраза «То й що?» Це англійська? Це не англійська. Тільки емігранти розмовляють сьогодні мовою королеви.

Поппі видала смішок:

— А все ж я тобі кажу: «То й…»

Але Самад закрив їй рота долонею і на якусь мить здалося, що він замірився вдарити її:

То й все. То й усе. У нашій ситуації смішки не до місця. Я не хочу обговорювати з тобою плюси і мінуси. Давай триматися того, для чого ми вже тут, — виплюнув він. — Фізичного — не метафізичного.

Поппі відсунулася на інший бік лавки і нахилилася вперед, спершись ліктями на коліна:

— Я усвідомлюю, що між нами немає нічого, крім цього. Але я не хочу, щоб зі мною так говорили.

— Пробач. Не треба було мені…

— Просто через те, що ти відчуваєш провину, я не мушу…

— Так, пробач. Я не маю…

— Бо ти завжди можеш піти, якщо…

Зліпи половинки своїх думок, і ти отримаєш ще менше, ніж було на початку.

— Я не хочу йти. Я хочу тебе.

Поппі трохи проясніла і посміхнулася своєю напівсумною-напівзадерикуватою усмішкою.

— Я хочу залишитись на ніч… з тобою.

— Добре, — сказала вона. — Бо я купила тобі ось це, поки ти купував свої цукерки в сусідньому магазині.

— Що це?

Вона запхала руку в сумочку, і за хвилинку, поки вона порпалася між помад, автомобільних ключів і монет, сталися дві речі.

1. Самад заплющив очі і почув слова: для чистих душею усе чисте, а потім, майже одразу: щиріше не скажеш.

2. Самад розплющив очі і ясно побачив біля паркової естради своїх двох синів, які вгризалися своїми білими зубками в зелені яблука, посміхались і махали йому руками.


А потім Поппі, тріумфуючи, витягла із сумочки шматочок червоного пластику.

— Зубна щітка, — оголосила вона.

8. Мітозис

Подорожній, що випадково забрів в «О’Коннелівський більярдний клуб» і сподівається почути там

1 ... 58 59 60 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білі зуби», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білі зуби"