Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

– Він каже, що це незручно, – повідомила вона, очевидно не бажаючи повторювати відверту грубість.

– Який у нього номер кімнати? – запитав незворушно доктор Меррік.

– Триста сімдесят вісім; але зрозумійте, що він не хоче вас бачити.

– Ось, хлопче, – сказав він служці під ліктем, – відклади ці сумки і проведи мене до кімнати триста сімдесят вісім.

Містер Брент не одягався до сніданку. Він пакував валізу стільці, ліжко і стіл були встелені одягом, паперами, книжками, туалетним причандаллям і зім’ятою білизною. У кімнаті панував неймовірний безлад. З вельми насупленою міною він відчинив двері й оглянув свого гостя.

– Кажете, Меррік? Ніколи про вас не чув. Що вам треба? Він нахабно заступив двері своїм коротким, коренастим тулубом, поклавши руки на пояс.

– Запитайте мене, і я розповім, – тихо промовив Меррік.

Брент неохоче відступив.

– О, дуже добре, – буркнув він дражливо. – Але говоріть жваво. Бачите, що я заклопотаний… Ніби ж наказав їм унизу, щоб мене не турбували. Він зняв зі спинки крісла яскравий картатий піджак, дібраний до штанів, які були на ньому, і пожбурив його на ліжко.

– Сідайте, якщо бажаєте.

Молодий Меррік знехтував їдке запрошення і повідомив про причину свого приїзду.

– Я живу в Детройті і працюю в Брайтвудському шпиталі.

Обличчя Брента, бліде і заросле дводенною щетиною, пополотніло ще більше.

– Невже?

– Мабуть, ви пригадуєте, що Брайтвудський шпиталь здобув славу завдяки покійному чоловікові вашої сестри в перших – доктору Гадсону.

– Ну то й що? – гаркнув зневажливо Брент.

– Ми звернули увагу, приблизно тридцять днів тому, що місіс Гадсон – тепер вона в Італії, як вам відомо – мусила продати свої активи у шпиталі.

– А яке вам до цього з біса діло? – запитав Брент, войовниче наблизившись до Мерріка. – Ви ж просто лікар, чи не так? Чи не могла вона продати свої акції в шпиталі, якби захотіла, не порадившись з вами?

– Дійсно, – відповів Меррік, твердо вирішивши не втрачати влади над собою. – Вона не мала змоги звіритися мені, і не зробила цього. Але її гаразд нам не байдужий, і я думаю, що це питання, мабуть, було вирішене за вашої згоди. Ви керували її справами, чи не так?

– Так! І допомога мені не потрібна!

– Так сталося, що мені відомо про вашу діяльність. Саме про це я прийшов сюди поговорити.

– І чому ж вита раптом зацікавилися моєю сестрою? – глумився Брент. – Хочете накласти лапу на її гроші?

Він не знав, куди подіти руки.

– Раджу вам не надуживати надто моїм терпінням, Бренте.

– Коли у вас закінчиться терпіння, ідіть геть!.. Думаю, що ви бажаєте одружитися з моєю кузиною – але мусите переконатися спершу, що вона має досить капіталу, щоб утримувати вас!

– Поки що, – попередив Меррік, – ми не будемо говорити про місіс Гадсон. Побесідуємо про вас!.. А також про акції Північно-західного мідетопного!

– Що ти хочеш сказати, підлий, пронозливий шпигу?

– Я хочу сказати, що за останні дванадцять місяців ви втратили понад сто тисяч доларів на біржі і конях… Та остання велика афера на нафті – у травні, якщо не помиляюся? – цілковито знищила Північно-західний мідетопний!.. Я прийшов сюди, як доброзичливець місіс Гадсон, щоб дізнатися, до яких заходів ви пропонуєте вдатися з цього приводу.

Лице Брента змертвіло. Важкими кроками він підійшов до дверей і відчинив їх навстіж.

– А тепер – щоб і сліду твого тут не було! Або я викликаю детектива!

Меррік підійшов до неохайного столика і взявся за телефон.

– Я позбавлю вас від зайвого клопоту, – сказав він тихо, піднявши слухавку.

– Поклади негайно! – закричав Брент, грюкнувши дверима.

Меррік, посміхнувшись, послухався.

– Ви, Бренте, не спішите говорити з детективом. Однак вам доведеться поговорити зі мною! Ви хочете щиросердо зізнатися і розповісти мені все – чи мені доведеться переламати вас надвоє над цим столом? Я на це здатен, ви добре знаєте; і навіть маю таке бажання!

Засліплений люттю, Брент озвіріло махнув кулаком. Відступивши убік, щоб пропустити удар, Меррік, наче обценьками, схопив тремтяче зап’ястя лівою рукою. Другою він міцно схопив Брента за горло, штовхнув до столу і перехилив назад – а тоді ще далі, поки на його пурпуровій шиї не проступили надуті вени, й утруднене дихання не підказало, що настав час відпускати.

– Тепер поговоримо про справи?

Брент важко звівся на один лікоть, а його рука щось намацувала в шухляді столу.

– Кинь зброю! – Меррік натиснув на зап’ястя, поки пальці Брента не відпустили пістолет, що упав на підлогу. – Ідея зі стріляниною не мине тобі даремно.

І знову Адамове яблуко Брента і його околиці потрапили в такі кліщі, що від дихання зостався тільки стражденний тонкий свист.

Меррік нахилився і підняв зброю, розрядив, поклав у кишеню набої і зачекав, поки господар отямиться.

За кілька хвилин він стояв, незграбно розтираючи кулаками налиті кров’ю очі і обережно торкаючись шиї.

– Добре, захрипів він, – тепер,