Читати книгу - "Веселий ярмарок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Євген Гуцало
ПІВПАРУБКА З ПІВКОЗОЮ
Була неділя, але я сидів у редакційному кабінеті. В подальший номер планувався мій нарис, то мав писати. А за вікном гудів базар. Там продавалися кури й гуси, качки й індики, сало й м'ясо, яблука й груші, мед, молоко, яйця, сметана, дьоготь, руда глина, свині, корови, вівці, соми, окуні, коропи, лящі, тюлька, телята, поросята, курчата, качата, індичата, жито, пшениця, гречка, просо, пшоно, кукурудза, мамалига, дерть, гречаники, маторженики, картопля, буряки, капуста, морква, петрушка, мак, помідори, огірки, овочі, фрукти, городина, збіжжя, ранні черешні, а також кози.
Минуло часу з козячий хвіст, як у кімнату заходить щось оцупкувате в матнистих штанях. Я знав, що то Ригорко, який був дуже хитрий,— з'являвся завжди тоді, коли його не чекали, то Дмитро сидів, не піднімаючи голови.
— А що я тобі скажу, Дмитре,— здалеку зачав Ригорко.
— Та вже щось скажеш...
— А давай-но поводимо козу.
— То й поводимо,— сказав я, та зненацька Дмитро згадав, як Ригорко привселюдно мене шпетив, то й хутко позадкував:— Не, не поводимо.
— А то ж чому? Тебе щось укусило, ге ж?
— Та де! Але коза тебе не схоче. Бо всяка коза любе, абись її хазяїн водив. А з тебе який хазяїн, коли ти навіть не парубок, а півпарубка.
Отак вони теренділи кількоро хвилин. Ригорко просивмолив Дмитра поводити з ним козу, то я згодився.
— Ну, гаразд,— сказав Дмитро,— ходімо. Бо ти мені хоч і ворог, але не ворог.
Гайда ми з козою по вулицях рідного міста. Та півпарубка Ригорко знову злецько вчинив: пірвав у мене півкози і дременув, гейби його ґедзь ужалив. Я й не зогледівся, коли те сталося, та й розполовинена коза геть навіть не бекнула. Бач, усього лишень півпарубка, а який спритний, моторний, хитрий, жвавий, в'юркий, слизький, облудливий, брехливий, лукавий, нахрапистий, влізливий, підлабузливий, гидкий, бридкий, надокучливий, нахабний, підступний, а також збитошний. Варт би всипати йому під саму зав'язку, подумав я, та це ж воно вийде, що Дмитро зобидить чоловіка, а кому це, як сказав поет, нада? Тож я тинявся по місту зі своєю половиною кози — з тією, що на ній роги і дві передні ноги. А ту, що з цицьками, забрав півпарубка Ригорко. «То й нехай бере,— закваскою вигравала в Дмитровій голові думка.— Хоч і злецько він учинив зі мною, поцупивши собі половину моєї кози, але нехай. Бо коли чоловікові не треба, то він не візьме й не вкраде». Дмитрові шкода стало Ригорка, то я заплакав.
Федір Маківчук
КОЗЮЗІ ПО ЗАСЛУЗІ
Разом з тисячами втомлених трудящих Дормидонт Чалапало йшов з роботи й радісно думав про завтрашній вихідний день. Раптом якась свинюка наступила йому на ногу. Він уже роззявив рота, щоб ввічливо матюкнутися, та завважив, що то була не свинюка, а козюга, яка відповідно вимагала лайки іншого характеру. Тож Дормидонт вирішив перебудуватися і замахнувся на козюгу кулаком. Коли це чує: над самим його вухом хтось гаркнув громовим басюгою:
— Ша, батя, не трожь бєдноє жівотноє!
Чалапало протер очі і побачив: стоїть здоровенне мурло і гладить козюгу по шияці.
— Ага!— спаленів Дормидонт.— Само хамлюга, та ще й козу хуліганкою воспитує!
І тут Чалапало як підскочить та як вліпить мурляку в пику. Той — брик і впав. Лежить, не подаючи ніяких ознак жизні.
Народу зібралося тьма-тьмуща. Та все ж Чалапало помітив, що до нього крізь натовп пробирається дружинник. Симпатичний такий, мордатий. Підійшов, привітався, як годиться.
— Що це ви,— питає,— дурня валяєте?
— І не тольки дурня, а й тунеядця,— уточнив Чалапало.
— Дурня й тунеядця?— перепитав дружинник.— О, це те, шо нада.— Потім він виліз на сходи сусіднього будинку і виголосив на честь Дормидонта блискучу промову.
— Громадяни!— сказав він.— Ви бачите перед собою справжнього героя, який культурно бореться з дурнями й тунеядцями. Честь йому й слава! Оте мурло справедливо покаране. Воно ще й одержить п'ятнадцять суток. А нашому шановному героєві ми вручимо п'ятнадцять карбованців премії. Радий також повідомити, що від деяких представників громадськості поступила пропозиція віддати шановному гражданину героєві ще й козюгу, яку водило заслужено покаране мурло. Віддамо, бо видно, що наш герой до всього ще й мисливець. Він може вивести козюгу за місто в лісок, трахнути її з близької дистанції і принести додому. Тоді жінка не принижуватиме мисливської гідності нашого героя, не варнякатиме, нібито він мазило.
Останні слова дружинника потонули в шквалі оплесків. Народ розступився, даючи Дормидонтові дорогу. Він урочисто рушив. А за ним дружинник вів похнюплену козюгу.
Володимир Яворівський
КОЗЯЧА РЕАКЦІЯ
Теперка цей нахабистий журналістисько не дає мені дихнути на повні грудиська. Куди б я не тікав від нього: в юрмисько, в ярмаровисько, в збіговисько велетенських дивовиськ,— скрізь знайде, шлячок би ясненький його трафив і не покидав. Шкірить, страхопудисько, свої зубиська, свої кланцаки, що риплять, як свіжа капуста. Я тікаю від нього і відчуваю, що в акумуляторах моєї людської сутності ось-ось вичерпається енергія — і все: він наздожене мене. Води б мені напитися! Води! І тоді, може, надійдуть у мене стимули зі світу природи, не дадуть мені простягнутися в горизонталь, а випрямлять мій хребет у вертикаль, і тоді я, поворушивши язиком та щелепами, скажу йому:
— Відчепись, графоманисько, не ворохоб мене.
Але де вода? Де взяти води?
Я підупадаю на силі. Ледве переставляю одну ногу. Другу. Третю. Четверту. П'яту... Тринди-ринди, коржі з маком... Кепсько, либонь, зі мною, бо теперка і своїх ніг не можу перелічити, а колись у романі «Ланцюгова реакція» я дуже точно описував, скільки у кого ніг. То де вода? Де? Та он же — тутка стоїть автомат, що працює на атомній енергії. Двома (чи трьома, чи п'ятьма) моїми передніми кінцівками хапаю стаканисько, раменом вмикаю атомну енергію... І тут щось як пшикне. Я схарапудився, хотів був
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.