Читати книгу - "Інші пів’яблука"

спільної справи. Може, тимчасово, хтозна. Але теж туди вчащає. Отакі справи. І ще одна новина. Мій син одружується.

– Нарешті! Ти ж відчувала: до весілля діло йде.

– Та не старший одружується! Молодший. Наш юний барабанщик. Із дівчинкою-близнючкою. І не з тою, що ви і я подумали, а з тою, другою, в окулярах… З Анею. От вам і ботанічка!

– І мені вона подобається, – підтримала Ірина. – Це та, що з нашим яблуком виходила, з яблуком Пінзеля, пам’ятаєте? Чудова дівчинка. Хоч і Яна теж хороша, просто інша.

– Вірю, – погоджується Галя. – Після того як ти яблуко Курича в руках покрутила, вірю кожному твоєму слову.

– Того дня, коли ми до Бучача їздили, щоб ви знали, я всі свої секрети Кумпі вибовкала. А він мені – свої.

– Звучить загрозливо, – сказала Галя. – І обнадійливо.

Усі наготувалися щось почути, але Ірина нічого до своїх слів не додала. Що було казати? Що цей чоловік зачепив її за живе? Що вона почала про нього думати з неспокоєм у серці. Занадто тихий… От тобі й тихий. Згадувала, як він пив каву на аварійному балконі, спокійний, наче сфінкс. Як вони тікали вдвох від чогось невідомого під мурами ратуші. Як він телефонував їй наступного ранку: «Все гаразд, незабаром повернуся…»

– Це на вас так яблуко правди подіяло… – усміхнулася Луїза.

– Він до нього навіть не доторкнувся, – відповіла Ірина. – Лише я його розтуляла-стуляла.

– Дівчата, а наше яблуко теж не з нами, – згадала Магда. – Теж пішло у світи. Аллин брат погодився лікуватися, сам дійшов такої думки. То вона одразу й попросила дозволу дати яблуко на кілька днів своїй товаришці, в тої батько п’є без просипу… Покотилися наші яблука в різні боки. Було два яблука, а тепер немає жодного!

… Діти вийшли проводжати маминих подруг, вдівшись у зимові куртки й теплі шапки. Бігали по доріжках, стрибали по кам’яній лавці. Магда теж убралася по-зимовому. Знає вона ці довгі прощання при хвіртці, слово до слова чіпляється – годі розійтися!

У прозорому дзвінкому повітрі наче щось заіскрилося. Сніг, дівчата, сніг! Падав на рукави, вихвалявся довершеною графікою небесних крижинок, даруючи чисту радість – одну для всіх: і для дітей, і для дорослих. Навіть Курич зі своєї майстерні вийшов, накинувши куртку.

Сонька з Кузьмою ловили сніжинки язиками. І мамині подруги згадали, як це робиться, повисували язики. Від’їжджали, наче в музичній шабатурці – під звуки акордеона в салоні. Галя з Іриною танцювали руками, в них це виходило злагоджено й кумедно. Навіть Луїза, розвернувшись, зупинилася і теж у танці закрутила руками над кермом. Пустують. Одна – безробітна («Тимчасово!» – впевнена Луїза), друга має поважні причини хвилюватися за своїх хлопців (Галя нахилилася до вікна), третя таблетки за якоюсь схемою ковтає, від млинців за столом відмовилася, дієта, мовляв, і то не заради фігури, а тому, що лікар заборонив. Посунули свої проблеми вбік – нехай почекають. А тепер, цієї миті, дуріють, танцюючи в машині, як безжурні дівчата.

Бузковий «Шева» проплив попри сімейство Куричів, яке з усмішками вишикувалося біля воріт. За вікном авто – притиснутий до скла розплющений Галин ніс. Розреготалися Куричі, діти майнули за машиною слідом, розмахуючи руками, і бігли наввипередки, залишаючи сліди на білому снігу, аж поки Магда гукнула їх додому.

25 вересня 2012 – 29 вересня 2013

Примечания

1

Рукомиш – село в Бучацькому районі Тернопільської області.

2

Іоан-Георг Пінзель (бл. 1707 – бл. 1761) – видатний український скульптор, представник пізнього бароко й рококо, засновник Львівської школи скульпторів.

3

Сницар – різьбяр.

4

Боцеті – зменшені зразки скульптур.

5

Гоноруватися – пишатися.

6

Митна площа – площа у Львові.

7

Батяр – гульвіса.

8

Верховина – селище міського типу в Івано-Франківській області, адміністративний центр Верховинського району.

9

Головиця – джерело.

10

Дземброня – село у Верховинському районі Івано-Франківської області.

11

Файка – люлька.

12

Бамбетель – розкладне дерев’яне ліжко-лава.

13

Креденс – буфет на посуд.

14

Братрура – частина печі з затулою, куди ставлять їжу, щоб вона не холола.

15

Гуслянка – кисляк із пареного молока.

16

Бануш – мамалига, зварена на сметані.

17

Жереп – гірська низкоросла сосна.

18

Літовище – місце в горах, де влітку випасають худобу, а також сам час літнього випасу.

19

Бернард Меретин (кін. XVII ст. – 1759) – архітектор епохи пізнього бароко й рококо. Німецького походження, працював на західноукраїнських землях.

20

Годовиця – село в Пустомитівському районі Львівської області.

21

Анн Демельмейстер (нар. 1959) – бельгійська дизайнерка-авангар-дистка, одна із засновниць модного деконструктивізму.

22

Чіабата – традиційний італійський хліб.

23

Захристя (захристія) – приміщення біля вівтарної частини християнського храму, де зберігають предмети культу.

24

Мартин Альтомонте (1657–1745) – італійський маляр, з 1684 року жив у Польщі, придворний художник Яна ІІІ Собеського.

25

Городенка – місто в Івано-Франківській області.

26

Путто – мистецький образ малого голого хлопчика.

27

Юбер Джеймс Марсель Таффі де Живанші (нар. 1927) – французький модельєр, засновник будинку моди «Живанші».

28

Вернер Балдессаріні (нар. 1945) – австрійський кутюр’є, тривалий час був головним дизайнером будинку моди «Г’юґо Босс», заснував власний будинок моди «Балдессаріні».

29

Персенківка – місцевість у Сихівському районі Львова.

30

Хуторівка – одна з вулиць Львова.

31

Мідниця – тут: таз.

32

Музей Оранжері – картинна галерея в Парижі, в якій виставляють роботи імпресіоністів і постімпресіоністів.

33

Микола-Василь Потоцький (1706–1782) – польсько-український магнат, меценат.

34

Ель Греко, справжнє ім’я Доменікос Теотокопулос (1541–1614) – іспанський художник, представник критської школи.

35

Алессандро Маньяско (1667–1749) – італійський живописець доби бароко, майстер генуезької школи.

36

Джованні Баттіста Тьєполо (1696–1770) – найвизначніший художник італійського рококо, майстер фресок і гравюр, останній великий представник венеційської школи.

37

Франсуа Буше (1703–1770) – видатний французький маляр, гравер і декоратор доби рококо.

38

Зальцбург – місто, де народився (1756) геніальний австрійський композитор Вольфґанґ Амадей Моцарт. А Відень став містом розквіту його таланту, там він і помер 1791 року.