Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Я пішов, бо ніхто з вас не міг мене зцілити. Я пішов, бо не знав, навіщо мені жити. Я пішов, бо не розумів, чому вижив, коли мої рідні загинули. - (Сот подивилася на Антикву, але той нічого не сказав.) - Я став привидом, баченням, змушеним вічно тинятися без жодної мети. Мені все було байдуже, включаючи самого себе… Поки я не зустрів дівчинку з людей, Єву Дев'ять.

– Ось цю? – Антикв махнув рукою у бік Єви.

- Єва подарувала мені ціль. Вона знову наповнила моє серце надією. Мій дух відчув, що вона особлива. Мій дух наказав мені вчити її, ніби вона була моєю дитиною: розповідати про нас… про Орбона… про все. Але я й не здогадувався, що це вона мене вчила.

Сльози текли по щоках Єви, доки вона слухала Ровендера.

- І чого ж вона тебе навчила? - Запитала Сот.

- Серце, повне співчуття, так само непросто мати в грудях, як серце, повне байдужості, - відповіла правдоптаха.

Антикв мовчав. Члени ради дивилися на нього в очікуванні відповіді.

- Скажи щось, - звернулася до вождя Сот. – Бо тепер ти знаєш його правду.

Антикв відкашлявся.

- Я знав, що ти сумуєш за своїх близьких. І все село журилося про них. Ми всі оплакували їхній відхід.

– Але ти цього ніяк не показав, – промовила пташка.

- Вождь повинен бути надійним і сильним, з хоч би якими жахами він зіткнувся. Вождь не може виявляти біль, Ровендере. Це можуть витлумачити як знак слабкості, – сказав Антик у ледь чутно. Майже пошепки.

- Мені не потрібен був вождь, - озвалася правдоптаха. - Я хотів бачити батька.

Антикв відповів тремтячим голосом:

– А я хотів повернути свого сина, мого маленького безтурботного сина, який завжди був поряд. Завжди грав. Завжди сміявся. Не було розчавлено трагедією. Не був зламаний капризами долі.

– Дитя потребує батьків у будь-які часи, тату. Не лише коли життя посміхається до нього.

Антикв підійшов до Ровендера і обережно витяг пташку з рота. Обхопивши голову сина тремтячими руками, він промовив:

- Ти маєш рацію, синку. Ти маєш рацію.

Усі члени ради старійшин заляпали і радісно заголосили.

Єва нарешті виплуталася з мотузок і кинулася до Ровендера, але зупинилася, побачивши, що той обіймає батька. Тут у голові її, немов давно забута колискова, спливли рядки з прорікання Арії:

Возз'єднання близько, У смерті результат його – фальш, у переродженні – істина.

Єва витерла сльози та посміхнулася.

Розділ 30. Сім'я.

– Якщо зіткнення неминуче, – казав Антикв, – ми маємо зробити все, щоб допомогти братнім кланам.

- Нам терміново треба в Лакус, - сказала Єва. Вона сиділа в колі старійшин біля Ровендера. Більшість жителів села, а також Єва Вісім набилися в невелику хатину і стояли навкруги. – Попередити альціонів. А мені б поговорити з Арією.

– З Арією? - Здивувалася Сот. – Арсіанкою? Звідки ти знаєш?

- Ми зустрічалися, - відповіла Єва. - Вона передбачила моє майбутнє і нагородила ось цим. - Єва закотила рукав.

– Арсіанський символ! - Очі у Сот розширилися від подиву. - Маленька німфа, на тобі мітка.

Єва розкотила рукав назад. Їй не треба було озиратися, вона й так знала, що очі всіх у цій хатині спрямовані на неї.

– Це добре? - Невпевнено запитала вона.

- Мітка може свідчити про хороше, погане і щось інше, - сказала шаманка. – Залежить від того, які дії та події з нею пов'язані.

- А оскільки ти сильно ризикувала і пішла проти волі вашого вождя, щоб повернути нам померлого побратима, я припустив би, що це хороша мітка, - висловився Антикв.

- Знаєш, арсіани - включаючи Арію - зазвичай цураються інших. Вони дуже вибіркові у спілкуванні, – розповідала Сот. - Чи пам'ятаєш ти щось із пророкувань Арії?

Єва зосередилася, намагаючись витягти з пам'яті слова віщунки.

– Щось про дар, який ніхто не може дати і взяти… не знаю… не пам'ятаю. Слова крутяться у мене в голові, але ніколи не приходять на моє бажання.

– Дарунок? – перепитав Антикв.

- Найбільший дар з усіх - це життя, - озвалася Сот.

- Можливо, мається на увазі генератор вітавіруса? - Припустила Єва.

Антикв згідно закивав:

- Цей дар точно ніхто не може взяти.

- Кадм спробує, - заговорила Єва Вісім.

- Я вже казала: йому ніколи не знайти генератора, - відповіла Сот. - Він прихований глибоко в Серці Блукаючого лісу, і його охороняють могутні сили.

– Саме. Сутність, яка прозріває самий твій дух, – підтвердив Антикв. - Вона дізнається, якщо хтось нечистий серцем спробує ступити до її меж.

- А, ті знаки, - зрозуміла Єва. - Я пам'ятаю, ми бачили їх, так, Рові?

- Попередження для всіх, хто зазіхає на межі Серця лісу, - сказав Ровендер. – Те, що мешкає всередині його, – за межами нашого розуміння. Мало хто насмілювався увійти туди, і ще менше повернулися назад.

- А ті, що повернулися, повернулися зовсім іншими, - додала Сот. – Стали несхожими на тих себе, які насамперед увійшли до Серця.

По зборах прокотився приголосний шепіт.

- Батьку, можна, ми візьмемо шатл і полетимо до Лакуса, щоб допомогти нашим братам-альціонам? – звернувся Ровендер до Антиква.

- Я все ще не розумію, навіщо людям брати в облогу Лакус, замість того щоб напасти прямо на Солас? - Сказав Антикв, задумливо погладжуючи підгрудок[7].

- Я бачила, що Кадму допомагає хтось, схожий на арсіаніна, - правда, він все ж таки трохи відрізнявся від тих, що я бачила раніше, - повідомила Єва. - Вони чомусь хотіли спочатку знайти Арію, а потім уже йти на Солас.

- О, це погано, - простогнав Антикв.

– Чому? - Розгубилася Єва.

Сот дістала з полиці довгастий різьблений предмет із дерева. Їм виявилася покрита шелаком дерев'яна фігурка округлої істоти, що усміхається. Сот повернула верхню частину фігурки, і та розкрилася всередині, виявивши всередині таку ж різьблену фігурку меншого розміру. І Єва ніби побачила матрьошок зі свого сну.