Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

зупинився на березі цієї-таки ріки. Рільництво розквітло в південноафриканській зоні середземноморського клімату лише після прибуття морем європейських поселенців у 1652 році, які привезли із собою комплект культурних рослин родом із Родючого півмісяця. Зіткнення між цими всіма народами породили трагедії новочасної південноафриканської історії: швидке вигублення койсанів європейськими бацилами і рушницями; сторіччя воєн між європейцями і чорними; ще одне сторіччя расових утисків; а тепер — спроби європейців і чорних знайти новий спосіб співіснування на колишній койсанських землях.

Давайте тепер зіставимо легкість дифузії у Євразії з її труднощами вздовж осі північ—південь, уздовж якої розтягнута Америка. Відстань між Мезоаме- рикою та Південною Америкою, наприклад між мексиканськими й еквадорськими верхогір’ями, становить лише 2 тис. кілометрів — десь так само, як у Євразії між Балканами і Месопотамією. Балкани пропонували ідеальні вегетаційні умови для більшості месопотамських культурних рослин і свійських тварин і отримали цих доместикатів одним комплектом упродовж 2 тис. років після завершення формування комплекту на Родючому півмісяці. Таке стрімке поширення упередило можливості для одомашнення цих самих або споріднених видів на Балканах. Високогірна Мексика і Анди так само були підхожими для багатьох культурних рослин і свійських тварин одна одної. Кілька рослин, зокрема мексиканська кукурудза, таки проникли в інші регіони ще в доколумбівські часи.

Але інші культурні рослини та свійські тварини не змогли подолати шлях між Мезоамерикою та Південною Америкою. Прохолодні верхогір’я Мексики були б ідеальними умовами для розведення лам, морських свинок і картоплі, які було одомашнено в прохолодних верхогір’ях південноамериканських Анд. Але на шляху поширення цих андських доместикатів стали теплі низовини Центральної Америки, які повністю спинили їхнє просування на північ. Через 5 тис. років після одомашнення лами в Андах ольмеки, майя, ацтеки та всі інші корінні суспільства Мексики не мали жодного в’ючака і жодного м’ясного свійського домашнього ссавця, крім собаки.

І навпаки, свійські індики Мексики й одомашнений соняшник сходу СІЛА процвітали би в Андах, але на шляху їхнього просування на південь стали зони тропічного клімату. Якихось 1100 кілометрів дистанції з півночі на південь кілька тисяч років перешкоджали мексиканській кукурудзі, кабачку та квасолі досягти сходу СІЛА після їхнього одомашнення в Мексиці, а мексиканський червоний перець і лободові так і не подолали цю дистанцію в доісторичні часи. Кілька тисяч років після одомашнення в Мексиці кукурудза не могла проникнути в східну частину Північної Америки через прохолодніший клімат і коротший період вегетації, притаманний цьому регіонові. Десь між 1 і 200 рр. н. е. кукурудза кінець кінцем з’явилася на сході СЛІА, але лише як другорядна культура. Тільки близько 900 р. н. е. після появи морозостійких сортів, адаптованих до північного клімату, оперте на кукурудзу рільництво зробило свій внесок у процвітання найскладнішого корінного американського суспільства Північної Америки — Міссісіпської культури, короткий розквіт якої обірвали занесені європейцями мікроби, які потрапили до Америки із Колумбом і після нього.

Пригадаймо, що більшість культурних рослин Родючого півмісяця, згідно з висновками генетичних досліджень, з’явилася внаслідок одноразового процесу одомашнення, із якого постали культурні рослини, котрі поширилися настільки стрімко, що упередили будь-яке інше зачаткове одомашнення тих самих або споріднених видів. Зате більшість позірно поширених корінних американських культур, як виявилося, складалися зі споріднених видів або навіть генетично відмінних різновидів того самого виду, незалежно одомашнених у Мезоамериці, Південній Америці та на сході США. Географічно чергуються близько споріднені види амаранту, квасолі, лободи, червоного перцю, бавовнику, кабачка і тютюну. Аналогічно чергуються різновиди того самого виду квасолі, лімської квасолі, червоного перцю із групи Capsicum annuum/chinense та кабачка Cucurbita реро. Ця спадщина кількаразових незалежних одомашнень ще раз підтверджує, якою повільною була дифузія культурних рослин уздовж головної континентальної осі Америки північ—південь.

Отже, Африка й Америка — два найбільші континенти із провідними осями північ—південь і вислідною повільною дифузією. В деяких інших частинах світу повільна дифузія вздовж лінії північ—південь також відіграла важливу роль, але в меншому масштабі. До таких прикладів можна зарахувати черепашачі темпи обміну культурними рослинами між долиною Інду в сьогоденному Пакистані та Південною Індією, повільне поширення південно- китайського харчового виробництва на Малайський півострів і неспроможність тропічного індонезійського і новогвінейського харчового виробництва дістатися в доісторичні часи сучасних сільськогосподарських угідь Південно-Західної та Південно-Східної Австралії відповідно. Ці два краї Австралії зараз відіграють роль її житниць, але вони лежать на відстані понад 3000 кілометрів на південь від екватора. Тамтешнє рільництво мусило чекати на прибуття на європейських кораблях культурних рослин із далекої Європи, які були пристосовані до холодного європейського клімату та короткого вегетаційного періоду.

Я зупинився на широті, вловимій із одного погляду на карту, оскільки вона є головним детермінантом клімату, вегетаційних умов і легкості поширення харчового виробництва. Однак широта, певна річ, — не єдиний такий детермінант, і сусідні території, що лежать на одній широті, не завжди мають однаковий клімат (хоча вони через непоборні обставини мають однакову тривалість дня). Топографічні й екологічні перепони, більш відчутні на одних континентах, ніж на інших, також були вагомими локальними перешкодами для дифузії.

Приміром, обмін культурними рослинами між південним сходом і південним заходом США був дуже повільним і селективним, хоча ці два регіони лежать на одній широті. Так сталося через те, що між ними лежить проміжна територія Техасу та південна частина Великих рівнин — посушливі та непридатні для рільництва землі. За відповідний приклад у Євразії править східна межа дифузії культурних рослин Родючого півмісяця, які швидко досягли на заході Атлантичного океану, а на сході долини Інду, не зіткнувшись при цьому зі значними географічними перепонами. Однак далі на схід Індії через зміщення переважного сезону опадів із зими на літо поширення рільництва на долину Ґанґу в Північно-Східній Індії затрималося, оскільки вимагало інших культурних рослин і методів рільництва. Ще далі на схід лежали помірні території Китаю, ізольовані від західноєвразійських теренів із аналогічним кліматом потрійним бар’єром центральноазійських пустель, Тибетського плато і Гімалаїв. Тому попервах китайське харчове виробництво розвивалося незалежно від харчового виробництва тієї самої широти на Родючому півмісяці, сформувавши зовсім інші культурні рослини. Однак навіть ці перепони для зв’язку між Китаєм і Західною Євразією було принаймні почасти подолано протягом II тис. до н. е., коли західноазійські пшениця, ячмінь і коні досягли Китаю.

З цих самих причин нездоланність 3000-кілометрового бар’єру вздовж осі північ—південь також залежить від конкретних місцевих умов. Харчове виробництво, яке зародилося на Родючому півмісяці, подолало цю дистанцію на південь до Ефіопії, а бантуське виробництво харчу швидко поширилося з району африканських великих озер на південь до провінції Наталь, оскільки в обох випадках проміжним територіям