Читати книгу - "Рибалки"

Так і не змігши за кілька тижнів переконати мене приєднатися до його місії, він відступив і готувався сповнити задумане самотужки.

Ближче до середини листопада, коли сухе дихання харматану надуло на шкіру людей попелясто-білої барви, наша родина вигулькнула назовні, як мишка — перша ознака життя з-під залишків погорілого світу. Батько відкрив книгарню. На свої збереження та за щедрої підтримки друзів — з яких найбільше завдяки містерові Байо з Канади, котрий оголосив, що скоро завітає до Нігерії провідати нас, і чиїх гостин ми з нетерпінням чекали — він винайняв крамничку на одну кімнату десь за два кілометри від королівського палацу Акуре. Місцевий тесля змайстрував йому велику дерев’яну вивіску зі словами «Книгарня “Ікебоджа”». Ту вивіску прибили над дверима, і в день відкриття книгарні батько повів нас усіх подивитися на неї. Він розставив більшість книжок на дерев’яних полицях, які всі пахнули лаком. Він розповів, що має для початку чотири тисячі книжок і що йому знадобиться кілька днів, щоб навантажити ними полиці. Мішки й коробки з книжками стояли в темній кімнаті, котра, за його словами, мала правити за власне крамницю. У мить, коли ми ступили всередину, з дверей крамниці вискочив пацюк, і мати засміялася довгим заливистим сміхом — уперше, відколи померли наші брати.

— Його перші покупці, — сказала вона, поки батько ганявся за пацюком, що був удесятеро проворніший за нього, поки не прогнав його геть під наш регіт. Тоді батько задихано розповів нам дивний випадок одного з його колег у Йолі, у чиєму домі завелися щури. Той чоловік дуже довго терпів нашестя ворожого легіону, відбиваючись від них лише пастками, бо не хотів, аби вони повмирали у місцях, куди було б важко дістатися, щоб вони не почали розкладатися раніше, ніж їхні тіла будуть знайдені. Усі заходи виявилися пустими, та коли двійко щурів зганьбили його, показавшись у будинку серед білого дня, коли він приймав у себе двох друзів, батьків колега вирішив покласти край цим мукам. Він на тиждень вивіз родину до готелю, а тоді обсипав усі закутки й щілини в будинку засобом під назвою «Ота-піа-піа». А коли повернувся, то знаходив дохлих щурів по всьому будинку, навіть у взутті.

Батьків письмовий стіл і стілець розташувалися посередині книгарні, розвернуті до входу. На столі стояли квіткова ваза і скляна статуетка Атланта, якого Девід перекинув би на підлогу, якби батько швидким рухом не врятував його. Вийшовши з книгарні, ми побачили якесь заворушення через дорогу. Там билися двоє чоловіків, а навколо них зібралася юрба. Не звертаючи на них уваги, батько показав нам велику вивіску при дорозі, на якій було написано «Книгарня “Ікебоджа”». І тільки Девіду довелося пояснювати, що така назва — то поєднання імен наших братів. Звідти батько повіз нас до великого супермаркету «Теско», щоб купити тістечок, а повертаючись додому, він вибрав маршрут, що проходив задвірками нашого району, через вузеньку вуличку, з якої було видно зарослу кущами есану смугу землі, що ховала за собою річку Омі-Алу. Дорогою ми проминули групу, що танцювала під музику з бумбоксів, які стояли в кузові вантажівки. Вулицю було заставлено дерев’яними рамами кіосків, укритими тентами, під якими жінки торгували домашнім дріб’язком. Інші мали на продаж бульби ямсу, розкладені на полотняних мішках, рис у мисках і навіть кошиках, а ще купу інших звичайних товарів придорожніх лавок. Мотоцикли з пасажирами так небезпечно проскакували між машинами, що комусь із них розбити голову об дорогу було тільки справою часу. Статуя Самуеля Оквараджі, колишнього гравця збірної Нігерії з футболу, котрий помер просто на полі гри у 1989 році, височіла над будинками зі свого постаменту коло стадіону. М’яч навіки прилип до його ноги, а сам він застиг, показуючи пальцем у бік невидимого товариша по команді. Його дреди припали пилом, а ззаду шортів чудернацько звисали ослаблені металеві дроти, що виплелися з конструкції скульптури. Через дорогу від стадіону під брезентовим навісом зібралися люди, вдягнуті у традиційне вбрання. Вони сиділи на пластикових стільцях, а перед ними стояло кілька столів, заставлених вином та іншими напоями. Двоє чоловіків схилилися й вибивали мелодію на балакучих барабанах, що за формою нагадували піщані годинники, а навколо них акробатично танцював третій — в аґбаді й довгих штанях з такої ж тканини, — розмахуючи вільними полами вбрання.

Ледве ми досягли об’їзного шляху, з якого провулок ліворуч мав вивести нас просто до нашого будинку, як побачили Абулу. Це сталося вперше з часу смерті наших братів. До того він був зник, наче його ніколи не існувало, — здавалося, він увійшов до нашого дому, розпалив невеликий вогонь і щез. Після повернення матері батьки взагалі рідко згадували його, за винятком одного разу, коли вона принесла про нього якусь новину. Він був кудись подівся, вільний від будь-якого тягаря на своїй шиї — люди Акуре ніколи нічого з нього не вимагали.

Абулу стояв на узбіччі й дивився кудись удалечінь, аж поки побачив нашу машину, що повільно пробиралася вперед через кількох лежачих полісменів. Він кинувся вперед, нам назустріч, усміхнений і привітний. У його верхньому ряду зубів був такий проміжок, що здавалося, ніби там бракувало зуба. Під його піднятою рукою виднівся довгий свіжий шрам, досі червоний і кривавий. Він обмотався раппою з квітчастим візерунком. Я бачив, як він ішов хідником, похитуючись і жестикулюючи, ніби мав супутника. Коли ми наблизилися до нього, щоб дозволити «бедфорду» з повним кузовом будівельних матеріалів обминути нас на вузькій дорозі, він зупинився й почав із живим зацікавленням роздивлятися щось на землі. Батько продовжував їхати, ніби не помітив божевільного, але мати протяжно зашипіла й пробурмотіла впівголоса: «Лихий чоловік, — клацнувши над головою пальцями. — Ти помреш жорстокою смертю, — продовжила мати англійською, ніби скаженець міг її чути, — так і буде. Ka eme sia».

Хаотично сигналячи, дорогою прогуркотів фургон, що тягнув на буксирі побиту машину. Я стежив за Абулу в бокове дзеркало, не зводячи очей, і скаженець віддалявся зі швидкістю винищувача. Коли він зник з очей, я все одно дивився на дзеркало і той напис на ньому: «Увага: об’єкти у