Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

Вона не поспішала. Спокійно застібнула пальто, повела на мене задумливим поглядом і вже біля дверей сказала:

— Ти ще пошкодуєш, що так зі мною обійшовся.

Двері зачинилися, і я залишився один.

Ні. Не один.

Без Насті.

Я гарячково набрав її номер і притиснув телефон до вуха. Один гудок. Другий. Третій.

— Візьми слухавку, Настю… будь ласка… — прошепотів, але у відповідь почув лише короткі гудки. Вона скинула виклик.

Спробував ще раз. Те саме.

З кожним новим дзвінком серце калатало дедалі сильніше. Настя не просто не відповідала — вона не хотіла чути його голосу.

Я відкинув телефон на диван, провів руками по обличчю.

— Що ж ти наробив, ідіоте… — пробурмотів він сам до себе.

Я знову втупився в телефон, прокручуючи список контактів. Пальці самі натиснули на номер Андрія.

— Алло? — він відповів швидко, ніби чекав мого дзвінка.

— Андрію, мені потрібно, щоб ти знайшов Настю, — сказав я, намагаючись говорити спокійно, хоч у грудях усе стискалося. – Я потім поясню що сталось. Вона пішла з дому і я не знаю де її шукати. На дзвінки не відповідає.

В слухавці повисла пауза.

Андрій мовчав. Я вже подумав, що він просто кине трубку, але натомість почув його важке зітхання.

— Гаразд, я її знайду, — нарешті відповів він. — Але не обіцяю, що вона захоче з тобою говорити.

— Просто скажи їй, що я не винен, — я стискав телефон так, що побіліли кісточки пальців. — Що я хочу все пояснити.

— Що між вами знову відбулося? — ледь чутно відповів Андрій. І не дочікуючи моєї відповіді додав, — Я передзвоню.

Зв’язок обірвався.

Я опустив телефон на стіл і провів долонями по обличчю. Чекати. Тепер залишалося тільки чекати.

Телефон завібрував на столі, і я миттєво схопив його.

— Ну? — запитав я, навіть не вітаючись.

— Вона у мене, — сухо відповів Андрій. — Але, Олеже, краще її сьогодні не чіпати.

Я заплющив очі й стиснув кулак.

— Вона хоча б вислухає мене?

— Сумніваюсь, — зітхнув він. — Вона розбита, Олеже. Дай їй час.

— Андрію…

— Завтра. Можливо. Але не сьогодні.

Зв’язок обірвався.

Я кинув телефон на стіл і відкинувся на спинку стільця. Чекати знову. Але як пережити цю ніч, знаючи, що Настя десь поруч і ненавидить мене?