Читати книгу - "Мазепа. Людина. Політик. Легенда."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як бачимо, Кочубей мав достатньо мотивів для написання свого знаменитого доносу, головним із яких, звісно, був не «український» чи «російський» патріотизм чи особисті мотиви, а вміло розпалювана жадоба влади.
Але як же бути з романтичною історією з пушкінської «Полтави» (або трилогії Богдана Лепкого «Мазепа») про старого ловеласа-гетьмана, закохану красуню – доньку Кочубея та її обуреного батька? Що все-таки сталося в 1704 році між цими людьми?
Судячи з даних джерел, все було дуже просто і складно водночас. Василь Кочубей вів умілу та цілеспрямовану «шлюбну політику» – його донька Марія була одружена з сином ніженського полковника Степана Забіли, Катерина – з сином другого генерального судді Василя Чуйкевича, Прасковія – з сином генерального хорунжого Івана Сулими. Наймолодшій доньці Кочубея, Мотроні (на Марію її перейменував О. С. Пушкін, насправді Марією звали старшу сестру героїні «Полтавы»), в 1704 році мало виповнитися 16 – 17 років. Народилася вона близько 1688 року (тобто Іван Степанович уже був гетьманом, коли хрестив наймолодшу доньку Кочубея; згодом це стало значною перешкодою для ймовірного одруження Івана Степановича і Мотрі – православна церква негативно ставилася до самої ідеї укладання шлюбу між хресними батьками і хрещеними). На жаль, ми не знаємо точного часу і обставин зустрічі юної красуні Мотрі та вже немолодого, але все ще повного енергії гетьмана. Головне – це те, що ці двоє таких різних людей, схоже, цілком щиро покохали одне одного. Історики, відверто неприхильно або вороже налаштовані щодо героя нашої книги, твердили про те, що Іван Степанович просто намагався спокусити чергову «жертву» – доньку Кочубея, яка була засліплена блиском булави і взагалі була «чрезвычайно ограниченным женским существом» (М. Костомаров).
Подібні домисли мають небагато спільного навіть із тією обмеженою інформацією з джерел, що нам відомі. Судячи з листування гетьмана і Мотрі, а також свідчень Кочубея на допиті, юна донька генерального судді виявила неабияку силу почуттів – у відповідь на постійні нападки та знущання з боку батьків (особливо матері, яку гетьман в одному з листів називає «катівкою») вона втекла до палацу свого коханого і довго відмовлялася повернутися додому. Підкреслимо, що поведінка гетьмана мало схожа на поведінку «старого Дон Жуана» – вона вельми шляхетна і виважена.
«Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечне від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти, через сей листочок кланяюся, всі члонки цілую люб'язно».
В наступному листі Іван Степанович ніжно, але переконливо пояснює закоханій в нього дівчині: «Моє серденько! Зажуривем ся, почувши од дівки [посланниці Мотрі] таке слово, же Ваша милість за зле на мене маєш, же Вашу милість при собі не придержал ем, але одіслав додому. Уваж сама, щоб з того виросло. Першая причина: що-б твої родичі по всім світі розголосили: же взяв у нас дочку у ночі ґвалтом і держить у себе замість підложниці. Другая причина: же задержавши Вашу милість у себе, я бим не міг жадною мірою витримати, да і Ваша милість так-же; мусіли бись-мо із тобою жити так, як малженство кажеть, а потім прийшло-б неблагословення од церкви і клятьба, же би нам з тобою жити. Де ж би я на той час подів і мені б же через теє Вашу милість жаль, щоб єсть на-потім на мене плакала».
«Моє серце коханеє!
Сама знаєш, як я сердечне, шалено люблю Вашу милість; ще нікого на світі не любив так; моє б то щастя і радість, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець цього може бути, а особливо при такій злості та заїлості твоїх родичів; прошу, моя любенько, не міняйся ні в чому, оскільки неоднократ слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду».
«Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої біднії очі, бо тебе не оглядають».
«Прошу мене в любові своїй неодмінно ховати, нім, дасть Бог, з ліпшим привітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі члонки тільця твого біленького, моя любенько коханая».
Ті, хто хоча б раз у житті відчували щось подібне, мають зрозуміти, як важко мали даватися ці рядки гетьманові, для якого це несподіване кохання стало останнім в житті світлим і чистим почуттям…
Дома життя Мотрі зовсім не було солодким – у листах відбилися згадки про важкі «сімейні сцени» – свідченням чого є хоча б ці рядки з листа гетьмана: «Моє серденько! Не маючи відомості про поводження Вашої милості: чи вже перестали Вашу милість мучити і катувати, тепер отже, від'їжджаючи на тиждень на певні місця, посилаю Вашій милості від'їздив через Карпа, яке прошу удячно прийняти, а мене в невідмінній любові своїй ховати». Закохані листувалися протягом певного проміжку часу через невідомих нам на ім'я слуг Мотрі, а також Карпа і Мелашку – слуг гетьмана Мазепи. Через тих же посланців Мотря дістала від гетьмана каблучку та книжечку і передала коханому пасмо свого волосся, намисто з шиї та свою нічну сорочку – в середньовічній Європі такі знаки уваги з боку дами щодо закоханого кавалера були досить поширеними. Згодом листування було перехоплене Кочубеєм, який зберіг дванадцять листів Мазепи (на жаль, жодного листа Мотрі не збереглося). Згодом Василь Леонтійович не надто шляхетно використав інтимне листування доньки в своєму доносі. Після арешту Кочубея листи повернув гетьманові канцлер Петра І Головкін, завіривши Мазепу в тому, що царські чиновники не знімали з них копій. Насправді ж копії було знято – саме їх на початку XIX століття відшукав у московських архівах російський історик Д. Бантиш-Каменський.
Нам мало що відомо про подальшу долю Мотрі Кочубеївни. Є непевні дані про плани її одруження в 1707 році із сином генерального судді Василя Чуйкевича Семеном
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мазепа. Людина. Політик. Легенда.», після закриття браузера.
