Читати книгу - "Ги-ги-и"

тепер і ти Румц — сказав хтось мені

тепер і ти Лунц — сказав хтось мені

але мені від того легше не стало

Торт

Емма запросила мене до себе на іменини, бо виявилося, що її насправді звати не Емма, а якось інакше, але вона забула.

Коли я прийшов, то застав чотирьох гостей: двох карликів-мужчин і двох дівчаток, які зовсім не виглядали на карличок, а, навпаки, були вищими за мене, незважаючи на те, що я теж далеко не карлик, а навпаки.

Карлики сидіти в дівчаток на колінах і гамцяли скраклі з прецлями, запиваючи струдлями.

— Мням-мням, — приказували дівчатка для апетиту.

Здається, я забув сказати, що дівчатка були зовсім голісінькі,

як і належиться порядним дівчаткам, а от карлики були зовсім не такі голі, як це видавалося з першого погляду, ба навіть зовсім не голі, бо вдягнені в традиційні чорні костюми з золотими пупцлями в темно-сині ганцлі на штруцлях.

На щастя, Емма була не гола, або сказати просто: вбрана в розкішний голубий аблакат, що сягав до колін і дуже часто розходився на животі, являючи мені напис «ПРАВДА», бо саме з цієї газети були зшиті її майтки, які постійно шелестіти шелестом російськомовної газети, нижче виднілося ще слово «орган» і воно мало рацію.

— Спробуй, які смачні скраклі, — сказала Емма і вискалила розкішні зубки, імітуючи стиглу скраклю.

— Просто тануть в роті, — облизався я.

— А прецлі, спробуй прецлі.

І залупила очі, імітуючи стиглу прецлю.

— Розтікається соком, — прицмокнув я.

— А струдля, сьорбни струдлю.

І розтягла вуста, імітуючи течію струдлі.

Тим часом голісінькі дівчатка запхали карликів у миску з пашкалатом і присипали зверху прухом. Карлики борсалися, кидалися, верещали, але в'язкий пашкалат тримав їх надійно і навіть не думав відпускати.

Нарешті дівчатка змилосердилися і вирятували своїх карликів.

Емма саме принесла велике корито з драглями, і карлики, весело скочивши у нього, почали ковзатися.

— Познайомся, — сказала Емма, — це Люся, а це Сюся, а це їхні чоловіки, а вони сестри.

— Прдужеємно, — сказали сестри.

— Мені теж, — відказав я.

— А ось і торт! — засміялися сестри і заплескали в долоні.

То був не торт, а тортисько, але, коли Емма поставила його на стіл, то я побачив, що це якийсь супертортуальний тортище з тортендикулярними тортруаціями тортуризму навзнак.

Торт становив собою яскравий луг чурліанів, над якими пурхали фламайрики; цей луг манив нас до себе і кликав запахом і цвітом, і ми, не втримавшись, узялися за руки й вибігли на луг.

З-під ніг цвиркав крем, бо то були мочари, але все одно було розкішно, і ми вчотирьох катулялися в заростях чурліанів, аж задихаючись від їхньої тортівної духмяності.

Під час тих несамовитих ігор порвалася «ПРАВДА» і щез безслідно «орган» — тепер і Емма стала зовсім гола, як помідор.

Нам було так радісно і весело, що ми й не помітили двох похмурих карликів, які спостерігали за нашими забавами осудливими поглядами, а, помітивши їх, ми стали шпурляти в них кремом так, що їхні поважні чорні костюми з золотими пупцлями в темно-сині ганцлі на штруцлях перетворилися на якесь дрантя з кремовими френзлями в білі клюксклі на фарфоцлях.

Це було так смішно, що ми аж заливалися, а Сюся зробила сюсю.

Що сталося з карликами — жах якийсь! Вони похапали лопати і почали нас закопувати, спочатку нас закопували пашкалатом, щоб ми зав'язли, а потім драглями, я вже зверху полили густою струдльою і присипали прухом.

Так ми були поховані в торті і тільки через десять тисяч років якийсь молодий фламайрик, що на ту пору досяг належного рівня цивілізації внаслідок еволюції виявив нас, але не здогадуючись про надзвичайну наукову вартість свого відкриття, спокійно намастив нас на кавалок скракля і зжував, запиваючи струдльою. Емма, яку він намащував останньою, намагалася пояснити всю безглуздість його вчинку, але той, очевидно, сприймаючи голос за шелест газети, навіть не спробував прислухатися.

Намастив спочатку її пишні стегна, далі круглий і м'який живіт, потім тугі й солодкі перса, а коли намащував голову, Емма сказала: — Щоб ти вдавився, бевзю!

І той фламайрик таки дійсно закашлявся, зашмаркався, захльоркався і здох.

Нам, щоправда, легше від цього не стало.

Торт-2

Цього бенкету я не забуду ніколи. Особливо торта. Його винесло вісім дебелих кухарів, чиї товсті мордяки набрякли кров'ю від надлюдських зусиль, а ноги вгиналися, їхні очі виблискували потойбічним сяєвом, а на вустах кривлялася усмішка, що була звернена не назовні до гостей, а всередину, в самих себе, і це дуже дико виглядало.

Кухарі виклали торта на стіл і вийшли. Тільки тепер усі побачили, що його оздобили під зимовий цвинтар. Посередині стирчала стара облуплена каплиця з побитими вітражами вікон, з полущеною черепицею, а довкола височіли чорні скелети дерев з гніздами вороння, куделями омели та незліченні кущі. Поміж дерев і кущів прозирали перехняблені хрести. Це, вочевидь, був дуже старий цвинтар.

Гості заніміло розглядали торт, і ніхто не насмілювався першим штрикнути у нього ножем.

— Я цього торта їсти не буду, — шепнула мені Емма.

Раптом баламкнув дзиґар на стіні і почало вибивати північ. Поміж могилами війнув вітерець, здіймаючи вгору куряви снігу. А як вдарило дванадцяту, могили здригнулися разом з хрестами і порозкривалися, а з них повилазили покійники.

Публіка застогнала від захвату і стримуваного жаху. Панночка з прищем на носі, що сиділа ліворуч від мене, знепритомніла й беркицьнула горініж разом з кріслом. Я не став їй помагати, щоб не проґавити чогось цікавого.

Покійники сиділи кожен на своїй могилі і роздивлялися так, наче б це вони прийшли у гості, а не ми. Двері каплиці затремтіли від важких ударів зсередини. Іржавий замок мужньо якийсь час тримався, однак дошки таки тріснули і розлетілися, а звідти вискочила якась чудернацька потвора. Це було щось пухке й кругле на тоненьких павучих ніжках і з такими ж тоненькими руками чи лапами, що аж дивно було, яким чином воно могло вивалити ці двері. Потвора весь час міняла свою форму, роблячись то подовгастою, то круглою, як м'яч, то втягуючи всередину живота, скидаючись на полумисок. Ось вона підстрибнула, закрутилася дзиґою, розбризкуючи крем, а тоді запхала довгі пальці до писка і лунко свиснула. І враз усі небіжчики застрибали, замахали руками, загаласували й кинулися у танок.

Пелюстка

цукор показував дванадцяту годину з вікна посипалися пелюстки рожі і вкрили мій стіл з паперами

папери зсипали слова