read-books.club » Фантастика » У сріблястій місячній імлі 📚 - Українською

Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У сріблястій місячній імлі" автора Рей Бредбері. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 58 59 60 ... 68
Перейти на сторінку:
не можу його розшукати в цьому домі!

— Кроуфорд? Ні, в цьому домі немає ніякого Кроуфорда. Я знала колись одного Кроуфорда, в Дейтроті, але то було давно і це, певно, не він.

— Я теж побоююсь, що це не він, пані, — засмучено сказав сержант. — Але хіба не могло статися, що до нас його прізвище дійшло в перекрученому вигляді? Може, в будинку мешкає холостяк із схожим прізвищем?

— Ні, точно ні, — відповіла жінка, — в нас с тільки один холостяк, він тут нещодавно живе, якихось кілька тижнів, це містер Макгайн. Та про нього вам анітрохи не треба непокоїтися, це такий статечний чоловік, тихий і скромний, його майже не видно й не чутно.

— Мені справді шкода, — промовив сержант із безмежно засмученою міною, в якій усе ж таки блиснула надія. — Тобто я, певна річ, радий, що у вашому домі немає таких, що потребують нашої допомоги. — Він, очевидно, вже надокучив жінці, бо вона рішуче кивнула йому і припинила розмову:

— Отже, коли я більше не можу стати вам у пригоді…

Він подякував, вийшов з дому і, дійшовши до рогу вулиці, повернув туди, де стояли машини.

— Його звуть містер Макгайн, — повідомив він. — Це точно він. Тихші, скромний, не чути його й не видно, живе кілька тижнів — усе збігається. Та й не в гості ж він сюди прийшов.

Капітан кивнув головою.

— Тепер туди треба йти вам, — звернувся він до Чарлза Гарднера, що сидів, одягнений у синій комбінезон, і похитував на коліні сумку з інструментами. — Ніякої поради я вам дати не можу, — провадив капітан далі, наморщивши лоба. — Ніколи ще не мав справи з роботами. Може, вам пощастить його вимкнути чи ще щось, а коли ні, то спробуйте дістати в нього якомога більше інформації. Та він ні в якому разі не повинен запідозрити щось. Хочете, ми дамо вам з собою маленький передавач?

— Краще не треба, — відповів Чарлз й відразу придумав пояснення: — Цілком можливо, що в нього а спеціальний пристрій для виявлення таких штук…

Він виліз із машини й пішов до будинку. “Макгайн, — розмірковував він. — Макгайн, Макгайн, що це мені нагадує?” Але аж тоді, коли він побачив це прізвище перед собою, чіткими літерами на дверній табличці — Mc Hine, — йому враз сяйнула думка, і він ледве стримався, щоб не зареготати голосно. Типово по-баткінсівському! Якщо вставити в це слово випалу голосну “а”, то в цілому вийде “Machine” — “машина”!

Тепер він був цілком упевнений у собі. Він тричі глибоко зітхнув — тепер усе залежатиме від нього, він мусить знайти вихід, ще не знає який, але напевне знайде його, як це часто бувало в його практиці, коли якась проблема, начебто нерозв’язна, кінець кінцем, немов блискавкою, осявалася простим і чітким вирішенням. Треба тільки не хвилюватися й бути впевненим. І він подзвонив.

Відчинив робот. Зблизька Чарлз відразу визначив, що перед ним не жива істота, — і не по якихось деталях, а по загальному вигляду.

— Я з електричної компанії, мені треба перевіриш лічильник, — сказав він.

Робот якусь мить повагався, а тоді мовчки розчинив двері.

Чарлз зачинив їх за собою й почав копирсатися в коробці лічильника. Робот стояв позад нього. Відкривши лічильник, професор запитав:

— Що, вперше бачите, га?

— Так, — відповів робот.

“Треба якось інакше, — подумав Чарлз, і далі копирсаючись у коробці й намагаючись робити якомога більше рухів, щоб виграти час.

— Ви не дуже давно живете тут? Я вас іще не бачив жодного разу.

— Ні, — відповів робот.

Несподівано Чарлзові сяйнула блискуча ідея. Писання! Адже робот не вміє писати! Таких філігранних рухів механізму навіть такий конструктор, як Баткінс, навряд чи домігся б при таких обмежених габаритах.

— Де можна заповнити формуляр? — запитав Чарлз, покінчивши з інсценованою роботою.

Робот відчинив ще одні двері.

Чарлз увійшов до кімнати і сів за стіл. Із папки електрокомпанії він дістав справжній бланк і записав: “Ремонт лічильника №…, адреса, дата”. Тоді подав роботові аркуш і олівець:

— Отут ви маєте розписатись, отут, де стоїть “підтверджую”.

Він знову став порпатися в папці, крадькома позираючи на робота. Той не рухався. “Таки підловив я його!” — подумав Чарлз. Але що буде далі? Чи зрозуміє робот, що його загнали в глухий кут? Що йому тепер доведеться скинути маску непримітності? На що він зважиться далі?

— Ви містер Чарлз Гарднер, — сказав робот.

Чарлз підвів очі. Тепер усе було поставлено на карту, настала вирішальна мить.

— Так, — підтвердив він.

— Я знаю ваше фото, — сказав робот.

Чарлз мовчав. Що далі? Робот, напевне, чогось чекав від нього, бо інакше він і далі або говорив би, або робив би щось. Машини не знають очікування через збентеження або вагання. Може, він, Чарлз, повинен дати йому якісь вказівки, наказати зробити щось? Треба спробувати.

— Принесіть мені, будь ласка, склянку води, — промовив він тоном наказу.

— Назвіть шифр чи йдіть звідси! — відповів робот.

Шифр? Ага, це була та записка, що лежала па столі в Баткінса і що про неї піп уже майже забув. І не мав її разом із собою, бо залишив у піджаці. Що там було? Літери. Які?

Професор ковзнув очима по столу. Там він побачив бланк, що лежав перед ним догори ногами, і на ньому літери — ті самі літери, що були її у тій записці: ENIHCM. Прізвище робота, що його власноручно написав професор на бланку, тільки задом наперед — через те, що він дав роботові підписати бланк. Чарлз Гарднер прочитав кожну літеру окремо:

— E—N—I—H—C—M.

— Чекаю на ваші розпорядження! — сказав робот.

“Слава богу, вгадав, — подумав Чарлз. — Мабуть, старий Баткінс, — можливо, щось передчуваючи, — запрограмував робота так, щоб він слухався й мене. А може, він мав намір якогось дня продемонструвати свій винахід та все, на що він здатен? Про це я вже ніколи не дізнаюсь!”

Гарднер знову звернувся до робота.

— Принесіть склянку води, — сказав він.

Робот не перечачи пішов на кухню й приніс те, що від нього вимагали.

“Отже, він слухається мене! — зрадів Чарлз. — І що мені тепер з ним робити? Передусім я, очевидно, повинен дослідити його чи, точніше, його знання, які вклав у нього старий Баткінс”. Після довгих розпитів Гарднер з’ясував, що робот не володіє майже нічим із того, що звичайно вважають загальною освіченістю, і в Баткінсовому будинку він знав тільки деякі приміщення. І в Чарлза виникла спасенна ідея. За кілька хвилин він обміркував цей план як науковий експеримент — і він таки справді збирався поставити експеримент, хоч і досить примітивний.

1 ... 58 59 60 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У сріблястій місячній імлі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «У сріблястій місячній імлі» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "У сріблястій місячній імлі"