Читати книгу - "Замкнене коло"

переходить у зоряну ніч. На освітлену доріжку падають подовжені тіні дерев. Світодіоди підсвічують потічок, створюючи гру світла й тіні. Мирослава вдивляється в грайливі струмені води, і вода її вабить магічною силою, зачаровує, змушує забути про всі неприємності, відносить із собою смуток. Мов у казці, вона йде до озера під старою грушею. Ще в дитинстві вона з бабусею зривала з гілля соковиті плоди. Зараз навколо груші романтична обстановка, а саме дерево схилилося над ставком. Світні камінчики в ставку притягують до себе погляд. І раптом ставок починає переливатися блакитними хвилями ожилої води, а в його воду сиплються зорі з корця Великої Ведмедиці…

Якими ж солодкими бувають мрії! Мирославі від них стає на душі приємно-млосно. Вона навіть відчуває, як лоскочуть ноги невеличкі лагідні хвилі озера. Які гарні відчуття! Заради їх втілення в життя Мирослава згодна на все.

Жінка засинає з легкою усмішкою на вустах. Так може всміхатися лише щаслива людина.

42

Ірина радо зустріла Андрія. Останнім часом вона знайшла в цьому чоловікові доброго друга. Вдень вона була заклопотана справами, бо попри все хотіла найшвидше повернути свої права на дитину та забрати Любоньку з інтернату. Іноді здавалося, що їй забракне сили, щоб здолати всі бюрократичні перешкоди на своєму шляху. Якби її не підтримував Андрій, то впала б у відчай. Але він щоденно заходив до Ірини, щоб підтримати жінку у скрутну годину. Коли він був поруч, то Ірині здавалося, що вона має стільки сил, що ладна вергати гори. Він був уважний, ненав’язливий, по-справжньому добрий.

– Знімай курточку, я її обтрушу від снігу, – запропонувала Ірина, приймаючи пакунок.

– Я сам, – сказав він.

Ірина була надто близько від Андрія. Вона добре чула, що від нього йшов легкий запах гарного одеколону та сигарет. Від цього трохи запаморочилася голова.

– Стіл вже накритий. Чекає лише шампанське та тебе, – осміхнулась Ірина та відійшла далі, не бажаючи, щоб Андрій помітив, як вона знітилася.

– Я не проти почати зустрічати Новий рік вже зараз.

– Тоді ходімо спочатку проведемо старий. Він був для мене нелегким, тому залишмо в ньому всі негаразди, – запропонувала Ірина, запрошуючи жестом пройти до кімнати.

Вони сиділи поруч у напівтемряві за святковим столом перед телевізором. Розмовляли про щось неістотне, незначне, але хіба це мало якесь значення? Їм було добре разом, затишно та спокійно. Напередодні Нового року Ірина й Андрій були вщент наповнені надіями на краще. Коли годинник сповістив про настання нового року, вони пригубили келихи з шипучим шампанським.

– З новим роком! – сказав Андрій.

– З новим щастям! – відказала Ірина.

Вони не помітили, як їхні уста зімкнулися в поцілунку. Він був солодким і водночас п’янким, як вино. Андрій пригорнув до себе Ірину, поцілував сміливіше та палкіше. Той п’янкий поцілунок, змішаний із запахом шампанського, апельсинів і шоколаду, змусив кров шуміти в голові. Не тямлячи себе від щастя, Андрій підхопив Ірину на руки, поніс на ліжко. Його не мучили докори сумління через зраду, коли вони стомлені лежали голі на ліжку. Це не була зрада. Це – зародження нового справжнього палкого кохання. Він не буде критися від Мирослави, бо кохання не терпить таємничості, воно не може сидіти, замкненим у клітці. Коханню для розквіту, як квітці, треба дати волю.

Перед Іриною вперше за кілька останніх років майбутнє замаячіло чимось прекрасним, весняним і свіжим. Для неї нічого не було прекраснішого, аніж розділити нарівно з Андрієм решту свого життя, в якому будуть вони вдвох та донечка. Почуття тихої радості наповнювало серце жінки у цю казкову новорічну ніч.

– Ми завжди будемо разом.

– Завжди. Разом.

Андрій ще якось дивувався новому незвіданому почуттю, що поступово й несміливо опановувало його душу, але поруч була вона, така гарна, жадана, ніжна Іринка. Вони обоє розуміли, що шлях до щастя ніколи не буває легким, але заради майбутнього готові були пірнути в жорстоку реальність життя…

43

Ірина винайняла собі квартиру, тож тепер Юрко міг без остраху спостерігати за Маргаритою. Ця дівчина притягала його до себе невидимою силою. Він так звик щовечора спостерігати за Маргаритою, що почав подумки з нею розмовляти. Дивлячись крізь скельця бінокля, Юрко вітався з дівчиною:

– Доброго вечора, люба.

– Привіт, коханий.

Він жодного разу не чув її голосу, але уявляв його низьким, грудним і приємним.

– Як минув день, кохана?

– Нелегко, але я жила надією на нашу зустріч.

– Ти чекала цього вечора?

– Так, бо це – лише наш вечір. У ньому живемо тільки ми двоє.

– А ще наша пристрасть.

– Та палке кохання.

Юрко спостерігав, як прийшов додому співмешканець Маргарити, як дівчина відкинула в бік книжку та побігла його зустрічати. Їхні хапкі цілунки по дорозі до кімнати зводили Юрка з розуму. Він ревнував незнайому Маргариту так, ніби вона була його дівчиною, а зараз зраджувала. Йому кортіло побігти до неї, шалено дзвонити у двері доти, аж доки вона не з’явиться на порозі. Юрко хотів волати про те, що її хлопець зраджує її, хоча цього не бачив. Так, він був певен, що той зраджує Маргариту. Де він буває ночами, коли дівчина не вимикає світло, плаче і не лягає спати, чекаючи на нього? Звичайно, у нього є інша. Навіщо він тоді повертається до Маргарити? Навіщо дає їй надію?

Юрко затамовує подих, коли пара починає зривати одяг одне з одного, розкидаючи його навсібіч. Хлопець так захоплюється, що забуває про ревнощі. Зараз почнеться дійство, заради якого він мерзне на балконі вже другу годину. Але оголені гострі худенькі плечі дівчини, її маленькі груди з темними сосками, голі привабливі сідниці варті того. Маргарита нестримна у сексі. Вона звивається гадюкою під чоловічими руками, то скрикує, то прикушує нижню губу, то напіввідкриває уста та заплющує очі. Вона любить експериментувати, тому не може довго кохатися в одній позі. Вона крутиться на всі боки і, здається, їй нема упину. В такі моменти Юрко не помічає коханця дівчини, бо на його місці не хлопець-зрадник, а сам Юрко. Це він то стискає в руках Маргаритині груди, то пестить їх язиком. Це від його рухів так стогне Маргарита та здригається всім тілом в екстазі…

Вже кілька ночей до Маргарити не приходив її хлопець. Юрко спостерігав, як страждала дівчина, чекаючи на свого коханого. Вона часто підбігала до вхідних дверей, дослуховувалася до звуків у під’їзді. Відтак повільно поверталася на ліжко. Скільки смутку було в її очах! Юркові хотілося піти до неї, втішити, заспокоїти. Та що він їй скаже?