Читати книгу - "Вояки"

Підводний човен з балістичними ракетами може завезти вас у місця, до яких ніколи і ніхто не подорожував, та тільки ви нічого не побачите. У підводних човнів немає ні вікон, ні фар, ніщо не повинно видавати його присутності в темних до чорноти водах. На глибині, куди сонячне світло не проникає, від перископа також користі немає. Екіпаж «дивиться» за допомогою сонара, засікає звук від гвинтів інших кораблів і вираховує відстані та курси. Щоб уникнути виявлення, підводні човни користуються тільки пасивним сонаром, вони не «пінгують». Ехолокація — випускання звукового сигналу та опрацювання часу повернення відлуння — видавала б позицію субмарини. Тобто «Теннессі» сліпіший за кажана.

На глибині 450 футів[197], на якій ми перебуваємо, інших субмарин, у які можна було б врізатися, немає. (Кожен підводний човен має призначену йому територію, або «коробку», саме для того, щоб запобігти зіткненням.) На цей час найбільша зовнішня небезпека — креветки. Коли команда камбуза випорожнює бак сміттєподрібнювача, великі зграї креветок кидаються до корпусу човна, щоб поїсти. Шум, який вони всі разом створюють, може перекрити шум від інших кораблів.

На гідроакустичному посту цього ранку перебувають четверо чоловіків, вони сидять перед моніторами, стежачи за повільними зеленими смугами відображень акустичних сигналів, а також слухають через навушники. Гідроакустик може впізнати корабель за шумом гвинтів, так само як орнітолог може відрізнити один вид дятлів від іншого за швидкістю або тембром стуку по дереву. Хтось дає мені навушники, щоб я послухала, як дельфіни спілкуються за допомогою клацання-тріщання. Після кількох днів на підводному човні виявляється, що будь-який контакт з природою досить п’янкий.

— Фліппер[198]! — дуже не хочеться писати про саму себе «заверещала», але саме це і сталося.

— Еге ж, — каже гідроакустик, — Фліппер на всю ніч.

Хоча підводні човни з балістичними ракетами можуть залишатися на глибині впродовж кількох місяців, зазвичай вони так не роблять. «Теннессі» регулярно піднімається на поверхню води, як кит, щоб «видихнути» порцію електронної пошти. Ми збираємося підійматися на поверхню на трасі торгових кораблів, усі на борту з цього приводу трохи збуджені. Годину до моменту, коли човен має виринути на поверхню, хтось проводить біля перископа, видивляючись, чи не пропустив когось сонар. Через те що кут огляду становить менше ніж 360 градусів, чоловік повільно обертається по колу, ніби танцює, заступаючи однією ногою за другу. Тут потрібно бути впевненим, що нагорі нікого немає.

У 2001 році американський підводний човен «Грінвілл» виринув просто під навчальним судном японських рибалок. Стерно пробило корпус, унаслідок чого траулер затонув, дев’ятеро людей загинули. (Серед причин недосипання не згадували. Згадано було групу відвідувачів: 14 високопосадовців і, гм… письменник. За винятком однієї людини вся група була в командній рубці, вони юрмилися на перископній платформі, перекривали доступ до приладів, відволікали акустиків.)

Капітан «Грінвілла» допустив те, що в цих колах називають «низькою перископною дисципліною». Сканування тривало майже вдвічі менше часу, ніж цього вимагає процедура. Для підводних човнів потенційну небезпеку становить іще так званий «ніс на нулі». Якщо ніс корабля спрямований точно на антену сонара, звукові хвилі, що йдуть від гвинтів такого корабля, блокуються його корпусом та вантажем. Офіцер з безпеки «Теннессі» порівняв це зі «спробою щось крикнути вашим дітям, які стоять перед автівкою, через багажник». Метафора влучна, але дещо тривожить.

Сьогодні вихідний, підняття на поверхню в такі дні може бути ще небезпечнішим. Контейнеровози, які не встигають зайти в порт протягом звичайних годин роботи, іноді навмисне затримуються, щоб прибути у понеділок, коли ставки портових зборів повернуться до звичайних. Контейнеровоз завбільшки з торговельний центр, але якщо двигуни вимкнено, на підводному човні його буде майже не видно. Для тих, хто на борту «Теннессі», вітрильник небезпечніший, ніж бойовий корабель. Тепер ви розумієте, як сталося, що підводний човен «Сан-Франциско» у січні 2005 року врізався в підводну гору. Гори — вони дуже тихі.

Стресу додає й те, що відвернути останньої миті неможливо. Під час підняття на поверхню швидкість підводного човна становить від 6 до 12 миль за годину[199].

— Ніби немовля, що відповзає з дороги вантажівки, — каже офіцер з безпеки.

З огляду на його попередню згадку намагань покричати дітям через багажник, складається враження, що з ним щось трохи не так.

Виняткова обережність — основний інстинкт підводника. Якщо під час підняття на поверхню на дисплеї з’являється позначка сонарного контакту, командир човна може дати команду на екстрене занурення. Тому що без застосування ехолокації швидко визначити відстань до іншого корабля неможливо. «Спочатку убезпечся, потім берися до розрахунків», — сказав командир субмарини учора, коли ми занурилися, щоб уникнути корабля, який, потім виявилося, був від нас за кілька миль. Підводний ракетоносець не має певного маршруту, його курс — це послідовність ухилянь і знервованих відступів. Якщо розрахунки показують, що відстань між контактом і човном менша за дві милі, капітана викликають, час доби значення не має. А часто — і штурмана та старшого помічника.

Ось так вони і сплять уночі.

— Я знаю, що три-чотири рази за ніч мене розбудять, — розповідає штурман.

Мюррей теж час від часу прокидається; у стіну каюти, над його подушкою, вмонтовано гучномовець, у який можна почути розмови в командній рубці. Ніби радіоняня на нічному столику біля ліжка молодої матусі.

— Зненацька зі звичного фонового шуму та балачок ти виокремлюєш якесь слово, чи зміну інтонації, чи гучності чийогось голосу. Від такого одразу прокидаєшся.

У традиційній прихильності підводників до кофеїну немає нічого дивного[200]. «Теннессі» вийшов з порту з 1000 фунтів[201] кави на борту. Перший у світі атомний підводний човен — його побудували 1954 року — тепер перетворено на плавучий музей у Гротоні, Коннектикут. Якщо ви його відвідаєте, то зможете побачити металеві кільця, прикручені до консолей та переборок на різних постах. Це тримачі для чашок. Хоча кофеїн безпечний та ефективний, у нього є недолік. Залежно від чутливості конкретної людини, період напіввиведення кофеїну з організму становить від шести до восьми годин. Навіть якщо ви без проблем засинаєте після випитої ввечері кави, шансів просинатися впродовж ночі у вас більше, адже нервова система залишається збудженою, мозок реагує на звуки та інші подразники, які в іншій ситуації були б проігноровані. Що гірше ви спали вночі, то більше кофеїну вам знадобиться наступного дня, і наступної ночі ви будете спати ще гірше. І так далі. Як зауважив Мюррей, спостерігаючи за тим, як я наливаю собі свіжої кави:

— Надовго це проблему не розв’яже, колего.

Наближаємося до перископної