Читати книгу - "Американський психопат"

Я теж посміхаюсь і запевняю його, що двадцятого прийду у «Некеніє», і коли йду, киваючи ні до кого, кричу до нього: «Гей, вилупку, я хочу бачити, як ти помреш, мудило-о-о-о-о-о», і починаю завивати, наче банші[109], йдучи по П’ятдесят восьмій і ляскаючи по стінах дипломатом «Ботеґа Венета». Інший хор, на Лексингтон, співає «Слухайте янголів-провісників», я, мугикаючи, танцюю перед ними степ, перш ніж рушити, як зомбі, в бік «Блумінґдейлз», де мчу до першого ж вішака з краватками, який впадає мені у вічі, і, пестячи шовкову шийну хустку, шепочу до молоденького педика за прилавком:

— Надто, надто розкішно.

Він фліртує зі мною, питає, чи я не модель.

— Побачимось у пеклі, — кажу я йому і йду далі.

…вази, і фетрові капелюхи з пір’ям, і несесери зі шкіри алігатора зі срібносяйними пляшечками, й пензликами, й ріжками для взуття по двісті доларів, і свічники, і наволочки, і рукавички, і капці, і пухівка для пудри, і бавовняні светри зі сніжинками ручного плетіння, і шкіряні ковзани, і окуляри для лижного спорту дизайну «Порше», і старовинні аптекарські пляшечки, і діамантові сережки, і чоботи, і келишки для горілки, і чохли для карт, і камери, і таці червоного дерева, і шалики, і засоби після гоління, і фотоальбоми, і сільниці з перечницями, і банки для печива з обпаленої кераміки, і ріжки для взуття по двісті доларів, і рюкзаки, і алюмінієві судки для ланчу, і наволочки…

Екзистенційна безодня розгортається переді мною, доки я блукаю в «Блумінґсдейлз», змушує знайти телефон і перевірити залишені повідомлення. Потім, мало не плачучи, після трьох таблеток «Гальціону» (моє тіло пристосувалося до пігулок, вони більше не присипляють мене — здається, лише відганяють цілковите безумство), я прямую до відділу «Клінік», де розплачуюся платиновою карткою «Америкен експрес» за шість тюбиків крему для гоління, нервово заграючи до дівчат, які там працюють. Вирішую, що ця порожнеча (принаймні частково) стосується того, як я нещодавно повівся з Евелін у «Баркадії», хоча завжди може бути, що це радше пов’язано з приладом стеження на моєму відеомагнітофоні. І тоді я нагадую собі, що треба з’явитися на різдвяній вечірці в Евелін (мені навіть спадає на думку взяти з собою одну з дівчат з відділу «Клінік») і ще — проглянути інструкцію до відеомагнітофону і розібратися з його проблемою. Я бачу десятирічну дівчинку з матір’ю, яка купує шалик, якісь прикраси, і думаю: «Непогано». Я вбраний у кашемірове пальто, двобортний спортивний піджак з шерсті альпаки, шерстяні штани зі складкою, шовкову краватку з орнаментом, все від «Валентіно Кутюр», і шкіряні черевики зі шнурівками «Аллен-Едмондз».

Різдвяна вечірка

Я випиваю з Чарльзом Мерфі «У Расті», щоб підготуватися до різдвяної вечірки в Евелін. Я вдягнув двобортний костюм із шерсті та шовку на чотири ґудзики, бавовняну сорочку з коміром на ґудзиках від «Валентіно Кутюр», шовкову краватку з орнаментом від «Армані» та шкіряні сліпони «Аллен-Едмондз». Мерфі вбрався у двобортний габардиновий костюм на шість ґудзиків від «Курреж», смугасту бавовняну сорочку з коміром на ґудзиках збоку й шийну хустку з шовкового крепу, обидві — «Хуґо Босс». Він провадить щось про японців.

— Вони купили Емпайр Стейт Білдинґ і «У Нелл». «У Нелл», уявляєш, Бейтмене? — вигукує він за другою порцією «Абсолюту» з льодом.

І це пробуджує в мені щось, наче щось вмикає, і, пішовши з бару на прогулянку Верхнім Вест-Сайдом, я опиняюсь у дверях колись шикарного ресторану Карлі Саймонза «Джей Акайл», він зачинився минулої осені. Повз мене їде на велосипеді кур’єр-японець, я одним стрибком збиваю його з ніг і затягую до дверей; те, що його ноги заплутались у велосипеді «Швінн», мені допомагає, бо велосипед блокує спазматичне здригання ногами, яке зазвичай супроводжує перерізане горло (ніж увійшов легко, без перешкод), однак він усе одно зміг п’ять чи шість разів підняти його ногами, перш ніж захлинутися власною гарячою кров’ю. Я відкриваю коробочки з японською їжею і викидаю їхній вміст на нього. Але на мій подив, замість суші, теріякі, ролів і локшини соба на його скривавлене судомне обличчя падає курка з горіхами кеш’ю, а яловичина чоу-мейн, смажений рис із креветками та свинина мушу розмазуються по тріпотливих грудях. Ця прикра невдача (я випадково вбив не того азіата) змушує мене подивитися, куди ж прямувало замовлення (до Саллі Рубінштейн); ручкою «Монблан» я пишу на його зворотному боці: «Тебе я теж дістану…, сучко», кладу аркуш на обличчя мертвого малого і, знизуючи плечима, перепрошуючи, буркочу: «Ну вибач»; і пригадую, що «Шоу Патті Вінтерс» сьогодні було про дівчат-підлітків, які продаються за крек. Я нині дві години був у спортзалі і тепер можу зробити двісті скручувань менш ніж за три хвилини. Біля дому Евелін я віддаю змерзлому волоцюзі одне з тих печив з віщуваннями, які я забрав у кур’єра, і він запихає все собі до рота, і печиво, і передбачення, вдячно киваючи. «Довбане мудило», — буркочу я, так щоб він почув. За рогом я бачу, що поліція досі чергує біля будинку, де Вікторія Белл, сусідка Евелін, позбулася голови. Перед домом Евелін припарковані чотири лімузини, один із них досі заведений.

Я запізнився. Вітальня та їдальня вже заповнені людьми, з якими я, направду, не хочу говорити. Високі блакитні ялинки у білих вогниках стоять з обох боків каміна. Грає диск старих різдвяних пісень шістдесятих у виконанні «Зе Ронеттс». Бармен у смокінгу наливає шампанське та егног[110], змішує «Мангеттени» та мартіні, відкорковує пляшки піно-нуар «Калера Дженсен» та шардоне «Шаппелле». Імпровізований бар між вазами з пуансетією оточують пляшки з портвейном двадцятилітньої витримки. Довгий складаний стіл застелений червоною скатертиною, на ньому безліч тарілок, форм та ваз, заповнених смаженими лісовими горішками, лобстерами, супом із устриць, супом із селери з яблуками, кав’яром білуги на тостах, цибулевими кільцями у вершках, смаженою гускою з каштанами, випічкою з кав’яром, овочевими тартами з соусом тапенада, смаженою качкою і смаженим телячим боком із цибулею шалот, ньоками, запеченими в соусі, овочевим штруделем, вальдорфським салатом, молюсками, брускетою з сиром маскарпоне, білими трюфелями, суфле з зеленого чилі, смаженою куріпкою з шавлією, картоплею, цибулею, журавлиновим соусом, пирогами з м’ясом, шоколадними трюфелями, тартами з лимонним суфле та тарт-татеном з горіхами пекан. Усюди горять свічки у свічниках «Тіффані» з чистого срібла. Не можна достеменно сказати, що це не галюцинація, але, здається, там є карлики, вбрані в червоні й зелені костюми ельфів, у фетрових капелюшках — вони розносять поміж гостей закуски на великих тацях.